5.Юриспруденція періоду Республіки. Загальний огляд.

Визначальним фактором римського праворозвитку в другій половині періоду республіки стає світська юриспруденція. Не володіючи ні законодавчою, ні едиктальною владою, римські юристи своїми тлумаченнями і роз'ясненнями значною мірою сприяли розвиткові та вдосконаленню права. Легенда повідомляє, що перший понтифік із плебеїв Тіберій Корункалій (235 р. до н. е.) почав давати свої поради особам, які вирішували спори в суді, консультував усіх, хто хотів ознайомитися з правом. Ціцерон повідомляє, що Закони XIIтаблиць діти вивчали напам'ять, а знання права були поширені в народі. Усе це підготувало грунт для бурхливого розвитку юриспруденції. І справді, вже в другій половині періоду республіки з'явився численний професійний загін юристів. Діяльність римських юристів, за Ціцероном (І ст. до н. е.), виявлялася у трьох формах:

а) respondere— консультаційна робота: відповіді на запити приватних і службових осіб з питань, які викликали в них сумнів;

б) cavere— вироблення найчіткіших формул для різних юридичних актів (договорів, заповітів тощо), тобто допомагали приватним особам під час укладення договорів.

Юрист часто сам писав формуляр договору, тому цей вид діяльності називається ще scribere(лат. scribe— писець);

в) agere— поради стосовно постановки позовів та процесуального ведення справи.

Водночас з розвитком юриспруденції та активізацією римських юристів постає потреба в юридичному навчанні, яке зводилося головним чином до навчання за допомогою практики. Той, хто бажав вивчати право, міг бути присутнім під час надання консультацій якого-небудь юриста. Зрозуміло, що при цьому учням давали необхідні пояснення. З ускладненням законодавства виникає потреба і в деяких загальних поняттях цивільного права. Усе це стосується практичної і навчальної сторони справи.

6.Правове становище особи.

Римські громадяни мали повну цивільну правоздатність у майновій та сімейній сферах. Як зазначалося, у сфері цивільно-правових відносин правоздатність римського громадянина складалась з двох основних правомочностей: 1) права укла­дати законний римський шлюб; 2) права бути учасником ци­вільного обігу.

Перегріни у сфері приватноправових відносин керувалися власним національним правом згідно із законом про провінції, який встановлював для неї особливий правовий статус. Латини мали часткову цивільну правоздатність: jus comerсіі у них було практично у тому самому обсягу, як у римських громадян, проте jus conubii було обмежено. Після видання едикту Каракали становище латинів істотно змінилося: практично усі вони набули римського громадянства Основна їх частина — жителі Лацію, як і римські громадяни, мали право брати законний шлюб і бути учасниками цивільного обігу. Певні особливості мав приватноправовий статус рабів, відпущених на волю (libertini). Загальне правило було таким, що лібертіни набували стан того, хто дав їм волю: відповідно — римського громадянина, латина, перегріна. Тенденції розвитку римського приватного права знайшли відображення у визначенні приватноправового становища ра­бів та колонів. Становище рабів істотно погіршується: вони остаточно набувають статус «знаряддя, що говорить». Раби не можуть мати власність та сім'ю. Зв'язок раба з рабинею (contubernium), як, між іншим, із будь-якою жінкою, не ви­знавався шлюбом і не породжував правових наслідків Становище коло­нів, потрапляють у залежність від власників ділянок. Вони не позбавлені правоздатності у сфері цивільно-правових відносин, але разом з родичами прикуті до землі, на якій вони ясивуть та яку обробляють. Колонат став спадковим.

7.Familia.

Сім'я — це засноване на шлюбі чи кровному спорідненні об'єднання осіб, пов'язаних спільністю побуту, взаємною до­помогою й моральною відповідальністю.

Давньоримська сім'я несла на собі відбиток родового ладу. Вона будувалася за принципом підпорядкування владі глави родини (pater familias). До складу сім'ї, крім pater familias, входили його дружина, діти та їхнє потомство, інші родичі, кабальні, а також раби. Терміном familia у давні часи позна­чали сукупність усього майна, дітей, рабів та іншої робочої сили. Припускають, що спочатку цей термін охоплював тіль­ки рабів, що належали певній сім'ї, а згодом і все інше майно, робочу силу (дружину, дітей, кабальних, інших осіб). Це об'­єднання ґрунтувалося не на кровному зв'язку (його на ті часи ще не знали), а на владі pater familias, що тоді мало чим від­різнялась від влади над рабами. Під владу pater familias під­падали не тільки дружина, діти та їхнє потомство, а й невіст­ки, чоловіки дочок, якщо вони переходили ясити в сім'ю дру­жини (приймаки), а також всі інші особи.

Отже, залежно від сімейного стану римські громадяни по­ділялися на осіб свого права (persona sui juris) та осіб чужого права (persona alieni juris). До перших належали pater famili­as, до других — інші члени сім'ї, так звані підвладні. Для повної приватної правоздатності вимагалося, щоб особа зай­мала в сім'ї незалежне, самостійне становище, а його мав тільки pater familias. Підвладні не мали свого майна. Вони могли укладати приватноправові правочини тільки від імені й на користь pater familias, котрий був єдиним носієм майно­вих прав сім'ї.

Сім'ю, засновану на підпорядкуванні владі pater familias, називали агнатською. когнатської сім'ї, яка пов'я­зувала групу людей кровними узами. Деякий час ці два види сім'ї існували паралельно, проте когнатська сім'я за нових умов поступово витіснила агнатську, і дотепер залишається основою сімейно-правових відносин.