44.Власність державна та приватна.

Ager publicus — назва захоплених Римською республікою земель підкорених міст та громад, зазвичай 1/3 їх території, що перетворювалися на державний земельний фонд. Оброблені землі аґер публікус держава продавала, відводила під колонії або розподіляла між громадянами; луки і зарості залишала для загального користування. Необроблені землі закон дозволяв займати всім громадянам, але до 4 століття до н.е. римські патриції захопили більшість таких земель користуючися ними як посесори на правах окупації. Ділянки громадського поля дозволялося продавати та передавати у спадок, тобто фактично окуповані землі ставали приватною власністю — основою великих маєтків патриціїв. Питання щодо доступу до ager publicus та про переділ цих земель було однією з головних вимог плебеїв у їх боротьбі з патриціями. Ця боротьба призвела до появи численних leges agrariae (земельних законів) з яких найважливішими були закони Ліцинія Секстія та братів Гракхів. Закон Ліцінія та Секстія 367 до н.е. Особливої гостроти боротьба за аґер публікус досягла за часів Гракхів. Пізніше землі аґер публікус переважно перейшли в приватну власність і в часи імперії в Італії громадських земель майже не залишилося, а в провінціях усі землі вважалися державними.

Зміст права власності в Стародавньому Римі складався з наступних елементів: право володіння, право користування, право розпорядження Існували наступні види власності: Квіритська - власність римських громадян. Пізніше суб'єктами цієї власності стали і латини, оскільки вони отримали римську правоздатність. Преторська - це власність, яка одержала захист від претора. Такий захист був необхідний коли продавець і покупець не дотримувалися обряду манципації і тому за римськими законами таке майно не переходило у власність до набувача. Тому претор своїми інтердиктами міг узаконити перехід права власності. Власність перегринів. Відповідно до римського права перегрини не могли бути суб'єктами права власності, але згодом, коли активізувалася торгівля між римськими громадянами та перегринами, останнім надавалося право – ius in commercio. Це право надавало їм можливість брати участь у цивільному обороті. Внаслідок цього у перегринів виникала власність, яку вони отримували від римських громадян. Провінційну власність складала земля яка перейшла до власності римського народу внаслідок загарбницьких війн.

45.Виникнення та припинення права власності.

Факти, з виникненням яких особа набуває права власності, дістали назву способу набуття права власності. Усі способи набуття права власності римське право поділяло на первинні (право власності виникає вперше або проти волі колишнього власника) і похідні (право влас­ності переходить від однієї особи до іншої за їх взаємною згодою і бажанням). Первинні:

1. Заволодіння, об'єктами права власності за цим способом могли стати речі, які до їх заволодіння не були чиєюсь власністю.

2. Давнісне володіння За законодавством. Юстиніана, строки набувної давності були: 3р для рухомого майна і для нерухомого – 10р із збільшенням її до 20 р

3. Переробка речі (специфікація). створення з чужого матеріалу нової речі для себе. Специфікація вважається здійсненою, якщо матеріал набував нової форми, одержано нову річ.

4.  Придбання плодів.

5. Приріст сполучення речей, які належать різним особам, причому одна з речей після сполучення стає належністю іншої речі, власністю власника головної речі. Приріст може бути природний або штучний, тобто результатом дій людини.

У Римі відомі ще інші первинні способи набуття права власності, а саме:

а) за рішенням суду, коли він розглядав позови про поділ спадщини, спільного майна або спірної межі та ін;

б) за законом - у вигляді покарання за недозволе-не самоуправство, за Несплату мита тощо. Похідні способи:

1) договір, зокрема договір купівлі-продажу, позики, міни, дарування, застави.

2) Поступки права. здійснювалася у формі вдаваного судового процесу про право власності на річ. Покупець вимагав річ, яку набував, стверджуючи, що вона належить йому. Продавець визнавав вимогу покупця, а претор, перед яким відбувалася ця процедура, визнавав право власності за покупцем.

3) традиції. Дія цього способу передбачає, однак, поєднання двох умов. По-перше, потрібна була сама передача речі. По-друге, необхідно, щоб передача речі набувачеві спиралася на договір купівлі-продажу, дару­вання, міни чи інший акт.

Способи припинення права власності:

1. знищення речі

2. відмова власника від права на річ, яка йому належить.

3. відчуження

4.вилучення речі з обороту, наприклад включення приватної землі до складу державної.