37.Види речових прав.

Римське речове право мало три правових інститути: право володіння, право власності, права на чужі речі. Найголовнішим з них було право власності, але першим сформувався інститут фактичного володіння. Римські юристи розуміли посідання як фактичне володіння річчю, поєднане з наміром вважати її своєю. Таке визначення містить два істотних елементи: 1)об’єктивний – corpus possessionis – тобто має бути фактична наявність речі;

2)суб’єктивний – animus possessionis – намір вважати дану річ своєю, володіти нею від свого імені. Володіння, основане на праві власності, могло набуватися тими самими способами, що і право власності: а)первісним(захват нічийних речей); б)похідним(купівля-продаж, позика, дарування). Незаконне володіння набувалося тими самими способами,що і право власності, але з однією істотною різницею: право власності до набувача не переходило.

Володіння припинялося:

1.фізичною загибеллю речі;

2.юридичною загибеллю речі(вилучення її з цивільного обігу);

3.втратою посесором одного з правових елементів посідання(фактичного володіння річчю або наміру вважати її своєю).

38.Поняття посідання.

Володіння (pasessio) - фактичне панування особи над річчю і ставлення до неї як до своєї власності. Подібні відносини носили не тимчасовий характер, а були міцні взаємини між власником і річчю. Елементи володіння: 1) суб'єктивний - бажання особи володіти річчю; 2) об'єктивний - фактичне володіння вещью.Від володіння слід відрізняти держання, під яким розуміється володіння річчю, але відсутність бажання відноситься до даної речі як до своєї собственності.Види володіння: 1) титульне і бестітульное. При наявності титулу володіння власність володіння була правомірною. Згодом володіння могло перейти у власність тільки за давністю або при збігу об'єкта володіння і власності. Бестітульное володіння означало відсутність наміри власника придбати річ у власність (володіння річчю кредитором і пр.), 2) законне і незаконне. При законному володінні особа має право володіти річчю (власник речі). Незаконне володіння в свою чергу поділялося на добросовісне і недобросовісне. Особа визнавалося сумлінним власником, якщо воно не знало і не повинно було знати про те, що не має права володіти даною річчю. Особа було недобросовісним власником, якщо вона знала, що річ йому не належить, але вело себе як власник речі (злодій по відношенню до краденій речі). Виділялося прекарне володіння тобто володіння річчю до першої вимоги власника. Розподіл незаконного володіння на добросовісне та недобросовісне мало неабияке значення. Тільки добровільний власник міг придбати річ у власність за давністю володіння. Недобросовісний володілець суворіше відповідав за збереження речі при пред'явленні власником позову про вилучення його речі у фактичного власника.

39.Види посідання.

У римському праві розрізняли різні види володіння. залежно від правової підстави фактичного володіння річчю воно поділялося на законне і незаконне: законне основане на праві власності та інших правах, незаконне — те, що не має правового титулу.

Законне володіння — це передусім володіння власника і так зване похідне володіння. У деяких випадках володільці чужих речей отримували самостійний володільницький захист. Таке фактичне володіння чужою річчю називалося похідним володінням, хоч насправді це було не володіння, а держання, і лише через необхідність таких держателів наділили самостійним правовим захистом і прирівняли держателів до володіння. Законний володілець мав право на володіння річчю — jus possidendi. Володілець, який фактично володів річчю, вваясав і ставився до неї як до своєї, але не мав права володіти нею, — це незаконне володіння. Воно не мало правового титулу і ґрунтувалося лише на факті. Незаконне володіння поділялося на добросовісне і недобросовісне. Незаконне, але добросовісне володіння мало місце, якщо володілець не знав і не міг знати, що володіє чужою річчю і не має права володіти нею. Наприклад, набуття речі не від власника покупцем, який не знав і не міг знати про це. Якщо ж він знав або мав би знати, що не має права на володіння певною річчю, то таке володіння було і незаконним, і недобросовісним. Володіння злодія завжди буде недобросовісним, так само як і купівля краденого.

Поділ незаконного володіння на добросовісне і недобросо­вісне зумовив різний правовий режим для них. Наприклад, придбати право власності за давністю можна було тільки внаслідок добросовісного володіння і, навпаки, крадену річ не можна було набути за давністю. Добросовісний володілець за віндикаційним позовом відповідав меншою мірою, ніж; недобросовісний.