33.Виникнення та припинення юридичних осіб.

Виникнення юридичних осіб. За законами XII таблиць допускалася майже повна свобода утворення колегій, асоціацій і т.п. Члени подібного роду об'єднань були вільні прийняти для своєї діяльності будь-яке положення (статут), лише б в ньому не було нічого що порушує публічні закони 1. Цей порядок вільного утворення колегій, запозичений, за словами Гая, із законодавства Солона, тобто з грецького права, проіснував до кінця республіки. З переходом до монархії вільне утворення колегій стало збуджувати підозру з боку принцепсів і виявилося політично неприйнятним. Ще Юлій Цезар, скориставшись як привід деякими зловживаннями, що мали місце на грунті вільного утворення колегій, запустив всі корпорації, крім виникли в найдавнішу епоху.

Після цього Август видав спеціальний закон, за яким жодна корпорація (крім релігійних і деяких привілейованих, наприклад похоронних товариств) не могла виникнути (з юридичним її визнанням) без попереднього дозволу сенату і санкції імператора (так звана дозвільна система). Діяльність юридичної особи припинялася в таких випадках:

1) після досягнення мети, яка ставилася перед нею;

2) за розпорядженням державної влади, якщо її діяльність набувала незаконного характеру;

3) якщо втрачено майно;

4) після вибуття всіх її членів.

34. Поняття речей. Речі публічні та приватні.

Однак слід наголосити, що в джерелах римського права, працях юристів того часу, що дійшли до нас, речі розглядалися принаймні у трьох значеннях: в найбільш загальному, широкому розумінні — все існуюче в матеріальному оточенні; у вузькому — все, що може бути предметом правовідносин між особами; у найбільш вузькому — все, що уявляється предметом майнових прав, зокрема речових і зобов’язальних. Визначення речі, відоме римському праву класичного періоду охоплювало всі три розуміння і розглядало річ як частину природи, що доступна і корисна людині, самих людей (рабів), дії людей, а також окремі права, якщо вони могли бути предметом майнових відносин.

У римському праві сформувалася розгорнута класифікація речей, в якій було зафіксовано досвід узгодження індивідуальних волевиявлень, втілених в окремих об’єктах. Класифікація речей відображала ті їх якості, які вбачалися значущими для цивільно-правового обороту і для правових форм розподілу між суб’єктами освоєного предметного простору Речі людського права в свою чергу поділялися на публічні і приватні. Суб’єктом права на публічні речі вступав римський народ, тоді як носієм прав на приватні речі виступали окремі особи. До публічних відносилися речі, що перебували у спільному користуванні - повітря, річки, моря, їх береги, дороги, театри тощо; речі, що забезпечували виконання державних функцій - казна, військове майно; речі, що складали державний земельний фонд.

35.Види речей у приватному праві. Річ -це частина природи, що доступна і корисна людині, самих людей (рабів), дії людей, а також окремі права, якщо вони могли бути предметом майнових відносин.

1. Найважливішим і сугубо римським розмежуванням ре­чей на окремі види був їх поділ на манципні та неманципні (res mancipi et res nee mancipi), що певною мірою відповідає сучасному поділу на основні засоби виробництва і предмети споживання. Поділ зумовлений цінністю речей в господар­ському обороті. До манципних римляни відносили землю, рабів, робочу худобу і земельні сервітути — найважливіші і найцініші речі в господарстві. По суті, це основні засоби виробництва. На­приклад, для здійснення купівлі-продажу запрошувалися не менш як 5—7 свідків і вагар з терезами. Передача права влас­ності проходила в урочистій обстановці в присутності свідків з виконанням певних ритуальних дій. В давні часи купівля-продаж таких важливих речей проводилась рідко і виконання урочистих обрядів не обтяжувало оборот. Виконання цих ри­туальних дій дістало назву манципації (mancipatio).Неманципні складали групу речей, для відчуженню яких виконання манципації не вимагалося.

2. Наступним досить важливим і чисто римським поділом речей було розмежування за субстанціями. Речі, що мали матеріальнусубстанцію, називалися тілесними (res corporales), а ті, що не мали такрї субстанції, безтілесними (res in­corporates). До першого виду відносилися речі, до яких мож­на було доторкнутися_(дио tangere potest), наприклад земля, раби, худоба, будинок тощо, до другого — ті, які не можна було відчувати дотиком (quo tangere non potest).

3. Первісний поділ речей на pyxoмі та нерухомі (res mobiles, res immobiles) майже не мав правового значення. Вони підля­гали однаковому правовому режиму. Проте з часом право­вий режим рухомих речей почав відрізнятися від правового режиму нерухомих.До рухомих відносили речі, які можна було пересувати_р. рросторі (наприклад, тварини, раби, домашній скарб тощо), а до нерухомих — ті, що не можна-було пересувати в прос­торі (земля, будинки, дороги, міські стіни тощо). До неру­хомих речей також відносили все, що було пов'язано з ними (наприклад, незібраний врожай, робочу худобу, призначену для обробітку землю, сільськогосподарський інвентар).

4. Речі, що знаходяться в обігу, і речі, вилучені з обігу, — res in commercio, et res extra commercium. Якщо певна річ могла бути об'єктом права приватної власності і предметом право-чинів між окремими особами, вона знаходилася в обігу. І навпаки, якщо річ внаслідок яких-небудь своїх природних властивостей чи призначення не могла бути об'єктом при­ватної власності окремих осіб, вона знаходилася поза обі­гом, тобто була вилучена з нього.Вилученими з обігу речами вважалися повітря, проточна вода, моря з усім вмістимим. До цієї ж групи римляни відносно щодо індивідуально-визначених речей застосовувався принцип — dominus sentit periculum — власник несе ризик (випадкової втрати речі), тобто збитки від випадкової втра­ти речі в усіх випадках, незалежно від того, у кого втрачена річ (у власника чи в третьої особи), завжди несе власник.