21.На яких рівнях реалізується дозвільна діяльність?(15 питання,другої відповіді не знаходить).

22.В чому полягає сутність репродуктивного потенціалу доз­вілля?

Важливим є й репродуктивний потенціал дозвілля, що вияв­ляється в репродуктивній практиці, тісно пов'язаній з творчою. Інколи їх навіть важко розрізнити, оскільки рівень виконавсь­кої майстерності пробуджує творчу мотивацію. Особливо це по­мітно в художній самодіяльності, в клубах любителів різних видів та жанрів мистецтва (хорового співу, музичного виконавства, хореографії і т.ін.). Тут напрошуються аналогії з вітчизняним аматорським мистецтвом, народною творчістю, що тільки підтверджує правомірність такого погляду. З педагогічної точки зору, зазирнути у творчу лабораторію митця є надзвичайно по­тужним стимулом до самостійної творчості. З іншого боку, репродуктивна діяльність дозвіллєвих колективів, окремих ви­конавців створює величезний масив культурної продукції, що й призводить до накопичення "критично позитивної маси".

23.За якими ознаками характеризуються дозвільні спільноти?(На це питання нічого не находить,може якось можна зв*язати з цим).

.ДОЗВІЛЛЄВІ ОБ’ЄДНАННЯ У середньовічних містах Європи існували «риторичні камери» – літературні об'єднання або товариства, що мали свій статут, герб, прапороносця, голову і навіть блазня. Дані про перші подібні об'єднання ми вже знаходимо в папірусах. У Давньому Єгипті множилися найрізноманітніші дозвіллєві об'єднання. Інше об'єднання називалося «Ушанований гімнастичний клуб (термін перекладача) кочівників під імператорським заступництвом», хоча до кочівників він, очевидно, мав дуже віддалене відношення. Професійні, релігійні та інші об'єднання на дозвіллі задовольняли потребу в неформальному спілкуванні, створювали відчуття соціальної рівності в осередку, що було важливо за умов станових розподілів усередині цивільного співтовариства грецьких міст. Як форма організації і проведення вільного часу дозвіллєвне об'єднання 58 разом з Античністю поступово зникає з подальшого життя. Відроджується воно із середини XVII століття в Європі серед представників пануючих станів. Серед перших таких об'єднань можна назвати гурток (кружок – сігкіе) княгинь і герцогинь, що збиралися навколо королеви. Надалі зміст цього поняття розширився і при Людовику XVI став означати збори чоловіків і жінок для бесіди. Ще одним видом дозвіллєвих об'єднань стали компанії, що французькою означає «невеличке товариство». Поряд із гуртком і компанією в ужиток входить і таке поняття як салон (політичний, літературний або інший гурток). У 1693 році виникає перше інституалізоване об'єднання в Англії, що одержало назву клуба. Перший клуб «Уайт» був заснований заповзятливим італійцем Франческо Б'янко. Він функціонував у спеціально відведеному для нього будинку і мав регламентоване членство. В результаті поняття ''клуб" поширилося на дозвіллєве об'єднання, а потім на будинок для суспільного проведення вільного часу. За «Уайтом» почали виникати й інші клуби – «Карлтон», «Тревелерс», «Бакс» та ін. Склад цих клубів визначався їхнім місцем розташування. Вони знаходилися усередині трикутника: один кут – столиця фунта – Сіті, другий – столиця політики – Уайт-хол, третій – столиця світського життя – Мейфейєр. Належність до того або іншого клубу визначала соціальний стан людини. У клубах приємно проводили час. Проте часто створювалися політичні, наукові, художні, літературні клуби. Виникнення перших робітничих клубів пов'язане з ім'ям утопіста – соціаліста Роберта Оуена. З його ініціативи в Нью-Ленарку відкривається перша бібліотека – читальня для робітників, що стала їх клубом. Збираючись, робітники відпочивали, займалися самоосвітою. Наприкінці XIX століття з'являються численні робітничі чоловічі клуби і засновується Спілка робітничих клубів, що знаходилася під заступництвом влади, одержуючи допомогу від королеви. До кінця століття в Англії налічувалося 4000 клубів, членами яких були близько двох мільйонів чоловік. Зміст їх діяльності – розваги (карти, більярд, крокет, танці), постановка спектаклів та ін. Перший клуб робітниць – «Соха-клуб». Він мав дешеву кухню, читальний зал, зали для музики, танців. Тут читалися лекції, обговорювалися питання загального і фахового життя. У Франції клуби створюються представниками третього стану, що вплинуло на характер їх діяльності в період Французької буржуазної революції. Показовим у цьому плані є Якобінський клуб. Він був організований у 1789 році як Британський клуб. Потім назву було змінено на «Клуб друзів конституції» і, нарешті, на «Клуб якобінців». Клуб мав 3000 відділень, що фактично, були центрами революційної боротьби. Першими членами клубу були мер міста Парижа, Лафайєт, Мірабо, Ларошфуко та ін. 59 Говорячи про період Французької буржуазної революції, не можна не сказати про те, що в цей час значна увага приділялася святам. Ж.Ж. Руссо, зокрема, писав про те, що якщо ви хочете зробити народ працьовитим і діяльним, дайте йому свята... У Сполучених Штатах Америки залучення народних мас до змістовної реалізації вільного часу в першу чергу поширювалося на молодь. Велика частина рухів мала англійське походження. До них слід віднести рух УМСА – Асоціацію клубів для молодих людей, а також Асоціацію клубів для молодих жінок, які охоплювали дуже широке коло молоді. Винятково американською є організація клубів для хлопчиків, що мала самостійні будинки культури, відпочинку, утворені за своїми власними статутами.Ці клуби були організовані також у минулому столітті. Пізніше до них приєдналися клуби для дівчаток. Традиція створення центрів культури і відпочинку для широкої маси населення пов'язана з ім'ям Джейн Адамс, яка купила в окрузі один із величезних будинків і відчинила його насамперед для національних меншин, що переселилися в Америку. Нині будинку Джейн Адамс не існує, проте робота й діяльність суспільних центрів культури і відпочинку ґрунтується на принципах, закладених Адамс

24.Чи відрізняється педагогіка дозвілля від позашкільного виховання? Обґрунтуйте свою думку.

Педагогіка дозвілля – це планомірний, цілеспрямований, систематичний педагогічний процес у сфері дозвілля. Педагогіка дозвілля пов’язана з такими дисциплінами: психологією, екологією, туризмом, а також з філософією, соціологією, історією та ін.

Актуальність вивчення педагогіки дозвілля зарубіжні вчені пояснюють кризою культури та моральності, соціальною неадаптованістю, відчуженням та інфантилізмом значної частки населення; суперечностями та деформаціями в духовному житті; невідповідністю об’єктивно сформованого педагогічного потенціалу дозвілля та мірою його реалізації; невиправданою перевагою розважальних форм дозвілля над просвітніми, що унеможливлює вирішення виховних та соціально-культурних завдань. Зарубіжні вчені (Арен П., Мінне Ф., Ріпер А., інші) вважають, що ефективне усунення зазначених недоліків можливе за умови розвитку педагогіки дозвілля, метою якої є виховання у людини вміння раціонально використовувати свій вільний час та ефективно проводити своє дозвілля.

Перші дослідження з педагогіки дозвілля у зарубіжних країнах здійснюються ще у 50-х роках ХХ ст. Зокрема, педагогічний потенціал дозвілля розглядається на ІУ Міжнародному соціологічному конгресі (Мілан, 1959). Його учасники відзначають, що педагогіка дозвілля не протиставляє себе іншим напрямам педагогічної науки, навпаки, вона полягає в тому, щоб заповнити “білі плями” та усунути ті перешкоди, що заважають соціокультурному розвитку особистості, щоб відкрити соціальній педагогіці ширший простір для найповнішої реалізації її функцій, ефективного використання засобів, методів та форм організації дозвілля людини. Основна увага в педагогіці дозвілля відводиться соціальному розвитку особистості, впливу соціального середовища на людину, визначальності вільного часу людини, соціальній детермінації становлення та формування особистості.Дозвілля залучає особистість своєю нерегламентованістю і добровільністю вибору його різних форм, демократичністю, емоційною забарвленістю, можливістю поєднати фізичну й інтелектуальну діяльність, творчу і спогля- дальну, виробничу й ігрову. Найбільш привабливими формами дозвіллєвої діяльності є музика, танці, ігри, шоу, КВВ, однак не завжди культурно-дозвіллєві центри планують свою роботу, виходячи з інтересів людей. Варто знати сьо- годнішні культурні запити, передбачати їхні зміни, вміти швидко реагувати на них, запропонувати нові форми і види дозвіллєвих занять. Тому необхідно виробити диференційовані форми організації дозвілля різних груп населення. Ця організація повинна містити в собі різні види діяльності у віковому, професійному й соціальному аспектах. Дозвіллєзнавство – це галузь науки, яка вивчає життєдіяльність, відносини й організацію людей у сфері вільного часу. Дійсну цінність вільний час набуває лише тоді, коли використовується для всебічного розвитку особистості. Вільний час призначений для того, щоб людина мала можливість розкрити себе, 13 піднятися до вищого рівня прояву своїх здібностей, повніше задовольнити свої постійно зростаючі потреби . У вільний час ми читаємо книги, дивимося телевізор, ходимо в кіно, театр, на концерти, займаємося самоосвітою, спілкуємося з товаришами і друзями, буваємо у природі, бавимося з дітьми, водимо їх на малювання, танці, гімнастику і т.д. Проте не можна ототожнювати поняття «дозвілля» з поняттям «вільний час». Вільний час набуває форми дозвілля, але не зводиться цілком до нього. Дозвілля – це читання, перегляд телепередач, відвідування кінотеатрів, театрів, концертів, спілкування з друзями, заняття спортом, розваги, прогулянки, ігри, пасивний відпочинок і т. ін. Для занять у години дозвілля характерна в основному самоособистісна спрямованість їхнього змісту. Більш піднесена творча діяльність – це заняття у вільний час, на яких людина розвиває і реалізує свій творчий потенціал, найбільш ефективно удосконалює себе як особистість. Дозвілля дітей – вільний від обов’язкової діяльності час. Використовуючи години дозвілля для ігор, читання, праці, занять спортом, мистецтвом технікою, дитина розвивається морально, розумово й фізично. Активне, розумне дозвілля – важливий засіб збереження та підвищення працездатності. Організація дозвілля дітей – одне з найважливіших завдань школи, позашкільних установ, громадських організацій, сім’ї [8] Предметом педагогіки дозвілля є цілеспрямований, планомірний і систематичний виховний процес організації дозвіллєвої діяльності і піднесення її на вищий рівень розвитку та його чинники і складові Об’єктом педагогіки дозвілля є сфера вільного часу та засоби забезпечення оптимального його використання. Завданнями педагогіки дозвілля є: 1. опанування майбутніми соціальними педагогами теорією організації дозвільної діяльності; 2. оволодіння методами та методикою соціальної роботи у сфері дозвілля; 3. визначення місця тих чи інших аспектів соціальної роботи у сфері дозвілля в системі педагогічного знання і практики; 4. формування ціннісного ставлення студентів до вітчизняного та зарубіжного досвіду соціальної роботи у сфері дозвілля; 5. розробка та практична апробація технологій організації соціальної роботи у сфері дозвілля

Педагогіка дозвілля розкриває закономірності складного та багатогранного дозвіллєвого процесу, в якому індивіду відводиться активна роль; вона визначається вченими як одна з наук про людину, про виховання та розвиток особистості у вільний час.

Позашкільне виховання.Виховання учнів не обмежується формами, які використовуються в школі. Традиційний шкільний колектив, основним структурним компонентом якого є клас, не може забезпечити умов для засвоєння учнями всього багатства соціального досвіду, усунути ізоляцію між класами і різними віковими групами, позбавити внутрішньоколективні відносини одноманітності й обмеженості. Тому виховання продовжується і розширюється поза межами школи за допомогою форм різнопланової діяльності, які сприяють розв'язанню цих проблем.

Форми позаурочної роботи — це види об'єднань, способи організації учнів і педагогів для спільної діяльності після навчальних занять, а також конкретні просвітницько-пізнавальні й виховні акції, розраховані на масову чи диференційовану учнівську аудиторію.

Слід розрізняти позаурочну (позакласну) виховну роботу в школі і позашкільне виховання. Позаурочною називається різноманітна освітня і виховна робота, спрямована на задоволення інтересів і запитів дітей, яку організовує в позаурочний час педагогічний колектив школи. Позашкільною роботою називають освітньо-виховну діяльність позашкільних закладів для дітей та юнацтва. Завдання позаурочної та позашкільної виховної роботи: а) закріплення, збагачення і поглиблення знань, розширення загальноосвітнього світогляду, формування наукового світогляду, вироблення умінь і навичок самоосвіти; б) формування інтересів до різних галузей науки, техніки, мистецтва, спорту, , виявлення і розвиток індивідуальних творчих здібностей і нахилів; в) організація дозвілля школярів, культурного відпочинку та розумних розваг; г) поширення виховного впливу на учнів у різних напрямах виховання. Зміст позаурочної та позашкільної роботи: розумове, естетичне, моральне, правове, екологічне, трудове, фізичне виховання; освітньо-пізнавальна діяльність; заняття з праці і техніки та профорієнтаційної роботи; заняття різними видами мистецтва; спортивно-масова робота; ігри та розваги; позакласне читання. Принципи організації позаурочної та позашкільної виховної роботи — це добровільна участь учнів, розвиток винахідливості і творчості, взаємодія різних форм і видів. Позаурочні об'єднання повинні бути автономними і самобутніми, з наявною провідною ідеєю, добровільними, відкритими, мати самоврядування, комфортний мікроклімат, стиль взаємин дорослих і учнів "на рівних", бути динамічними за складом, співпрацювати з різними позаурочними структурами.

25.На яких принципах будуються методи проектування дозвільних програм?

26.Представте розгорнуту характеристику дозвільних програм.

27. Охарактеризуйте основні цілі дозвільних програм

 ДОСУГОВЫЕ ПРОГРАММЫ И ТЕХНОЛОГИЯ ПРОВЕДЕНИЯ ДОСУГОВЫХ ПРОГРАММ В РАБОТЕ ПЕДАГОГА ДОПОЛНИТЕЛЬНОГО ОБРАЗОВАНИЯ 

Итак, ДОСУГ – свободное время личности, имеющее активный, творческий, личностно-развивающий характер. Неформальное образование (одним из видов которого является дополнительное образование) по большей части собственно является разновидностью досуговой жизнедеятеьности.

В современной системе дополнительного образования различается несколько ТИПОВ досуговых образовательных программ:

ДЛИТЕЛЬНЫЕ ДОСУГОВЫЕ ПРОГРАММЫ, к которым относятся

• Программы выездных лагерей (оздоровительных, спортивных, творческих, военно-патриотических, психологических и пр.).

• Фестивальные и конкурсные программы.

• Тематические программы по интересам (киноклуб, клуб филателистов и пр., в т.ч. фан-клубы)

• Волонтерские программы.

СРЕДНЕСРОЧНЫЕ ДОСУГОВЫЕ ПРОГРАММЫ, к которым относятся

• Выставочные программы.

• Тематические  серийные экскурсионные программы.

• Поисковые программы.

КРАТКОСРОЧНЫЕ ДОСУГОВЫЕ ПРОГРАММЫ, к которым относятся

• Программы каникулярного отдыха детей и подростков (Новогодние елки, Неделя детской книги, Неделя игры и игрушки и пр.).

• Игровые досуговые программы разового назначения.

• Одноразовые экскурсионные программы.

 

Основными качествами (и, соответственно, требованиями к организации) любой досуговой программы являются:

-         воспитательно-образовательная направленность

-         учет психологических и возрастных особенностей аудитории

-         массовость

-         зрелищность

-         эмоциональность

-         обеспечение безопасности и комфортного психофизического состояния участников

На уровне учреждения дополнительного образования (школы, дошкольного образовательного учреждения) досуговые программы создаются как в отдельных объединениях, так и в образовательном учреждении в целом и предназначены как для детей, постоянно посещающих данное учреждение, так и для «гостей» (или, напротив, выездного характера). В педагогическом процессе дополнительного образования досуговая работа занимает серьезное место. Она способствует развитию интереса детей к занятиям, чувства принадлежности к своему «дому» и (как перспектива) к социально-исторической общности в целом, новому взгляду на товарищей по объединению и педагогов и осознанию общечеловеческих ценностей,  социальной активности и раскрепощенности личности, эмоциональной и познавательной сферы и т.д. Ведущей в досуговой работе является, безусловно, игровая деятельность в самом широком смысле этого слова.

Условно по организационно-педагогическим особенностям можно выделить несколько видов досуговых программ, реализующихся в образовательном учреждении:

-         досуг, подготовленный детьми творческого объединения (УДОД) под руководством педагогического коллектива

-         досуг, подготовленный самими детьми при активном участии педагогов

-         досуг, подготовленный педагогами УДОД (объединения) для детей

-         досуг, проводящийся силами приглашенных лиц (актеров, аниматоров, массовиков, психологов и т.д.)

По форме, содержанию и тематике в практике работы образовательного учреждения выделяются:

-         праздник – наиболее крупный и сложный в подготовке вид досуга, рассчитанный на активную подготовку всех участников и сочетание разных видов сценических зрелищ и развлекательных мероприятий;

-        спектакль или концерт («Музыкальная гостиная», «Литературные чтения» и т.п.);

-        конкурс и фестиваль – крупные виды досуга  творческого соревновательного характера, реализующие дальние и средние перспективы деятельности творческих коллективов на основе единства развития ответственного отношения к общему делу и радости от самореализации в творческой деятельности. В принципе конкурс и фестиваль отличаются как призовой и дружеский футбольный матчи, хотя в последнее время рамки этих форм мероприятий в достаточной степени размыты и сближены. И та, и другая форма подразумевают несколько отборочных этапов и финал (гала-концерт) с награждением участников дипломами (лауреатскими, дипломантскими, поощрительными) и призами;

-        экскурсия – коллективное посещение музеев, выставок, достопримечательных мест, а также поездки с учебными или культурно-просветительскими целями. (В образовательной практике – форма внеаудиторной работы, обеспечивающая наглядность обучения). По содержанию экскурсии подразделяются на тематические и комплексные, по целям – на учебные, профессионально-прикладные, досуговые и пр. По форме проведения экскурсии в образовательном процессе ДОД возможны два варианта:

 СЕМЕЙНЫЙ ДОСУГ понимается как социокультурный и педагогический феномен, находящийся в тесной связи с обучением и воспитанием, имеющий ярко выраженные физиологические, психологические, социальные аспекты. Досуг в семье - это вид развивающей деятельности, представляющий возможности для активного отдыха, потребления духовных ценностей и личностного развития всех членов семейного коллектива при учете индивидуальных интересов и потребностей.

Наличие опыта самореализации в семейной досуговой деятельности, отношение к организации досуговой деятельности, родительское отношение к ребенку, ценностно-ориентационное единство семьи определяют уровень организации семейной досуговой деятельности.

1. Наличие опыта самореализации в семейной досуговой деятельности определяется возможностью родителей организовать содержательный развивающий досуг и зависит от знаний, практических умений и навыков в различных видах досуговых занятий.

2. Отношение к организации досуговой деятельности (пассивное, активное, творческое) зависит от личностной позиции каждого члена семьи. Именно творческая активность обеспечивает личностно-деятельностную включенность в данный процесс.

3. Родительское отношение к ребенку характеризуется адекватностью восприятия своего ребенка и признанием его субъектом воспитания.

4. Ценностно-ориентационное единство семьи интерпретируется как наличие устойчивых семейных традиций, целостность миропонимания, образа и стиля жизни, наличие значимой совместной деятельности. Совместная деятельность формирует систему ценностей семьи, положительно и эмоционально окрашивает познавательную деятельность, приводит к социально значимому творчеству и духовному общению. «В процессе совместной деятельности предстают в новом свете перед детьми сами родители, а те, в свою очередь, иными видят своих детей».