54Які функції виконує педагог вільного часу?

Термін "педагог вільного часу" формується у Німеччині в 30-і роки ХХ століття, однак спеціальна їх підготовка здійснюєть­ся лише з 70-х років ХХ ст. у вищих навчальних закладах (як і працівників молодіжних центрів) та на курсах педагогіки, вільного часу й туристики. Педагог вільного часу розглядається німецькими вченими та практиками як працівник високої ква­ліфікації у сфері послуг. Його головним завданням є організація дозвілля та спілкування населення. А тому педагог вільного часу повинен вміти порозумітися з представниками різних соціаль­но-демографічних угруповань, розпізнавати й аналізувати по­треби та інтереси відвідувачів соціально-культурних установ, сприяти їх задоволенню, допомагати вирішувати різноманітні проблеми підлітків та молоді, спрямовувати клієнта на прийнят­тя самостійних рішень (але таких, які не суперечать педагогіч­ним основам); систематично та цілеспрямовано залучати до со­ціально-культурної творчості самотніх людей, створювати в ко­лективі дружню, доброзичливу атмосферу, здійснюючи при ви­конанні своїх функціональних обов'язків педагогічний вплив.

Педагог вільного часу повинен координувати соціально-куль­турні ініціативи, розробляти та реалізовувати дозвіллєві проек­ти, здійснювати стратегію дозвілля.

Педагог вільного часу повинен бути комунікабельним, здат­ним до співчуття та розуміння, ініціативним та творчим у вирі­шенні соціально-культурних проблем особистості.

Педагог вільного часу повинен володіти організаторськими здібностями: координувати та направляти діяльність своєї ко­манди, співпрацювати з іншими соціально-культурними, осві­тніми, виконавчими структурами, орієнтуватися у соціальній структурі регіону, зміцнювати стосунки з населенням, політич­ними та громадськими діячами, представниками засобів масо­вої інформації. Для того, щоб ефективно здійснювати свою ро­боту, педагог вільного часу повинен знати соціальну політику, законодавчу базу, основи юриспруденції та економіки, психо- лого-педагогічні аспекти розвитку особистості.

Німецькі вчені Нарштедт В. та Зандерманн Ю. зазначають, що, незважаючи на суспільну потребу у висококваліфікованих спеціалістах дозвіллєвої сфери, професія педагога вільного часу ще повністю не сформувалася.

55.Якими особистісними та професійними рисами має воло­діти спеціаліст дозвільної сфери?

Спеціаліст дозвіллєвої сфери повинен: засвоїти теоретичні й методологічні основи дозвіллєвої діяльності, історію її станов­лення та формування; уміти здійснювати психолого-педагогіч- ну діагностику та дозвіллєве прогнозування; мати навички про­ведення соціологічних досліджень; вміти організовувати та про­водити дозвіллєві заходи для різних соціально-демографічних угруповань населення; мати достатні медичні та психологічні знання для проведення дозвіллєвої роботи з соціально незахи- щеними верствами населення; захищати права та свободи лю­дини в межах своїх функціональних обов'язків; мати високу за­гальну культуру, уважність, морально-вольові якості, комуні­кабельність.

Студент, який здобув грунтовну професійну практичну підготовку, досить швидко адаптується у професійному середо­вищі, вільно орієнтується в наукових концепціях та професій­них інформаційних тенденціях, здатен чітко формулювати мету та завдання своєї діяльності, прогнозувати її результати; володіє професійною інтуїцією та навичками ділового творчого спілку­вання у соціально-культурній сфері. Робота спеціаліста дозвіл­лєвої сфери ускладнюється необхідністю працювати з представ­никами різних соціальних груп та інститутів [додаток 5.1]. Ці обставини зумовили істотне розширення освітнього спектра в дозвіллєвій сфері, відмову від пріоритетної орієнтації на форму­вання спеціалістів теоретичного профілю та привернули серйоз­ну увагу до практичної підготовки кадрів дозвіллєвої сфери.

57.В чому полягає сутність клубної культури?

В зарубіжному дозвіллєзнавстві кінця XX століття утверджуєть­ся таке поняття, як "клубна культура", що охоплює сукупність тра­дицій, звичаїв, етичних правил, цінностей, вироблених членами клубу у процесі тривалої клубної діяльності. Критеріями клубної культури є: локальний характер клубного товариства, вибірковість клубного спілкування, добровільність та ініціативність членства, наявність атрибутики в клубному житті, нормативність клубної діяльності, наявність спеціального закладу або облаштування місця для зустрічей членів клубу.

Істотні характеристики клубної діяльності як особливого різновиду дозвіллєвої культуротворчості виявляються у: наяв­ності міжособистісного культурного спілкування, що посилює її привабливість для людини і відкриває широкі можливості для розвитку культури особистості; підтримці, розвитку та задово­ленні багатоманітних потреб особистості; розширенні (порівня­но з іншими формами соціально-культурної діяльності) мож­ливостей для вияву й розвитку культурної самодіяльності.

В зарубіжному дозвіллєзнавстві клуби і заклади клубного типу типологізують за різними принципами: за кількісним скла­дом (від невеликої кількості осіб до чисельних клубних рухів); за напрямом діяльності (від внутрішньоклубної роботи до впли­ву на навколишнє середовище шляхом просвітницької, розва­жально-рекреаційної, профорієнтаційної, соціально-культурної діяльності); за демографічною ознакою (на міські та сільські клуби);

за функціональною ознакою (монофункціональні й полі- функціональні); за статевою ознакою (гомогенні й гетерогенні); за соціальними орієнтаціями (студентські, жіночі, підліткові); за змістом дозвіллєвої діяльності (спортивні, музичні, релігійні, літературні); за віком учасників клубу (молодіжні, підліткові, лю­дей похилого віку).

Головними критеріями типологізації можуть бути також цілі, зміст і способи організації клубної діяльності, структура клубно­го закладу, орієнтація клубного обслуговування на соціальну гру­пу, на навчання, на міжособистісні відносини тощо