63. Основні концепції розвитку суспільства.

  Специфіка філософського осмислення суспільства проявляється і в межах філософії історії. Августін Аврелій, Георг Гегель, Карл Маркс, Раймон Арон, Енджей Калло, Арнольд Тойнбі зв'язували філософське уявлення про суспільство з пошуками законів суспільного життя, спрямованістю історичного розвитку, можливістю передбачення майбутнього. У XVII — XVIII ст. широке розповсюдження дістала натуралістична концепція тлумачення суспільного життя. Натуралістичний філософський принцип вимагає роз'яснення соціальних явищ винятково дією природної закономірності: фізичної, географічної, біологічної та ін. Французький соціаліст — утопіст Шарль Фур'є, наприклад, намагався створити соціальну науку, виходячи із законів всесвітнього тяжіння Ісаака Ньютона. Завдання свого життя він бачив у формуванні соціальної теорії як частини теорії всесвітньої єдності, що ґрунтується на принципі тяжіння за пристрастю, всезагальною закономірністю, що обумовлює природну схильність людини до якого-небудь виду колективної праці. Найвищі форми буття натуралізм зводить до нижчих. Так, людину зводив до рівня суто природної істоти. Такий підхід притаманний всім формам метафізичного матеріалізму. Основна помилка полягала у приниженні людської активності і заперечення людської свободи. Справді, якщо суб'єкт розглядається тільки як природне явище, розчиняється у природі, позбавляється якісної визначеності, це неминуче приводить до жорсткого включення людської поведінки у ланцюг природних причин та наслідків. Тут вільній волі не залишається місця, а концепція соціальних подій неминуче набуває фаталістичного забарвлення. Заперечуючи свободу і принижуючи духовну суть людини, матеріалізм стає антигуманним, ворожим людині. Так, у системі Томаса Гоббса свободі відводиться надто скромне місце. Свобода розглядається лише  модифікацією необхідної причини. У праці «О свободе и необходимости» Томас Гоббс саме так й висловлює думку: «Кож на добровільна дія є вимушеною», а «всі дії необхідні».

64. Поняття і сутність глобалізації. Феномен антиглобалізму.

Глобаліза́ція (англ. globalization) — процес всесвітньої економічної, політичної та культурної інтеграції та уніфікації. У ширшому розумінні — перетворення певного явища на планетарне, таке, що стосується всієї Землі. Основними наслідками глобалізації є міжнародний поділ праці, міграція в масштабах усієї планети капіталу, людських та виробничих ресурсів, стандартизація законодавства, економічних та технічних процесів, а також зближення культур різних країн. Це об'єктивний процес, який носить системний характер, тобто охоплює всі сфери життя суспільства. Дослідники виділяють три ракурси глобалізації як соціального явища: соціально-політичний, соціально-економічний, соціокультурний. Термін «глобалізація» має багато змістовних значень, теорій та підходів. На думку Яна Нєдєрвіна, в соціальних науках існує стільки концепцій глобалізації, скільки дисциплін: «Якщо ми розглядаємо глобалізацію як багатовимірний процес, то всі ці підходи до теми достатньо релевантні. Глобалізацію можна розуміти, як нескінченний синтез багатьох дисциплінарних підходів». глобалізації як науки, що не встановила ні предмет, ні суб'єкт власного дослідження, у зв'язку з цим залишається відкритим питання про сутність глобалізації. Глобалізація охоплює практично всі сфери суспільної діяльності, включаючи політику, ідеологію, культуру, спосіб життя, самі умови існування людства.

Глобалізація виражається в таких процесах:

зміцнення зв'язків між найвіддаленішими куточками планети,

небувале поширення по всій планеті ідей та інформації, технологій, культури, ціннісних орієнтацій, способу життя, поведінки;

зростаюча інтенсивність взаємозв'язків у сфері торгівлі, фінансів, міграції населення в наслідок розвитку всеосяжних систем транспорту та комунікацій;

виникнення спільних для світового співтовариства проблем, процес зростання загальнолюдських інтересів у всіх сферах людського буття,

стертя граней між місцевими й всепланетарними подіями.

Антиглобалізм - відносно нове, не до кінця оформивши шееся і вивчене явище. Антиглобалістське рух - до статочно широке і Неоднорідне, еклектичне за складом міжнародне громадське рух, об'єднаний непритием або самого процесу глобалізації, або його форм, негативних наслідків та ризиків для населення світу. Багато прихильників антиглобалізму не довіряють глобалізації, оскільки вважають, що поширювана разом з нею західна культура позбавляє цілі народи і держави їх національних і культурних особливостей, руйнує фунда мент самоідентифікації незахідних соціумів. Так, цілями антиглобалістського руху стають захист національ них традицій, боротьба зі стандартизацією в сфері споживання, з розтратою планетарних ресурсів розвиненими країнами. Таким чином, антиглобалізм включає різні гілки з разлічающі мися цілями і способами дій. У рамках антиглобалістського руху можна зустріти і відверто екстремістський, ради-кально-анархістський напрямок Дії саме цього напряму зазвичай виявляються на увазі світової громадськості, на екранах телевізорів і стрічках інфор-ційних агентств. Якщо все ж винести екстремістів за дужки і спробувати зосередитися на змістовній стороні анти глобалізму, можна зробити наступні висновки.

65. Свобода і відповідальність. Соціальні міфи ХХ-ХХІ ст.. Свобода і відповідальність завжди виявляються в конкретній діяльності, коли людина, переслідуючи свої інтереси, здійснює вибір цілі і здійснює усвідомлене дію для її досягнення. Досягнуті при цьому цілі свідчать про рівень (кордонах) розвитку її свободи і відповідальності. Людина не має повну (абсолютної) свободою, а отже, і відповідальністю, який би силою духу, прагнень і бажань їх реалізувати, він не мав. Його свобода, а значить і відповідальність, завжди відносні, залежні, змінні і володіють певною мірою - межами можливостей їх здійснення. Міра (межі) свободи і відповідальності залежать, природно, від обєктивних умов життєдіяльності особистості, так само як і від неї самої, її цілей, які вона ставить перед собою і які втілює у своїй діяльності. Особистість не просто вибирає цілі з того, що їй пропонує суспільство, вона вибирає їх з позицій своїх можливостей реалізувати ці цілі саме в даних конкретних умовах своєї життєдіяльності. Звичайно, людина здатна робити вибір: змінити сферу діяльності, здобути освіту, завести сімю і т.д., але лише за умови реальних можливостей все це зробити. Реальні можливості особистості у виборі і діях, хоча і можуть бути гранично широкими, проте, не можуть бути безмежними. Це значить, що сама свобода внутрішньо суперечлива, невизначена, може відповідально фіксуватися особистістю тільки "тут-і-тепер", тобто ситуаційно.

в ХХ–ХХІ ст. міф репрезентовано як вербалізацію індивідуального чи колективного підсвідомого. - про подальше раціональне використання ресурсів і порядкування на землі - про панування науки - про гуманізм - про тоталітарність і терпимість - соціальні міфи як інструменти політичного впливу (образ Бандери)

Соціальні міфи є важливим фактором, що впливає на суспільну свідомість та спрямовує її діяльність. Міф є не просто посередником між людською свідомістю і на­вколишньою дійсністю, але виступає також своєрідним механізмом контролю. Міф «управляє людиною, проникаючи в її внутрішній світ, сферу свідомості і підсвідомості, програмує її».

Можна виділити наступні типи соціальних міфів: 1) полі­тичні (ідеологічні) міфи, що включають в себе всю сукупність існуючих політичних учень і поділяються на локально-регіональні, національно-державні та глобальні за сферою свого поширення; 2) економічні міфи; 3) комерційні міфи; 4) медіа-міфи; 5) наукові міфи; 6) натуралістичні міфи.

Міфи ХХ ст. 1. універсальні моделі соціальної інженерії, комунізм, фашизм. 2. універсальні моделі генетичної інженерії, нацизм 3.герой-лідер надлюдина – китайський комунізм 4. невичерпність надр 5. людина як кінець еволюції.