125) Поняття та ознаки спадкового договору. Сторони спадкового договору. Форма спадкового договору.

Поняття та ознаки договору.

За спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.

З визначення спадкового договору, що міститься у коментованій статті, можна зробити висновок, що даний договір є :

1) консенсуальний;

2) двосторонній;

3) відплатний;

4) алеаторний;

5) належить до групи договорів про передачу майна у власність.

Даний договір є консенсуальним, оскільки вважається укладеним з моменту досягнення згоди сторін в передбаченій законом формі (ст. 1304 ЦК). Перелік істотних умов договору у законі відсутній, проте можна припустити, що ними є: визначення майна, яке переходить до набувача після смерті відчужувача, а також визначення вимог, які пред'являються до дій набувача відчужувачем - вид, характер, перелік, строк їх виконання тощо. Водночас спадковий договір може бути укладений і на невизначений строк. Але на думку С. В. Мазуренко спадковий договір може носити як реальний, так і консенсуальний характер. Договір є реальним, якщо за його умовами на набувача покладається обов'язок виконання дій після смерті відчужувача.

Спадковий договір є двостороннім (взаємним), про що свідчить той факт, що права та обов'язки за цим договором виникають у кожного з його учасників, причому правам однієї сторони кореспондують обов'язки другої і навпаки.

Відчужувач має право вимагати від набувача вчинення дій майнового або немайнового характеру, покладених на нього за спадковим договором (ст. 1305 ЦК), і зобов'язаний не складати заповіт щодо майна, яке є предметом договору, та не відчужувати його (ст. 1307 ЦК)[1]. Відповідно, набувач має право вимагати від відчужувача утримання від вчинення зазначених дій і відповідальний перед ним за належне виконання узятих на себе зобов'язань. У випадку, коли змістом спадкового договору виступає здійснення набувачем певних дій після відкриття спадщини, набувач несе відповідальність перед особою, призначеною відчужувачем для здійснення контролю після його смерті, а за її відсутності - перед нотаріусом (ч. 3 ст. 1307 ЦК).[1]

Спадковий договір є оплатним, проте оплатний його характер не завжди відповідає загальновизнаній доктрині цивільного права. Як відомо, оплатність договору, як правило, передбачає надання кожною стороною договору іншій зустрічного матеріального задоволення. Значно рідше зустрічаються оплатні договори, у яких виконання боржником зобов'язання здійснюється на користь третьої особи (ст. 636 ЦК). В цьому аспекті спадковий договір має наступні дві особливості.

По-перше, майнове задоволення вимог набувача здійснюється не самим відчужувачем, а відбувається автоматично після його смерті.

По-друге, на набувача договором може бути покладене зобов'язання щодо здійснення дій немайнового характеру (ст. 1305 ЦК).[1]

Спадковий договір укладається під відкладальною обставиною, щоб набувач пережив відчужувача. У разі смерті набувача до відкриття спадщини спадковий договір, з огляду на його суворо особистий характер, вважається припиненим і права та обов'язки, що є його змістом, не можуть перейти до спадкоємців набувача. Цей висновок випливає із сутності правовідносин між набувачем і відчужувачем, визначених главою 90 ЦК. Наведене положення застосовується незважаючи на те, що, якщо виконання спадкового договору відбулося до відкриття спадщини (ст. 1305 ЦК), а смерть набувача настала раніше смерті відчужувача, це може мати своїм результатом понесення набувачем істотних матеріальних витрат, які, тим не менш, не відшкодовуються його спадкоємцям.

Викладене не дозволяє погодитись з думкою, викладеною в абзаці сьомому п. 28 постанови Пленуму ВСУ "Про судову практику у справах про спадкування", згідно з якою у спадкоємців набувача в результаті смерті відчужувача з'являється право вимагати від відчужувача відшкодування витрат, яких вони зазнали при виконанні спадкового договору в тій частині зобов'язань, які були виконані набувачем до його смерті.[7]

Спадковий договір є алеаторним правочином ,оскільки на перед не відомі загальні «межі виконання своїх обов’язків,а втрата чи збагачення однієї із сторін залежить від випадку» [9, c. 120] (смерті сторони договору). При цьому алеаторний характер цього договору полягає не стільки в невизначеності загального обсягу належного відчужувачеві зустрічного надання як у самій можливості його існування (настання). Алеаторний ризик у спадковому договорі несе переважно набувач,оскільки у разі своєї смерті раніше кончини відчужувача він втрачає можливість отримати відчужуване майно у свою власність [13].У ньому, на відміну від традиційних алеаторних зобов'язань, де не є заздалегідь чітко визначеним сам обсяг прав і обов'язків учасників навпаки, права і обов'язки сторін є в більшості випадків визначеними. Натомість, враховуючи той факт, що спадковий договір припиняється зі смертю набувача, яка настала до смерті віджучувача, невідомим залишається те, чи будуть реалізовані права та обов'язки за договором, і, відповідно, чи буде виконано договір взагалі.

Із змісту глави 90 ЦК випливає, що спадковий договір, маючи таку назву, тим не менш, не є підставою для виникнення права на спадкування, а має бути віднесений до групи договорів, спрямованих на передачу майна у власність. У протилежному випадку, якби спадковий договір дійсно був би спрямований на виникнення у набувача права на спадкування, у ст. 1217, яка визначає вили (підстави) спадкування, поряд із заповітом та законом, як окрема підстава вказувався би спадковий договір.

Важливою умовою договору є виконання обов'язків набувачем. У випадку невиконання обов'язків договір може бути розірвано за рішення суду на користь відчужувача (ст. 1308 ЦК).[1]

Спадковий договір — це угода на випадок смерті і дійсна при виконанні умов, які не суперечать чинному законодавству.

Недійсним визнається договір, якщо порушена хоча б одна з умов дійсності угоди. Договір визнається недійсним, якщо його спрямовано на обмеження правоздатності та дієздатності (ст. 27 ЦК. Буде визнаний недійсним договір, який був вчинений під впливом обману чи насильства (ст.ст. 230-231 ЦК), а також договір, який вчинено без намірів створення правових наслідків, тобто фіктивний (ст. 234 ЦК). Надаючи відчужувачу право вільно розпоряджатися своїм майном, законом не передбачене право неповнолітніх або непрацездатних дітей, його непрацездатних одного з подружжя або батьків, а також непрацездатних утриманців відчужувача на обов'язкову частку при укладенні спадкового договору.

Сторони спадкового договору

Відчужувачем у спадковому договорі може бути подружжя, один із подружжя або інша особа, а набувачем у спадковому договорі може бути фізична або юридична особа.

Учасниками спадкового договору є відчужувач та набувач. За загальним правилом, на боці відчужувача виступає одна особа. Проте враховуючи той факт, що інститут спадкового договору розрахований, переважно, на врегулювання правовідносин між подружжям, а також продовжуючи тенденцію щодо закріплення за подружжям спеціальних можливостей посмертної передачі майна іншим особам, Цивільний кодекс надав обом з подружжя право одночасно бути відчужувачами у спадковому договорі.

Відчужувачем у спадковому договорі ст. 1303 ЦК називає також «іншу особу», що дозволяє зробити висновок про те, що відчужувачем може бути не лише фізична, але і юридична особа.

Набувачем у спадковому договорі може бути лише фізична або юридична особа.

Сторони договору повинні мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відчужувач - це особа, щодо якої (переважно) або щодо третіх осіб, визначених нею (рідше) набувач зобов'язується вчинити певну дію.

Отже, цілком очевидно, що законодавець при формулюванні норм щодо відчужувача розраховував на численне застосування їх щодо осіб з недостатнім обсягом дієздатності. Тому на перший погляд відчужувачем може бути і недієздатний, і малолітній, і обмежено дієздатний, і неповнолітній.

Проте спадковий договір сформульований ЦК як правочин особистий, про що, зокрема, свідчать:

1) припинення цього договору в разі смерті набувача до смерті відчужувача;

2) неприпустимість заміни сторін договору, в тому числі шляхом правонаступництва (спадкування);

3) неможливість покладення виконання зобов'язання на інших суб'єктів.

Відтак, можна стверджувати, що малолітні та недієздатні, будучи позбавленими права укладати спадковий договір самостійно, не можуть бути його стороною взагалі внаслідок законодавчої заборони представникам вчиняти правочин, який може бути вчинений особою, яку він представляє, особисто.

Однак на підставі цієї норми не можна стверджувати про відсутність права бути стороною спадкового договору (відчужувачем) у неповнолітніх та осіб з обмеженою дієздатністю. Цей висновок випливає з того, що глава 17 ЦК поширюється лише на представницькі відносини, коли представник вчиняє правочин від імені другої сторони, яку він представляє, тобто охоплюють ті випадки, коли законні представники укладають правочини від імені малолітніх та недієздатних. Заборони щодо надання згоди законними представниками на вчинення особистого правочину неповнолітньому та особою, дієздатність якої обмежена, не встановлено.

Оскільки на набувача за спадковим договором покладаються обов'язки щодо вчинення правочинів, слід припустити, що така особа має бути наділена повною цивільною дієздатністю.

В контексті дослідження питання про правоздатність суб'єктів спадкового договору слід звернути увагу і на теоретичну можливість неповнолітніх та осіб, дієздатність яких обмежена, бути самостійною стороною даного договору: відчужувачем - якщо їм належить на праві власності майно, що є предметом спадкового договору, і за умови, що вони можуть ним самостійно розпоряджатись; набувачем - якщо дії, які вони мають вчинити відповідно до договору, не виходять за межі правочинів, які ці особи мають право вчинювати самостійно.

Водночас, оскільки спадковий договір за ст. 1304 ЦК вимагає нотаріального посвідчення слід враховувати і положення Порядку вчи-нення нотаріальних дій нотаріусами України. Порядок забороняє нотаріусам посвідчувати правочини, укладені неповнолітніми, особами, дієздатність яких обмежена, без згоди батьків, усиновителів або піклувальників (щодо неповнолітнього) або піклувальників (щодо особи з обмеженою дієздатністю)[4] .

Набувач у спадковому договорі може бути зобов'язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття.

Змістом спадкового договору може бути зобов'язання набувача виконати будь-які дії майнового або немайнового характеру. Зазначені дії здійснюються, у залежності від розпоряджень відчужувача, до або після настання його смерті і можуть полягати у організації та проведенні похорон спадкодавця, наданні певним особам утримання, охороні майна відчужувача до явки спадкоємців тощо. Набувач здійснює покладені на нього договором обов'язки за свій рахунок і не має права на відшкодування витрат та сплату винагороди за рахунок майна, призначеного йому відчужувачем, або іншого майна відчужувача.[10, c. 1070] Набувач виконує дії відповідно до змісту спадкового договору самостійно. Однак договором може бути передбачено право набувача передоручати виконання дій за договором повністю або частково третій особі. При цьому незалежно такого передоручення набувач залишається відповідальним перед відчужувачем або іншими особами за належне виконання договору (ч. 3 ст. 1307 ЦК)[1]. Дії, виконання яких доручається відчужувачем набувачеві, повинні бути правомірними, не можуть обмежувати цивільну правоздатність набувача і не повинні суперечити моральним засадам суспільства.

Спадковий договір - двосторонній правочин, за концепцією якого набувач зобов'язаний вчинити певні дії за вказівкою відчужувача, взамін чого до нього переходить право власності на майно. Тому коло обов'язків набувача має визначатися вже виходячи не з одностороннього волевиявлення відчужувача, а зі спільної згоди сторін, враховуючи договірний характер правовідносин. Відтак, обтяження спадкоємця за умовним заповітом, наприклад, обов'язком народити дитину, є можливим саме тому, що така вказівка заповідача не створює для нього обов'язку і спадкоємець може не виконати її, при цьому він не несе цивільної відповідальності. Якщо набувач за спадковим договором не виконує вказівки відчужувача, він тим самим порушує договір, що може призвести до його розірвання та інших невигідних для нього наслідків, які охоплюються поняттям цивільної відповідальності. Отже, неможливо покласти на набувача такі обов'язки, які обмежують його правоздатність. [10, c. 1071]

Порядок укладення та форма спадкового договору. Спадковий договір укладається у письмовій формі, підписується сторонами у присутності нотаріуса і підлягає нотаріальному посвідченню за місцем перебування основної частини спадкового майна (ст. 55 Закону України «Про нотаріат»).[3] Ця вимога застосовується незалежно від того, чи є предметом спадкового договору нерухоме або рухоме майно.

Порядок посвідчення спадкових договорів регулюється Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Недодержання письмової нотаріальної форми спадкового договору тягне за собою його нікчемність.

Проте якщо сторони спадкового договору домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У такому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

З огляду на нерозривний зв'язок спадкового договору з особами його учасників він має бути укладений і підписаний ними особисто. Укладення спадкового договору через представника не допускається. Водночас можна припустити застосування в даному випадку аналогії закону - норми абзацу другого ч. 2 ст. 1247 ЦК, яка дозволяє здійснити підписання такого особистого правочину, як заповіт іншими особами замість укладача, якщо останній не може це зробити через хворобу або фізичну ваду

Спадкові договори, предметом яких є нерухоме майно, посвідчуються нотаріусом з дотриманням загальних правил посвідчення договорів відчуження.

Правовстановлювальний документ на майно після його огляду нотаріусом повертається власнику майна (відчужувачу), а в тексті договору зазначаються назва цього документа, номер і дата його видачі та найменування юридичної особи, яка його видала.

Якщо предметом спадкового договору є майно, яке підлягає державній реєстрації, нотаріус у тексті договору зазначає про необхідність його реєстрації у відповідному реєструвальному органі після смерті відчужувача.

Подружжя має право укласти спадковий договір щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності.

Спадковим договором може бути встановлено, що в разі смерті одного з подружжя спадщина переходить до другого, а в разі смерті другого з подружжя його майно переходить до набувача за договором.

На майно, яке є предметом спадкового договору, нотаріус накладає заборону відчуження у встановленому порядку, про що робиться напис на всіх примірниках договору.

У разі смерті відчужувача на підставі заяви набувача за спадковим договором та свідоцтва про смерть, виданого органами реєстрації актів цивільного стану, нотаріус знімає заборону відчуження.

Після смерті відчужувача нотаріусу повертається первинний правовстановлювальний документ на нерухоме майно, що було предметом договору, який приєднується до примірника спадкового договору, що зберігається у справах нотаріуса. На повернутому примірнику правовстановлювального документа нотаріус робить відмітку про перехід права власності до набувача у зв'язку зі смертю відчужувача за спадковим договором.

У разі смерті фізичної особи - набувача або ліквідації юридичної особи - набувача за спадковим договором нотаріус, за письмовою заявою відчужувача, припиняє дію цього договору, про що на всіх його примірниках робиться відповідний напис. Відомості про спадкові договори підлягають обов'язковому внесенню до Спадкового реєстру в порядку, передбаченому Положенням про Спадковий реєстр.