98 Поняття і значення зобов’язань із відшкодування шкоди. Елементи зобов’язання із відшкодування шкоди. Підстави (умови) виникнення зобов’язання із відшкодування шкоди

Зобов'язання із заподіяння шкоди - це зобов'язання, які виникають унаслідок порушення майнових чи особистих немайнових прав абсолютного характеру і мета яких:

- забезпечити поновлення прав потерпілого за рахунок заподіювача шкоди або особи, відповідальної за шкоду.

(Стаття 1166. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду):

1. Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою,

яка її завдала.

2. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

3. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.

4. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Відповідальність за заподіяння шкоди настає за наявності таких умов:

1) шкода;

2) протиправність поведінки заподіювана;

3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою;

4) вина заподіювана шкоди.

Цивільне законодавство України поділяє боржників у зобов'язаннях із заподіяння шкоди на дві основні групи:

1) безпосередні заподіювачі шкоди, тобто особи, які своїми власними діями завдали шкоду потерпілому;

2) інші особи (незаподіювачі шкоди), на яких законом покладений обов'язок відшкодувати шкоду.

99.

1. З урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Коментар:

Стаття, що коментується, встановлює два основні способи відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого:

а) відшкодування шкоди в натурі (передача речі такого ж роду і такої ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо). Даний спосіб може бути застосований, якщо відшкодування шкоди в натурі взагалі є можливим.

б) відшкодування завданих збитків в повному обсязі. Визначення збитків надається статтею 22 ЦК України, відповідно до якої збитками є витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі (реальні збитки), а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Упущена вигода відшкодовується в грошовій формі як при відшкодуванні шкоди в натурі, так і при відшкодуванні завданих збитків грішми (п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України N 6 від 27.03.92 р. "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди"). Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, обчислюється виходячи із реальної вартості втраченого майна або вартості виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі, на момент розгляду справи. Така вартість може бути визначена експертним шляхом.

Право вибору способу відшкодування шкоди належить потерпілому. Саме за його заявою суд виносить рішення про покладення на відповідальну особу обов'язку відшкодувати шкоду в натурі або відшкодувати завдані збитки в грошовій формі.

1. Шкода, завдана потерпілому з його умислу, не відшкодовується.

2. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.

3. Вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 цього Кодексу, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання.

4. Суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.

Коментар:

Якщо для покладення на особу відповідальності за завдання шкоди форма вини, як правило, не має значення, то вина потерпілого враховується, але тільки тоді, коли вона виражається у формі умислу або грубої необережності. Проста необережність потерпілого не впливає на відповідальність завдавача шкоди або на її розмір.

Шкода, що виникла внаслідок умислу потерпілого, звільняє завдавача шкоди від обов'язку по її відшкодуванню незалежно від того, чи йде мова про загальну відповідальність (за вину) або про підвищену відповідальність (незалежно від вини).

Вина потерпілого у формі грубої необережності може бути підставою для зменшення розміру відшкодування. При цьому критерієм для зменшення є ступінь вини потерпілого, а також ступінь вини особи, що завдала шкоди (в разі врахування вини як умови відповідальності).

В цивільному праві не існує презумпції вини потерпілого. Вина останнього повинна бути доведена завдавачем шкоди (відповідальною особою).