86. Договір факторингу: поняття, ознаки, джерела правового регулювання. Сторони в договорі

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов´язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов´язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч. 1 ст. 1077 ЦК України).

Ознаки:

1. Договір факторингу є двостороннім (обидві його сторони набувають взаємних прав і обов´язків),

2. реальним (якщо клієнт відступає право грошової вимоги та (або) фактор передає грошові кошти в розпорядження клієнта) або консенсуальним (коли обидві сторони лише зобов´язуються вчинити відповідні дії),

3. відплатним (коли фактор виконує свої обов´язки за плату) або безвідплатним (коли договір факторингу спрямований на забезпечення виконання інших зобов´язань клієнта перед фактором).

4. Даний договір - комерційний, оскільки він застосовується винятково в підприємницькій діяльності.

Джерела правового регулювання:

1)Цивільний кодекс

2) Господарський кодекс, факторингові операції тлумачить як банківське посередництво, яке здійснюється банком у формі банківських операцій

3) ЗУ «Про банки і банківську діяльність», що визначає правові засади здійснення факторингових операцій банками.

4) «Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг», що встановлює умови надання фінансових послуг

5) Спеціальним підзаконним актом у сфері регулювання договору факторингу є Методичні рекомендації із надання комерційними банками факторингових послуг підприємствам і організаціям, затверджені рішенням Правління Національного банку України № 2 від 22 квітня 1992 р.

6) На міжнародному рівні договір факторингу регулюється Конвенцією ЮНІДРУА з міжнародних факторингових операцій, яку було прийнято 28 травня 1988 р. у м. Оттаві (Канада). її положення були враховані при розробці Цивільного і Господарських кодексів України.

Сторони договору факторингу

Сторонами договору факторингу є фактор і клієнт. ЦК України та інші законодавчі акти встановлюють спеціальні вимоги до сторін договору факторингу, зокрема те, що ними можуть бути лише суб´єкти підприємницької діяльності.

За ч. З ст. 1079 ЦК України фактором може бути банк( -юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків) або фінансова установа (є юридична особа, яка надає одну чи декілька фінансових послуг та внесена до відповідного реєстру в порядку,, встановленому законом), а також фізична особа-підприємець, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції

Клієнтом може бути будь-яка юридична особа або фізична особа-підприємець. і яка відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до свого боржника. Факторингова діяльність носить характер підприємницької, а тому, як слідує з положень ст. 1079 ЦК. сторонами договору факторингу можуть бути лише суб'єкти підприємницької діяльності. Для того, щоб бути клієнтом у відносинах факторингу, особа повинна мати певну грошову вимогу, що випливає з договору, який пов'язаний з поставкою товарів, виконанням робіт чи наданням послуг (або мати реальну можливість володіти такою вимогою - "майбутня вимога")

В результаті відступлення клієнтом права грошової вимоги факторові зобов'язаною особою перед фактором стає боржник, який був контрагентом клієнта з продажу товарів (виконання робіт, надання послуг). Боржник не є стороною договору факторингу, проте порядок виконання ним грошової вимоги, відступленої клієнтом факторові (ст. 1082 ЦК), права його щодо пред'явлення до заліку своїх грошових вимог (ч. 1 ст. 1085 ЦК), а також положення, спрямовані на захист прав боржника (ст. 1086 ЦК), врегульовані нормами гл. 73 ЦК. Закон не пред'являє до боржника додаткових вимог щодо його правового статусу. А тому боржником може бути будь-яка особа (не обов'язково підприємець).