1.Поняття та види обставин, що виключають злочинність діяння

2.Загальна характеристика злочинів проти представників правоохоронних органів, їх види.

3.Поняття та система джерел доказів (видів доказів).

1. Обстоятельства, исключающие преступные деяния – это предусм. в УК условия, при наличии кот. совершенное деяния, формально содержащее признаки какого-либо состава прест., утрачивает обществ. опасность и виновность. Деяния, соверш. при наличии указ. обстоят., признаются правомерными, в некот. случаях общественно полезными.

Для обстоятельств, искл-их прест. деяния хар-ны след. признаки: 1) это сознательные и волевые действия чела; 2) внешняя схожесть совершенного деяния с прест.; 3) эти действия не явл. общественно опасными и виновными; 4) уг. отв. исключается, если не превышены пределы, определенные в УК.

Необходимая оборона (ст. 36) – это такие действия, совершенные с целью защиты охраняемых законом прав и интересов обороняющегося лица, или иного лица, а также общественных интересов и интересов гос. от общественно опасного посягательства путем причинения посягающему вреда, необходимого и достаточного в данной обстановке для немедленного пересечения или прекращения посягательства, если при этом не было допущено превышения пределов необходимой обороны. Это право на защиту явл. конституционным (ст. 27, 55 КУ).

Условия правомерности необходимой обороны:

• общественная опасность посягательства

• наличие посягательства

• действительность посягательства

• причинение вреда лицу, осущ-му посяг.

• необх. оборона может осущ-ся для защиты прав и интересов не только обороняющегося лица или др. лица, а также обществ. интересов и интерес. гос.

• защита должна быть своевременной

• защита происходит путем причинения вреда посягающему лицу

• не должны быть превышены пределы необходимой обороны

Превышение пределов необх. обороны – это умышл. причинение посягающему тяжкого вреда, кот. явным образом не отвечает опасности посяшательства или обстановке защиты. Уг. отв. за превышение пределов необх. обороны наступает в случае совершения прест., предусм. ст. 118, 124

Мнимой обороной (ст. 37) признаются действия, связанные с причинением вреда при таких обстоятельствах, когда реального общественно опасного посягательства не было, и лицо, неправильно оценивая действия потерпевшего, лишь ошибочно допускало наличия тивность такого посягательства (ч 1 ст 37 УК) Каждый имеет право на необходимую оборону независимо от возможности избежать общественно опасного посягательства или обратиться за помощью к другим лицам ч и органов власти (ч. 2 ст 35 УК).

Задержание лица, совершившего прест. (ст. 38) явл. пименение мер, кот. связаны с кратковрем. лишением его свободы, а также причинением в определ. случаях физ. вреда, для доставления его соотв. орг. вл., если при этом не были наруш. условия правомерности такого задержания.

К таким условиям след. отнести:

а) задерживается лицо, совершившее именно преступление, а не иное правонарушение (административный или дисциплинарный проступок, гражданско-правовой деликт);

б) насилие применяется лишь при наличии твердой уверенности, что именно данное лицо совершило преступление;

в) вред задерживаемому может быть причинен лишь при наличии реальной опасности уклонения его от уголовной ответственности (например, невыполнение требований следовать в милицию, попытка скрыться, оказание сопротивления и т.п.);

г) вред задерживаемому может быть причинен лишь с целью задержания и доставления преступника в органы власти;

д) меры, которые применяются для задержания лица, совершившего преступление, должны быть необходимыми, то есть оправданными обстоятельствами дела. Вопрос о том, является ли причинение того или иного вреда необходимым для задержания преступника решается в каждом конкретном случае, исходя из конкретных обстоятельств дела;

ж) вред, причиненный при задержании, должен соответствовать опасности посягательства и обстановке задержания. Поэтому, чем опаснее преступление, тем больший вред может быть причинен преступнику.

Крайняя необходимость (ст.39) - устранение опасности, кот. непосредственно угрожает лицу или охраняемым законом правам этого чела или иных лиц, а также общественным интересам или интересам гос., если эту опасность в данной обстановке нельзя было устранить др. средствами и если при этом не было допущено превышения пределов крайней необходимости.

Условия правомерности крайней необх.:

1. опасность должна угрожать лицу или охраняемым законом правам этого чела или иных лиц, а также общественным интересам или интересам гос.;

2. угроза должна быть реальной;

3. угроза должна быть наличной, т.е. неминуемой в сложившийся обстановке, а грозящую опасность устранить др. способом было невозможно, только путем, условно говоря, «жертвы» менее ценного общественного отношения для предотвращ. вред (ущерба) «более ценному» общественному отношению. Наличие угрозы сохраняется до ее окончательного устранения;

4. источником опасности при крайней необх., явл. стихийные силы природы, физиологические процессы в организме чела (голод, болезнь), технические механизмы (взрыв на производстве), поведение животных, противоправные действия чела (внезапное появление на проезжей части улицы), коллизия обязанностей;

5. устранение опасности для правохраняемых интересов в состоянии крайней необходимости всегда связано с причинением вреда только третьим лицам, т.е. интересам физ. и юр. лиц, вины кот. в создании опасности нет;

6. не должно быть допущено превышение пределов крайней необх., т.е. умышл. причинение вреда правоохр. интересам, если такой вред явл. более значительным, чем вред предотвращенный.

Лицо не подлежит уг. отв., если вследствие сильного душ. волнения, вызванного грозящей опасностью, оно не могло оценить соответствие причиненного вреда этой опасности.

Физ. или псих. принуждение (ст. 40). Непреодолимое физ. принужд. – это противоправное физ. воздействие одного чела на др., полностью подавляющее волю лица, подвергшегося насилию, вследствие чего оно было лишено возможности выбрать желательный вариант поведения, в результ. чего причин. вред правоохраняемым интересам.

Непреодолимое псих. принужд. – это требов. соверш. определ. действия или не выполнить определ. действий, кот. лицо должно было соверш., под угрозой примен. физ. насилия.

Исполнение приказа или распоряжения (ст. 41) Исполнение законного приказа или распоряжения - это правомерное причинение вреда правоохр. интересам лица, общества или гос. лицом, кот. обязано выполнить такой приказ. Основание причин. вреда правоохр. интер. явл. законный приказ. Лицо, исполнившее явно преступный приказ или распоряжение, за деяния, соверш.е с целью исп-ия такого приказа или распоряжения, подлежит уг. отв. на общих основаниях.

Если лицо не осознавало и не могло осознавать преступного характера приказа или распоряжения, то за деяние, совершенное с целью исполнения такого приказа или распоряжения, ответственности подлежит только лицо, отдавшее преступный приказ или распоряжение.

Деяние, связанное с риском (ст. 42) (оправданный риск) Оправданный риск как обстоятельство, искл. прест. действие – это совершение деяния, связ. с причинением вреда правоохр. интересам лица, общества или гос. для достиж. общественно полезной цели, если эта цель была достигнута нериск. действием и предпринятые лицом меры давали достаточные основания рассчитывать не предотвращ. вреда правоохр. интересам.

Условия правомерности риска:

- вред правоохраняемым интересам причиняется действиями (бездействием) рискующего, направленными на достижение социально полезной цели;

- вредные последствия при риске сознаются им только как побочный и возможный варианты своего деяния;

- совершенные деяния обеспечиваются соответствующими знаниями и умениями, объективно способными в данной ситуации предупредить наступление вредных последствий;

- лицо рассчитывало, что предпринятые им меры являются достаточными для предотвращения вреда правоохраняемым интересам.

Выполнение специального задания по предупреждению либо раскрытию преступной деятельности организованной группы или преступной организации (ст. 43) Не является преступлением вынужденное причинение вреда правоохраняемым интересам лицом, которое в соответствии с законом выполняло специальное задание, участвуя в организованной группе либо преступной организации с целью предотвращения или раскрытия их преступной деятельности. Целями такого оперативного проникновения является предупреждение или раскрытие преступной деятельности этих объединений.

2. Характеристика злочинів проти представників правоохоронних органів, їх види.

- Ст.342.Опір представникові влади, працівникові правоохоронного органу, державному виконавцю, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві, уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

- Ст.343. Втручання в діяльність працівника правоохоронного органу, працівника державної виконавчої служби.

- Ст.345. Погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу.

- Ст.347. Умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу.

- Ст.348. Посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського. формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця.

- Ст.349. Захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника.

Основним безпосереднім об'єктом злочину є нормальна діяльність правоохоронних органів, громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону та законних військових формувань на території України.

Додатковим факультативним об'єктом може бути здоров'я особи.

Потерпілими від злочину є:

1) представник влади;

2) працівник правоохоронного органу;

3) член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону;

4) військовослужбовець.

Об'єктивна сторона злочину полягає у вчиненні опору, тобто в активній фізичній протидії здійсненню представниками влади, працівниками правоохоронних органів, членами громадських формувань або військовослужбовцями своїх службових обов'язків.

Виконання службових обов 'язків представником влади або працівником правоохоронного органу — це дії щодо охорони громадського порядку, навколишнього природного середовища, здійснення різноманітних перевірок, запобігання злочинам та дисциплінарним проступкам з боку засуджених тощо.

Опір — це активна фізична протидія здійсненню вказаними особами покладених на них обов'язків щодо охорони громадського порядку.

Суб'єкт злочину — загальний. Ним може бути не лише правопорушник, якому потерпілий поставив законні вимоги, пов'язані з виконанням свого службового обов'язку чи взятого на себе обов'язку з охорони громадського порядку, а й інша особа, яка активно перешкоджала їм виконувати ці обов'язки.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючою ознакою злочину є опір, поєднаний з примушуванням потерпілих шляхом насильства або погрози застосування такого насильства до виконання явно незаконних дій (ч. З ст. 342 КК).

3. Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для крим.провадження та підлягають доказуванню.

Під «фактичними даними» слід розуміти не самі факти, а відомості (інформацію) про них. Факти — це події, явища дійсності, які не можна приєднати до справи. Через те при доказуванні по кримінальному провадженні слідчий, прокурор, слідчий суддя суд та інші особи, які беруть участь у процесі, оперують відомостями про події та явища дійсності, що утворюють зміст показань допитаних осіб, документів та інших видів доказів. Навіть при безпосередньому сприйнятті слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом обставин події злочину у ході провадження слідчих (розшукових) дій (огляд, освідування тощо) вони оперують як доказами не цими фактами, а тільки відомостями (інформацією) про них, зафіксованими у встановленому законом порядку в протоколах слідчих (розшукових) дій.

Докази повинні відповідати критеріям допустимості та належності.

- Допустимість містить у собі чотири критерії:

1) належний суб’єкт, правомочний проводити процесуальні дії, спрямовані на одержання доказів;

2) належне джерело фактичних даних (відомостей, інформації), що складають зміст доказу;.

3) належна процесуальна дія, застосована для одержання доказів;

4) належний порядок проведення процесуальної дії, яка використовується як засіб одержання доказів.

- Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Виділяють також характерні ознаки доказів:

- достовірність - означає, що вони правильно, адекватно відображають матеріальні і нематеріальні сліди;

- переконливість;

- достатність;

- взаємопов’язаність.

КК виділяє наступні види доказів:

1. Показання - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження.

2. Речовими доказами є матеріальні об’єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об’єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом.

3. Документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об’єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

4. Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи.

Класифікація:

- стосовно предмета обвинувачення на обвинувальні та виправдувальні;

- за джерелом формування — на первинні та похідні;

- залежно від відношення до предмета доказування — на прямі та непрямі;

- за механізмом їх формування — на особисті та речові.

Підставою для відмежовування первинних від похідних доказів є наявність проміжного носія доказової інформації одного і того ж виду. Так, похідними доказами є копії документів, виготовлені на місці події відбитки слідів та ін.

Докази поділяються на обвинувальні та виправдувальні щодо того обвинувачення, яке становить предмет розслідування та розгляду в певному кримінальному провадженні. Обвинувальними є докази, що обґрунтовують, підтверджують обвинувачення, тобто встановлюють наявність кримінального правопорушення і вчинення його підозрюваним чи обвинуваченим, а також обставини, які обтяжують його відповідальність. До виправдувальних доказів належать ті докази, що спростовують або пом'якшують обвинувачення, — заперечують наявність події кримінального правопорушення та винуватість обвинуваченого, а також встановлюють обставини, що пом'якшують його відповідальність.

Можливість безпосередньо чи опосередковано встановлювати обставини, що входять до предмета доказування, надає фактичним даним значення прямого чи непрямого доказу. Непрямі докази на відміну від прямих дозволяють встановити проміжні факти, на підставі яких встановлюються різні елементи головного факту.

*********************************************

Екзаменаційний білет № 7