1.Поняття співучасті

2. Характеристика та види злочинів проти громадського порядку та моральності.

3. Порядок перегляду за нововияявленими обставинами

1. Співучасть - умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

Співучасть можлива лише в умисних злочинах.

При розкритті змісту співучасті слід встановлювати його об'єктивні і суб'єктивні ознаки. ОБ’ЄКТИВНІ ОЗНАКИ:

1) наявність двох чи більше суб'єктів злочину, які беруть участь у вчиненні одного і того умисного злочину;

2) спільність їх участі у злочині;

3) єдиний злочинний наслідок

4) наявність причинного зв'язоку між діянням кожного співучасника і загальним злочинним наслідком.дії (бездіяльність).

СУБ’ЄКТИВНІ ОЗНАКИ:

1) наявність у кожного з співучасників прямого умислу що до спільних дій і прямого або непрямого умислу стосовно злочинного результату.

2) кожний із співучасників повинен усвідомлювати той факт, що він вчиняє злочин спільно з іншими його учасниками.

Що стосується мотивів дій співучасників, то вони можуть бути як однаковими, так і різними.

Визначають форми співучасті:

- без попередньої змови – 2 на більше співучасників;

- за попередньою змовою – 2 та більше співучасників;

- організована група – 3 та більше співучасників;

- злочинна організація – 5 та більше співучасників.

В статтях ОЧ форми співучасті виступають в якості кваліфікуючих ознак.

23. Характеристика та види злочинів проти громадського порядку та моральності.

Суспільна небезпека діянь, що передбачені в XII Розділі Особливої частини КК, полягає в тому, що вони заподіюють або ставлять під загрозу заподіяння істотної шкоди громадському порядку і моральним основам життя суспільства. Сукупність цих відносин і є родовим та одночасно основними безпосередніми об’єктами вказаних злочинів.

В. А. Ломако, визначаючи у цій групі родовий об’єкт, поділив умовно ці злочини на злочини проти громадського порядку та злочини проти суспільної моральності. До першої групи відніс ст.ст. 293, 294, 295, 296 КК України, до другої – склади злочину, передбачені ст.ст. 297, 298, 298–1, 299, 300, 301, 302, 303, 304(2). Подібної думки притримується В. О. Навроцький(3), В. М. Стратонов(4) та ін. Отже, науковці схиляються до того, що законодавець, створюючи даний розділ Особливої частини КК України, у ньому об’єднав злочини, що мають два родових об’єкти: громадський порядок та моральність.

Поняття “громадського порядку” у літературі трактується по–різному. Одні автори (І. М. Даньшін, М. І. Загородніков, С. С. Яценко) розглядають його в двох значеннях: у широкому і вузькому розумінні; інші (В. Т. Дзюба, Н. Ф. Кузнецова та ін.) трактують громадський порядок однозначно, не поділяючи його на види(5). На думку В. І. Осадчого, громадський порядок – це явище динамічне. Воно обумовлено поведінкою людей у відповідності чи ні з нормами, які регулюють суспільні відносини громадського порядку(6).

Громадський порядок (М. Й. Коржанський) – “це сукупність суспільних відносин, що створюються для забезпе­чення охорони громадського спокою, громадської моральності як умови суспільного життя людей”(11).

У вузькому змісті громадський порядок визначається таким чином.

Під громадським порядкомВ. О. Навроцький розуміє суспільні відносини, які стосуються не всіх правил та норм поведінки, а лише тих, які забезпечують спокій у суспільстві, інтереси співжиття людей як членів громади(15).

Н. Ф. Кузнецова поняття “громадський порядок” застосовує в змісті закріпленого в нормах права й моралі певного порядку відносин у громадських місцях, сукупності видів і форм поведінки громадян у суспільстві(16).

Поняття “моральності” також неоднозначно тлумачиться в теорії кримінального права. При цьому відрізняють терміни “мораль” та “моральність”.

У багатьох словниках як філософського, так і мовного спрямування поняття “моралі” визначається як одна із форм суспільної свідомості; система поглядів і уявлень, норм і оцінок, що регулюють поведінку людей; норми, принципи, правила поведінки людей, а також безпосередня людська поведінка (мотиви вчинків, результати діяльності), почуття, судження у людських стосунках(22). Моральність розглядають як етичне поняття, яке в широкому розумінні є синонімом моралі; характеристика особливого виду практичної діяльності людей, що мотивується моральними ідеалами, переконаннями, нормами і принципами; відповідність поведінки людей нормам моралі(23).

В юридичній літературі “моральність” подекуди асоціюють із “громадською мораллю”, “громадською моральністю”, “суспільною мораллю” та “суспільною моральністю”(24).

Громадська моральність (М. Й. Коржанський) – “суспільні відносини, які утворюються на засадах загально­людських цінностей (добра, істини, справедливості) і вимагають від особи певної поведінки та забо­роняють поведінку, що не є відповідною до цих цін­ностей”(27).

Обов’язковими та факультативними додатковими безпосередніми об’єктами в залежності від форм вчинення злочину та кваліфікуючих ознак, можуть виступати життя та здоров’я особи, відносини власності, авторитет органів державної влади, громадська безпека та ін.

В окремих злочинах, здебільшого в злочинах проти моральності, виділяється предмет злочину та потерпілий від злочину. До предметів слід віднести пам’ятки – об’єкти культурної спадщини – ст. 298 КК, хребетні тварини – ст. 299 КК, твори, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію – ст. 300 КК тощо.

До потерпілих від злочину слід віднести представника влади (ч.1 ст. 294 КК)(37), представники влади або представники громадськості, який виконує обов'язки з охорони громадського порядку, чи інший громадянин (ч.3 ст. 296 КК), неповнолітні (ч.3 ст. 300, ч.4 ст. 301 КК, ч. 3 ст. 303 КК, ч.1 ст. 304 КК), малолітні (ч.4 ст. 303 КК, ч.2 ст. 304 КК).

 З об’єктивної сторони більшість злочинів проти громадського порядку та моральності вчинюються шляхом активних дій (хуліганство – ст. 296 КК, групове порушення громадського порядку – ст. 293 КК, масові заворушення – ст. 294 КК, заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку – ст. 295 КК тощо). Окремі злочини, наприклад, знищення, пошкодження або приховування документів чи унікальних документів Національного архівного фонду – ст. 298–1 КК, може вчинюватися як шляхом дії так і шляхом бездіяльності. Більшість злочинів проти громадського порядку та моральності – злочини з формальними складами, тобто сформульовані таким чином, що вважаються закінченими з моменту вчинення діяння. До них, зокрема, відносяться: хуліганство – ст. 296 КК, жорстоке поводження з тваринами – ст. 299 КК, ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію – ст. 300 КК та інші.

 Момент закінчення одного злочину, який передбачений статтею цього розділу пов’язаний з настанням саме суспільно небезпечних наслідків (матеріальний склад злочину). Це незаконне проведення пошукових робіт на об'єкті археологічної спадщини, знищення, руйнування або пошкодження об'єктів культурної спадщини – ст. 298 КК(38).

Ряд злочинів законодавцем сформульовані як формально–матеріальні склади злочинів. До них відносяться масові заворушення – ст. 294 КК, наруга над могилою – ст. 297 КК та інші.

Суб’єктом злочинів проти громадського порядку та моральності можуть бути, як правило, фізичні осудні особи, які досягли на момент вчинення злочину 16 років. За хуліганство (ст. 296 КК) відповідальність настає з 14 років. Деякі із розглядуваних злочинів можуть вчинюватися спеціальними суб’єктами злочину: службова особа – суб’єкт за ч. 5 ст. 298 КК(39), організатор масових заворушень чи групових порушень громадського порядку – суб’єкт за статті 293, 294 КК тощо.

Суб’єктом окремих злочинів є особа, яка на момент вчинення злочину досягла 18–річного віку (ч.ч. 2, 3 ст. 300, ч.ч. 2, 4 ст. 301, ч.3 ст. 302 КК, ч.3 ст. 303, ст. 304 КК).

Суб’єктивна сторона злочинів проти громадського порядку та моральності характеризується умисною формою вини. У більшості випадків умисел прямий. Необхідною ознакою окремих складів злочинів проти громадського порядку та моральності є мотив та мета. Так в ст. 295 КК виділені дві мети, в залежності від форми вчинення злочину: 1) вчинення погромів, підпалів, знищення майна, захоплення будівель чи споруд, насильницьке виселення громадян, що загрожує громадському порядку; 2) розповсюдження матеріалів в яких міститься інформація про заклик до дій.

Хуліганство має обов’язковий мотив – хуліганський (явна неповага до суспільства). Вчиненням злочину з хуліганських мотивів є умисне вчинене на ґрунті явної неповаги до суспільства, нехтування загальнолюдськими правилами співжиття і нормами моралі, а так само вчинення злочину без будь–якої причини чи з використанням малозначного приводу. Хуліганський мотив може також бути визначений як альтернативна обов’язкова ознака злочину за ст. 299 КК.

Чинне кримінальне законодавство України передбачає наступні кваліфікуючі ознаки, за наявності яких злочини проти громадського порядку та моральності визнаються вчиненим за обтяжуючих обставин. Зазначені ознаки можна поділити на дві групи: 1) загальні, притаманні кільком й більше вказаним злочинам; 2) особливі, властиві тільки окремим злочинам.

Загальними кваліфікуючими ознаками злочинів проти громадського порядку та моральності є: 1) повторність (ч.2 ст. 297, ч.3 ст. 300, ч.ч. 3, 5 ст. 301, ч.2 ст. 303 КК); 2) особою, яка була раніше судимою з цей злочин (рецидив) (ч.3 ст. 296, ч.2 ст. 302 КК); 3) вчинення злочину групою осіб (ч.2 ст. 296 КК); 4) вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб (ч.2 ст. 297, ч.3 ст. 300, ч.ч. 3, 5 ст. 301, ч.2 ст. 303 КК); 5) організованою групою (ч.2 ст. 302, ч.3 ст. 303 КК); 6) службовою особою з використанням службового становища (ч.5 ст. 298, ч.3 ст. 2981, ч.2 ст. 303 КК); 7) дії вчинені щодо малолітнього (ч.4 ст. 303, ч.2 ст. 304 КК); 8) корисливий мотив (ч.2 ст. 297 КК) або мета наживи (ч.2 ст. 302 КК); 9) настання загибелі людей або інших тяжких наслідків (ч.2 ст. 294, ч.3 ст. 297, ч.4 ст. 303 КК).

Особливими чи спеціальними кваліфікуючими ознаками злочинів проти громадського порядку та моральності є: 1) дії пов’язані з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов’язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії (ч.3 ст. 296 КК); 2) дії вчинені із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень (ч.4 ст. 296 КК); 3) хуліганський мотив (ч.2 ст. 297 КК); 4) дії вчинені щодо братської могили чи могили Невідомого солдата (ч.2 ст. 297 КК); 5) дії поєднані із застосуванням насильства чи погрозою його застосування (ч.2 ст. 297 КК); 6) дії вчинені в присутності малолітнього (ч.2 ст. 299 КК); 7) дії вчинені із залученням неповнолітнього (ч.3 ст. 302 КК); 8) вчинення дій щодо кіно– та відеопродукції, що пропагує культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію (ч.2 ст. 300 КК); 9) вчинення дій, що полягають у збуті неповнолітнім чи розповсюдженні серед них творів, які пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію (ч.2 ст. 300 КК); 10) примушування неповнолітніх до участі у створенні творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію (ч.3 ст. 300 КК); 11) вчинення дій щодо кіно– та відеопродукції та комп’ютерних програм порнографічного характеру (ч.2 ст. 301 КК); 12) отримання доходу у великому розмірі (ч.ч. 3, 5 ст. 301 КК); 13) збут неповнолітнім чи розповсюдження серед них творів, зображень або інших предметів порнографічного характеру (ч. 3 ст. 301 КК); 14) дії вчинені щодо неповнолітнього (ч.3 ст. 303 КК); 15) вчинення злочину батьком, матір’ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником, або особою, на яку покладено обов’язки щодо виховання потерпілого чи піклування про нього (ч.2 ст. 304 КК); 16) вчинення злочину особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності (ч.2 ст. 303 КК).

Далі можна сформулювати поняття злочинів проти громадського порядку та моральності – це протиправні умисні суспільно небезпечні діяння, що заподіюють або ставлять під загрозу заподіяння істотної шкоди громадському порядку і моральним основам життя суспільства.

Виходячи з безпосередніх (родових) об’єктів ці злочини можуть бути поділені на два види:

1)злочини проти громадського порядку (ст. 293, ст. 294, ст. 295, ст. 296 КК);

2) злочини проти суспільної моральності, які поділяються на три підвиди: “1) злочини, що посягають на основні моральні принципи і цінності у сфері духовного і культурного життя суспільства (статті 297, 298, 2981, 299 і 300 КК); 2) злочини, що посягають на відносини в сфері сексуальних стосунків (статті 301, 302 і 303 КК); 3) злочини, що посягають на суспільні відносини, які забезпечують принцип вільного розвитку особистості та умови нормального розвитку і виховання неповнолітніх (ч. 2 ст. 299, частини 2 і 3 ст. 300, частини 2 і 4 ст. 301, ч. 3 ст. 302, частини 3 та ч.4 ст. 303, ст. 304 КК)”(40). Подібну класифікацію злочинів проти моральності пропонують у своїх дисертаційних дослідженнях А.В. Ландіна на тему “Кримінально–правова охорона моральності в Україні”(41) та Л. С. Кучанська на тему “Поняття та система злочинів проти моральності у кримінальному праві України”.(42)

Свою класифікацію злочинів проти суспільної моральності пропонує С. П. Репецький: “1) злочини, що посягають на духовні та культурні надбання людства (ст.ст. 297, 298, 298¹ КК України); 2) злочини, що посягають на мирне співжиття в суспільстві (ст.ст. 299 та 300 КК України); 3) злочини, що посягають на нормальний уклад статевого життя та людську гідність (ст.ст. 301, 302 та 303 КК України); 4) злочини, що посягають на формування морального розвитку неповнолітніх (ст. 304 КК України)”(43).

Також у теорії кримінального права, фактично, пропонується розглядати третій вид таких злочинів, які посягають одночасно на громадський порядок та моральність (статті 297–299 КК)(44)

3.Підстави та порядок перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами.

Підстави:

1. Судові рішення, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами.

2. Нововиявленими обставинами визнаються:

1) штучне створення або підроблення доказів, неправильність перекладу висновку і пояснень експерта, завідомо неправдиві показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, на яких ґрунтується вирок;

2) зловживання слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду під час крим провадження;

3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення вироку чи постановлення ухвали, що належить переглянути;

4) визнання Конституційним Судом України неконституційності закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом;

5) інші обставини, які не були відомі суду на час судового розгляду при ухваленні судового рішення і які самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути.

3. Обставини, передбачені пунктами 2 і 3 частини другої цієї статті, повинні бути встановлені вироком суду, що набрав законної сили, а при неможливості ухвалення вироку - підтверджені матеріалами розслідування.

4. Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами у разі прийняття нових законів, інших НПА, якими скасовані закони та інші НПА, що діяли на час здійснення провадження, не допускається.

Порядок подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами

1. Заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами подається до суду тієї інстанції, який першим допустив помилку внаслідок незнання про існування таких обставин.

2. Заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами у разі вчинення суддею злочину, внаслідок якого ухвалено незаконне або необґрунтоване рішення, подається до суду тієї інстанції, суддею якого він був.

Порядок здійснення перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами

1. Заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами розглядається судом протягом 2 місяців з дня її надходження.

2. Учасники судового провадження повідомляються про дату, час та місце розгляду заяви. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду заяви і перегляду судового рішення.

3. Суд своєю ухвалою має право зупинити виконання судового рішення, яке переглядається за нововиявленими обставинами, до закінчення перегляду.

4. Суд має право не досліджувати докази щодо обставин, що встановлені в судовому рішенні, яке переглядається за нововиявленими обставинами, якщо вони не оспорюються.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ №4