- •1.Поняття та система кримінального права. Принципи кримінального права.
- •2.Кримінальна відповідальність медичних працівників за злочини проти життя та здоров’я особи.
- •3.Поняття та система негласних слідчих (розшукових) дій. Підстави проведення негласних слідчих (розшукових) дій.
- •1.Загальні умови призначення покарання за кримінальним законодавством України.
- •2.Злочини проти авторитету державної влади, органів місцевого самоврядування.
- •3.Оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування. Порядок розгляду скарг. Рішення слідчого судді за результатами розгляду скарг.
- •1.Поняття співучасті
- •2. Характеристика та види злочинів проти громадського порядку та моральності.
- •3. Порядок перегляду за нововияявленими обставинами
- •23. Характеристика та види злочинів проти громадського порядку та моральності.
- •1.Дія кримінального закону у просторі та за колом осіб. Місце скоєння злочину.
- •2.Характеристика злочинів проти виборчих прав і свобод людини та громадянина.
- •3.Поняття доказів в кримінальному|карному| процесі. Класифікація і властивості доказів.
- •1. Поняття співучасті у вчиненні злочину: її об’єктивні і суб’єктивні ознаки.
- •2. Кримінальна відповідальність за втягнення неповнолітніх в злочинну діяльність.
- •3. Підстави та порядок перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами.
- •1.Поняття, ознаки та значення об’єктивної сторони злочину для кваліфікації.
- •2.Кримінальна відповідальність за вбивства, які скоєні при пом’якшуючих обставинах.
- •3.Повідомлення про підозру. Підстави та порядок повідомлення про підозру. Зміст письмового повідомлення про підозру. Вручення письмового повідомлення про підозру. Зміна повідомлення про підозру.
- •1.Поняття та види обставин, що виключають злочинність діяння
- •2.Загальна характеристика злочинів проти представників правоохоронних органів, їх види.
- •3.Поняття та система джерел доказів (видів доказів).
- •1.Підстави та межі відповідальності за незакінчений злочин. Добровільна відмова
- •2. Злочини, пов’язані з незаконним обігом наркотичних засобів, їх аналогів або прекурсорів, їхня загальна характеристика.
- •1. Поняття осудності, обмеженої осудності та неосудності. Правові наслідки визнання особи неосудною.
- •2. Злочини проти основ національної безпеки
- •3.Апеляційне провадження. Порядок видачі та розгляду апеляційних скарг
- •Екзаменаційний білет № 9
- •1.Злочин та його ознаки, відмінність від інших правопорушень. Види одиничного злочину.
- •2.Загальна характеристика і види злочинів проти статевої свободи і статевої недоторканості особи.
- •3.Поняття, види заходів забезпечення кримінального провадження (кримінально-процесуального|кримінально-процесуального| примусу)|примусу,силування|.
- •1.Поняття, види слідчих (розшукових) дій. Підстави і умови провадження слідчих (розшукових) дій.
- •2.Злочини проти громадської безпеки, що порушують правила поводження з предметами, які становлять підвищену суспільну небезпеку.
- •3.Фізичний або психічний примус як обставина, що виключає злочинність діяння.
- •Екзаменаційний білет № 11
- •1.Повторність злочинів, що передбачена Загальною та Особливою частинами кримінального законодавства.
- •2.Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту (види, загальна характеристика).
- •Глава 43. Міжнародна правова допомога при проведенні процесуальних дій
- •Екзаменаційний білет № 12
- •1.Дія закону про кримінальну відповідальність у часі. Зворотна дія кримінального закону та її межі.
- •2.Кримінальна відповідальність за злочини проти трудових прав громадянина.
- •3.Касаційне провадження. Порядок подачі та розгляду касаційних скарг, наслідки розгляду.
- •Глава 32. Провадження в суді касаційної інстанції
- •1.Поняття та мета покарання.
- •2.Злочини з створенням злочинних об'єднань
- •3.Кримінальне провадження, яке містить відомості, що становлять державну таємницю.
- •1.Вина у кримінальному праві України, її форми та види.
- •2.Злочини проти безпеки виробництва.
- •3.Кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення.
- •1.Поняття і значення складу злочину. Види складів злочину. Основні та факультативні ознаки
- •2.Злочини пов'язані з тероризмом.
- •3.Поняття, значення стадії підготовчого судового провадження. Порядок підготовчого судового засідання. Рішення, що приймаються судом у підготовчому судовому засіданні.
- •1. Амністія та помилування, їх кримінально-правове значення.
- •2. Злочини у сфері господарської діяльності, їхні види та загальна характеристика.
- •3. Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру.
- •1.Поняття, мета, підстави застосування примусових заходів медичного характеру.
- •2.Загальна характеристика та види злочинів у сфері службової та професійної діяльності.
- •3. Кримінальне провадження на підставі угод.
- •1.Примусові заходи виховного характеру, види та підстави застосування.
- •2.Загальна характеристика злочинів у сфері охорони державної таємниці.
- •3. Поняття кримінального провадження. Завдання кримінального провадження. Диференціація форм кримінального провадження України.
- •1.Судимість та її правові наслідки.
- •2.Вимагання та його ознаки, відмінність від розбою.
- •3.Кримінальне провадження щодо окремих категорій осіб.
- •1.Види та межі покарань, які застосовуються до неповнолітніх.
- •2.Злочини проти довкілля, їхні види та загальна характеристика.
- •3.Поняття стадії кримінального процесу. Загальна характеристика стадій кримінального провадження України.
- •Екзаменаційний білет № 22
- •1.Система та види покарань.
- •2.Види тілесних ушкоджень. Кваліфікація тяжкого тілесного ушкодження.
- •3.Провадження в суді присяжних.
- •Екзаменаційний білет № 24
- •1.Форми співучасті, їх значення для кваліфікації.
- •2.Кримінальна відповідальність за навмисне вбивство при обтяжуючих обставинах.
- •3.Кримінальне провадження про злочини неповнолітніх.
- •2.Кримінальна відповідальність за навмисне вбивство при обтяжуючих обставинах передбачена ч.2 Ст.115.
- •3.Кримінальне провадження про злочини неповнолітніх.
- •Екзаменаційний білет № 25
- •1.Звільнення від кримінальної відповідальності. Правові підстави та види.
- •2.Кримінальна відповідальність за одержання неправомірної вигоди.
- •3.Поняття та система засад кримінального провадження (принципів кримінального|карного| процесу).
- •3. Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться:
- •Екзаменаційний білет № 26
- •3.Набрання судовим рішенням законної сили. Звернення судового рішення до виконання. Відстрочка виконання вироку.
- •Екзаменаційний білет № 27
- •1.Призначення покарання за сукупністю вироків.
- •2.Хуліганство, його види, а також відмінність від інших злочинів.
- •3.Стадія судового розгляду (загальні умови, частини судового розгляду).
- •3.Стадія судового розгляду (загальні умови, частини судового розгляду).
- •Екзаменаційний білет № 28
- •1.Поняття необхідної оборони та умови її правомірності.
- •2.Характеристика та види злочів проти волі, честі та гідності
- •3.Поняття, система та види запобіжних заходів.
- •Екзаменаційний білет № 29
- •1.Кримінальна відповідальність та кримінально-правові відносини.
- •2.Військові злочини, їхня характеристика та види.
- •3.Поняття та класифікація суб'єктів кримінального|карного| провадження.
- •3.Поняття та класифікація суб'єктів кримінального провадження.
- •Екзаменаційний білет № 30
- •1.Суб’єктивна сторона злочину, її ознаки і значення для кваліфікації.
- •2.Злочини проти правосуддя та їхня характеристика.
- •3.Стадія досудового розслідування. Початок досудового розслідування. Єдиний реєстр досудових розслідувань.
- •Екзаменаційний білет № 31
- •1.Звільнення від відбування покарання з випробуванням.
- •2.Загальна характеристика злочинів проти власності та їхні види.
- •3.Предмет доказування у кримінальному провадженні.
- •3.Форми закінчення досудового розслідування.
- •Екзаменаційний білет № 33
- •1.Давність та її види у кримінальному праві України.
- •2. Злочини проти здоров’я населення, їхні види та загальна характеристика.
- •3. Кримінально-процесуальні функції.
- •2.Кримінальна відповідальність медичних працівників за злочини проти життя та здоров’я особи.
- •3.Поняття та система негласних слідчих (розшукових) дій. Підстави проведення негласних слідчих (розшукових) дій.
1.Поняття, мета, підстави застосування примусових заходів медичного характеру.
2.Загальна характеристика та види злочинів у сфері службової та професійної діяльності.
3. Кримінальне провадження на підставі угод.
1. Примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь.
Примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб:
1) які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння;
2) які вчинили у стані обмеженої осудності злочини;
3) які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання.
Залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати такі примусові заходи медичного характеру:
1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку - застосовуеться судом стосовно особи, яка за станом свого психічного здоров'я не потребує госпіталізації до психіатричного закладу;
2) госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом - застосовуеться судом щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільне небезпечного діяння потребує тримання у психіатричному закладі і лікування у примусовому порядку.
3) госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом - застосовується судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільне небезпечне діяння, не пов'язане з посяганням на життя інших осіб, і за своїм психічним станом не становить загрози для суспільства, але потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах посиленого нагляду.
4) госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом - застосовується судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, пов'язане з посяганням на життя інших осіб, а також щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах суворого нагляду.
2. Изменения, внесенные в раздел XVII Особенной части УК Законом Украины от 7 апреля 2011 "О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины относительно ответственности за коррупционные правонарушения" (далее Закон Украины от 7 апреля 2011), обусловленные ратификацией Украиной Конвенции ООН против коррупции (подписанного от имени Украины 11 декабря 2003 в г.. Мерида (Мексиканские Соединенные Штаты)), Криминальной конвенции Совета Европы о борьбе с коррупцией (подписанного от имени Украины 27 января 1999 в г.. Страсбурге) и Дополнительного протокола к Уголовной конвенции о борьбе с коррупцией (подписанного от имени Украины 15 мая 2003 в г.. Страсбурге). В Законе Украины от 7 апреля 2011 частично учтены рекомендации этих конвенций по криминализации коррупционных правонарушений.
В отличие от предыдущих (2009) изменений в антикоррупционное законодательство, в 2011 законодатель, хотя и реализовал идею дифференциации уголовной ответственности для должностных лиц публичной и непубличной управленческих сфер, сделал это исключительно в пределах раздела XVII Особенной части УК. Вместе с тем дополнения УК ст. 365-1 и 368-4, предусматривающие уголовную ответственность за совершение преступлений в сфере предоставления публичных услуг, привело к расширению родового объекта рассматриваемых преступлений. Фактически этот объект объединяет два тесно преступления в сфере служебной деятельности и преступления в сфере профессиональной деятельности, связанной с предоставлением публичных услуг.
К аналогичному выводу пришел А. Н. Грудзур, который в рамках родового объекта преступлений в сфере служебной деятельности и деятельности, связанной с предоставлением публичных услуг, выделил два видовых объекты: 1) общественные отношения, обеспечивающие нормальную деятельность государственного и общественного аппарата, а также аппарата управления предприятий, учреждений, организаций независимо от формы собственности; 2) общественные отношения, обеспечивающие нормальную деятельность, связанную с предоставлением публичных услуг.
Итак, отстаиваемая многими специалистами идея дифференциации уголовной ответственности за служебные правонарушения в публичной и непубличной управленческих сферах реализована в Украине на законодательном уровне. Законом Украины от 7 апреля 2011 в порядке осуществления указанной идеи: во-первых, Особенную часть УК дополнен статьями 364-1, 365-1, 368-3, предусматривающие отдельную уголовную ответственность для должностных лиц юридического лица частного права независимо от организационно правовой формы; во-вторых, изменен законодательное определение понятия должностного лица как субъекта части предусмотренных разделом XVII Особенной части УК преступлений (в примечании к ст. 364 УК отдельно определена категория должностных лиц, занимающих соответствующие должности, не на предприятиях, в учреждениях или организациях независимо от формы собственности, как это было раньше, а только на государственных или коммунальных предприятиях, в учреждениях или организациях); в-третьих, КПК 2012 содержит п. 1 ч. 1 ст. 477, в котором указано, что уголовное производство в отношении уголовных преступлений, предусмотренных ст. ст. 364-1, 365-1, 365-2 УК, будучи производством в форме частного обвинения, может быть начато следователем, прокурором только на основании заявления потерпевшего.
Законодателю в связи с принятием Закона от 7 апреля 2011, конечно, относятся конкретные претензии, что сделано в этом учебнике и в трудах специалистов, в которых анализируются новеллы отечественного антикоррупционного законодательства. Главный вопрос сводится к тому, нужна на самом деле в современных условиях дифференциация уголовной ответственности за служебные правонарушения лиц, задействованных в публичной (в частности, государственной и самоуправляющейся) и непубличной управленческих сферах.
Так или иначе, но именно такой подход к дифференциации уголовной ответственности за служебные правонарушения воплощено в уголовном законодательстве как стран ближнего зарубежья (в том числе РФ, Грузии, Казахстана, Киргизии, Латвии, Литвы, Таджикистана, Туркменистана), так и в ряде стран континентальной Западной Европы (в частности, Австрии, Голландии, Испании, Италии, Германии, Норвегии, Сан-Марино, Финляндии, Франции, Швейцарии).
В ст. 7 и ст. 12 Конвенции ООН против коррупции от 31 октября 2003 также отдельно предусмотрены меры противодействия коррупционным деянием в публичном и частном секторах.
В зависимости от видового объекта преступления, предусмотренные разделом XVII Особенной части УК, могут быть разделены на две группы: 1) преступления в сфере служебной деятельности (статьи 364-365-1, 366-368-3, 369-370 УК); 2) преступления в сфере профессиональной деятельности, связанной с предоставлением публичных услуг (статьи 365-2, 368-4 УК). Именно по этой схеме указаны преступления характеризоваться в нашем учебнике.
Для составов преступлений, предусмотренных статьями 364-1,365-2,368,368-2,368-3, 368-4, 369, 369-2 УК, обязательным признаком объекта преступления выступает предмет преступления (взятка - статьи 368, 369 УК; неправомерная выгода - статьи 364-1, 365-2, 368-2, 368-3,368-4,369-2 УК).
Дискуссионным в доктрине вопрос: могут выступать взяткой неимущественные блага. Ст. 368 действующего УК, в которой традиционно говорится о получении должностным лицом взятки в любом виде, позволяет дать на поставленный вопрос утвердительно. Поэтому можно понять позицию отдельных отечественных исследователей, которые считают, что соответствующее разъяснение Пленума ВСУ (п. 4 постановления Пленума ВСУ № 5 от 26 апреля 2002 "О судебной практике по делам о взяточничестве", согласно которому предмет получения взятки имеет исключительно имущественный характер и означает имущество, право на него или любые действия имущественного характера) отражает лишь консерватизм позиции высшей судебной инстанции, сформулированной еще в советское часив983.
Негативное отношение к благам, лишенных качества имущественной выгоды, как к предмету взятки основывается на объективном понимании взятки, в пользу которого традиционно выдвигаются следующие аргументы: 1) рассмотрение неимущественных благ как взятки должен своим следствием значительное и неоправданное расширение круга деяний, которые будут подпадать под признаки составов дачи и получения взятки, означал бы привлечение к уголовной ответственности как взяткодателей лиц, действия которых на самом деле не представляют общественной опасности; 2) признание взяткой личной выгоды неимущественного характера повлекло бы за собой потерю качественной определенности состава получения взятки, растворение его среди других служебных преступлений и дисциплинарных проступков; 3) очевидны процессуальные трудности, связанные с установлением и доказыванием причинной связи между получением неимущественных благ и действиями должностного лица по служби984; 4) такие предусмотренные действующим законодательством квалифицирующие признаки получения взятки, как значительный, крупный и особо крупный размеры, однозначно ориентированы на имущественную выгоду как предмет взятки; 5) имущественный характер предмета взятки совсем не означает отсутствия возможности реагировать на получение надлежащим субъектом неимущественных выгод, поскольку при этом не исключается применение норм уголовного закона о другие служебные преступления (в частности ст. 364 УК).
Суть субъективного понимания сводится к тому, что предметом взятки могут быть блага, которые удовлетворяют самые разнообразные потребности, желания, прихоти человека, а, следовательно, способны повлиять на служебное поведение человека. Иначе говоря, взятка - это любое благо, что имеет ценность в глазах того, кто его получает.
Представленный подход приобретает большую актуальность, в том числе через процессы имплементации в отечественное законодательство положений международно-правовых документов, посвященных противодействию коррупции.
Стоит сказать, что соответствующие прецеденты уже известны действующему законодательству Украины. Так, в ст. 13 Закона "О защите от недобросовестной конкуренции" речь идет о подкупе работника или поставщика, который определяется как предоставление или предложение ему конкурентом покупателя (заказчика) материальных ценностей или других выгод за ненадлежащее исполнение или неисполнение служебных обязанностей. Ст. 14 указанного закона содержит подобное определение подкупа работника или должностного лица покупателя (заказчика). Эти законодательные формулировки дали основание М. И. Мельнику справедливо отметить, что предметом указанных правонарушений могут быть и неимущественные блага (например, должность на предприятии, услуга нематериального характера) 980.
Представляется, что настало время и для просмотра позиции, которая нашла отражение в п. 4 постановления Пленума ВСУ "О судебной практике по делам о взяточничестве, в котором (в части определения предмета взятки) дается ограничительное толкование уголовного закона. Наиболее серьезный аргумент против такого пересмотра - трудности процессуального характера в установлении факта предоставления - получение неимущественных благ вроде одобрительного выступления в СМИ, сексуальных услуг, предоставление престижной работы, повышение в служебной карьере, включение в избирательный список, содействие в поступлении в вуз, признание лица победителем конкурса и тому подобное. Сложно, но не невозможно. К тому же разъяснения Пленума ВСУ о том, что получение неимущественных услуг, льгот или преимуществ при наличии к тому оснований может квалифицироваться по ст. 364 УК (абз. 2 п. 4 постановления "О судебной практике по делам о взяточничестве "), исходит из того, что факт получения указанных благ может и должен быть доведен в порядке, определенном уголовно-процессуальным законодательством.
Еще одним предметом исследуемых преступлений является неправомерная выгода. Неправомерную выгоду отечественный законодатель определяет как денежные средства или иное имущество, преимущества, льготы, услуги, нематериальные активы, которые без законных на то оснований обещают, предлагают, предоставляют или получают бесплатно или по цене ниже минимальной рыночной.
Денежными средствами в соответствии со ст. 192 ГК выступает национальная и иностранная валюта. В соответствии со ст. 190 ГК имуществом считаются отдельная вещь, совокупность вещей, а также имущественные права и обязанности. Преимущества - это дополнительные материальные или иные требования или возможности, которые субъект по сравнению с другими, которые ставят его в неравное положение с другими особами988 (например, безосновательное предоставление очередного отпуска вопреки установленному графику). Под льготами следует понимать социальные и другие льготы, установленные законодательством для различных категорий лиц, состоящих в освобождении их от определенных обязанностей, иначе говоря, в предоставлении дополнительных возможностей имущественного или неимущественного характера. Согласно п. 17 ч. 1 ст. 1 Закона Украины "О защите прав потребителей" услуга - это деятельность исполнителя по предоставлению (передаче) потребителю определенного договором материального или нематериального блага, осуществляется по индивидуальному заказу потребителя для удовлетворения его личных потребностей. В общем услуга - это прежде всего трудовая целесообразная деятельность, результаты которой выражаются в полезном эффекте, особой потребительской стоимости.
В предыдущей редакции дефиниции неправомерной выгоды законодатель разделял услуги на два вида - материального и материального характера. В действующей редакции это разделение отсутствует, но введен такой вид неправомерной выгоды, как нематериальные активы. По мнению М. И. Хавронюка, нематериальные активы - это не любые блага нематериального характера. При толковании этого понятия, по мнению ученого, нужно обращаться к п. 14.1.120 ст. 14 ПК990.
Для признания указанных выше благ неправомерной выгодой как предметом преступления они должны приобрести определенные свойства. Первой из них является то, что те или иные разновидности неправомерной выгоды обещают, предлагают, предоставляют или получают без законных на то оснований. Указанное означает, в частности, что субъект преступления получает их, не имея определенных для этого непосредственно в законе оснований в форме прямого разрешения.
Еще одним свойством неправомерной выгоды как предмета преступления является то, что ее обещают, предлагают, предоставляют или получают бесплатно или по цене ниже минимальной рыночной цину991. Для разъяснения понятия "цена, ниже минимальной рыночной" стоит обратиться в Закон Украины "О ценах и ценообразовании", а также ПК, которые определяют понятие цены (в частности, свободной цены, государственной фиксированной и регулируемой, обычной и рыночной).
Итак, минимальной рыночной цене следует признать низкую цену, по которой продавец желает передать свой товар при условии добровольности установления такой цены. В литературе цене ниже минимальной рыночной, предлагается признавать вероятную цену на конкурентном рынке в определенной местности, за которую имущество может быть продано, а услуга оказана во время совершения злочину992.
По мнению М. И. Хавронюка и П. П. Андрушко, услуги, льготы и преимущества, не имеющие имущественного характера (похвальные характеристика или выступление в прессе, предоставление престижной работы и т.п.), не могут признаваться предметом взятки и не могут быть отнесены к нематериальных активив993.
Раскрывая понятие "неправомерная выгода", использованное в антикоррупционном законодательстве Украины образца 2009, В. И. Тютюгин указывал, что услуги нематериального характера, даже будучи незаконными, по своей природе могут иметь и безвозмездный характер и заключаться в ложном положительной оценке деятельности должностного лица в СМИ, положительном отзыве на ее научную работу, предоставлении престижной работы или представлении к почетному званию предоставлении профессиональных консультаций, положительных характеристик по службе.
Несмотря на то, что в определении неправомерной выгоды, закрепленному в действующем законодательстве, не используется словосочетание "услуги нематериального характера", это обстоятельство вряд ли может служить на пользу непризнания упомянутых В. И. Тютюгин услуг неправомерной выгодой, поскольку они, по нашему мнению, охватываются понятием преимуществ и услуг, характер которых законодатель не конкретизируется.
Рассматривая вопрос о соотношении понятий "взятка" и "неправомерная выгода", В. И. Тютюгин и М. И. Хавронюк отмечают, что эти понятия совпадают по содержанию.
Действительно, Конвенция ООН против коррупции и Уголовная конвенция СЕ о борьбе с коррупцией используют термины "взятка" и "неправомерная выгода (преимущество)" как синонимы, а в ст. 2 Гражданской конвенции о борьбе с коррупцией речь идет о "взятку или любую другую неправомерную выгоду". Я. В. Ризяк также делает вывод о том, что само понятие неправомерной выгоды, фигурирующее в международно-правовых документах, посвященных противодействию коррупции, масс использоваться в тексте УК для обозначения предмета преступлений, представляющих собой уголовно наказуемой коррупции.
В уголовно-правовой литературе традиционно выделяют три признака, присущие объективной стороне преступлений в сфере служебной деятельности: 1) нарушение должностным лицом обязанностей, обусловленных занимаемой должности; 2) причинение существенного вреда охраняемым законом правам и интересам государства, физических и юридических лиц; 3) причинная связь между преступным деянием должностного лица и общественно опасными последствиями, наступившими последствиями.
Субъект большинства преступлений, предусмотренных разделом XVII Особенной части УК, - специальный. Это должностное лицо (статьи 364, 364-1, 365, 365-1. 366, 367, 368, 368-2, ч. 3, ст. 368-3, 370 УК) лицо, осуществляющее профессиональную деятельность, повязкам связанную с предоставлением публичных услуг (ст. 365-2, ч.ч. 3,4 ст. 368-4 УК).
Субъект преступлений, предусмотренных ч. 1 ст. 368-3, ч. 1 ст. 368-4, 369, 369-2 УК, является общим. Подход украинского законодателя по этому вопросу является прагматичным, таким, что облегчает юридический анализ соответствующих составов преступлений.
С субъективной стороны преступления в сфере служебной деятельности и профессиональной деятельности, связанной с предоставлением публичных услуг, за исключением служебной халатности (ст. 367 УК), характеризуются умышленной формой вины.
Злочини у сфери службової та професійної д-сті, пов'язаної з наданням публічних послуг – це суспільно небезпечні та протиправні діяння, які посягають на встановлений порядок реалізації службовими особами своїх повноважень (управлінських функцій) в межах наданих їм прав та покладених на них обов’язків, якими заподіюється шкода правам, свободам, чи право охоронюваним (законним) інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, а також авторитету органів влади, об’єднань громадян, суб’єктів господарювання, ін юр осіб, від імені та (або) в інтересах яких діють службові особи.
Службовими особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною особою підприємства, установи, організації, судом або законом.
До цих злочинів відносяться:
-Зловживання владою або службовим становищем (ст. 364),
-Зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми (ст. 364-1),
-Перевищення влади або службових повноважень (ст.365),
-Перевищення повноважень службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми (ст.. 365-1),
-Зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги (ст..365-2),
-Службове підроблення (ст. 366),
-Службова недбалість (ст. 367),
-Одержання хабара (ст. 368),
-Незаконне збагачення (ст. 368-2),
-Комерційний підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми (ст. 368-3),
-Підкуп особи, яка надає публічні послуги (ст. 368-4),
-Пропозиція або давання хабара (ст. 369),
-Зловживання впливом (369-2),
-Провокація хабара або комерційного підкупу (ст. 370).
Родовим об’єктом цих злочинів є суспільні відносини, що забезпечують нормальну службову діяльність в органах державної влади, місцевого самоврядування, а також в юридичних особах публічного і приватного права.
Безпосереднім об'єктом аналізованих злочинів є правильна (нормальна) службова діяльність певних ланок державного та громадського апарату, а також авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб публічного і приватного права, об'єднань громадян, підприємств, установ і організацій.
Додатковими факультативними безпосередніми об'єктами цих злочинів можуть бути: здоров'я і гідність особи, її права та свободи, власність, ін блага.
Таким чином, окремі злочини у сфері службової діяльності є багатооб’єктними. Наприклад, у диспозиції ст. 364, 365 та 367 КК міститься вказівка на основні безпосередні об’єкти, без заподіяння шкоди хоча б одному з них злочин у сфері службової діяльності відсутній. Тому, шкода повинна бути заподіяна одним з перелічених об’єктів, а саме:
1) охоронюваним законом правам;
2) охоронюваним законом свободам;
3) охоронюваним законом інтересам окремих громадян;
4) державним інтересам;
5) інтересам юридичних осіб.
Об’єктивна сторона злочинів у сфері службової діяльності характеризуються тим, що деякі з них (ст.ст. 364, 364-1 і 367, 369-2 КК) можуть вчинятися як шляхом дії так і бездіяльності, тоді як інші (ст.ст. 365, 365?, 366, 368, 368?, 368?, 3684, 369, 370 КК) – лише активною поведінкою – діями.
Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони більшості з цих злочинів (окрім ст.369 КК) є наявність безпосереднього зв’язку між діяннями особи та її службовою діяльністю, тому що вони завжди зумовлені службовим чи професійним становищем суб’єкта і вчиняються всупереч інтересам служби.
У ч. 1 ст. 366, ст.ст. 368, 368?, 368?, 3684, 369, 370 КК встановлена відповідальність за злочини з формальним складом, які є закінченими з моменту вчинення самого діяння, незалежно від настання суспільно небезпечних наслідків. Злочини з матеріальним складом містяться в статтях 364, 364?, 365, 365?, ч.2 ст. 366, 367 КК і є закінченими з моменту настання зазначених у цих статтях наслідків у вигляді істотної шкоди.
Суб’єктами злочинів у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням професійних послуг, виступають:
1) службова особа (ст.ст. 364, 365, 366, 367, 368, 368?, 369, 370 КК України);
2) службова особа юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми (ст.ст. 364?, 365?, ч.ч. 3 і 4 ст. 368? КК України);
3) особа, яка надає публічні послуги (ст. 365?, ч.ч. 3 і 4 ст. 3684 КК України);
4) особа, уповноважена на виконання функцій держави (ч.ч. 2 і 3 ст. 369? КК України);
5) загальний суб’єкт (ч.ч. 1 і 2 ст. 368, 369 КК України). Така диференціація спеціальних суб’єктів в цьому розділі свідчить про розмежування крим в-сті службових осіб та службових осіб юр осіб приватного права. Тому в КК України існує декілька понять «службової особи».
Із суб'єктивної сторони службові злочини можуть бути вчинені як умисно, так і через необережність. У злочинах з формальним складом вина можлива лише у формі прямого умислу. У злочинах із матеріальним складом вина визначається психічним ставленням винного до діяння та до суспільно небезпечних наслідків, які настали внаслідок його вчинення. Як правило, психічне ставлення службової особи до наслідків такого діяння характеризується злочинною самовпевненістю чи злочинною недбалістю.
Обов'язковими ознаками деяких службових злочинів можуть бути їх мотиви. Так, зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК) вчиняється з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб (наприклад одержання хабара (ст. 368 КК) вчиняється з корисливих мотивів).
3.Кримінальне провадження на підставі угод.
Стаття 468. Угоди в кримінальному провадженні
1. У кримінальному провадженні можуть бути укладені такі види угод:
1) угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим;
2) угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.
Укладення угоди про примирення або про визнання винуватості може ініціюватися у будь-який момент після повідомлення особі про підозру і до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку. Сторони угоди (незалежно від її виду) зобов’язані, крім іншого, узгоджувати міру покарання та звільнення від його відбування з випробуванням (якщо домовленості щодо такого звільнення мали місце та сторони дійшли згоди). При цьому домовленості сторін угоди при узгодженні покарання не мають виходити за межі загальних засад призначення покарання, встановлених законом України про кримінальну відповідальність. Обвинувачений, його захисник та законний представник можуть оскаржити вирок суду першої інстанції на підставі угоди лише якщо:
- судом призначено покарання суворіше ніж узгоджене сторонами угоди;
- вирок ухвалено без згоди обвинуваченого на призначення покарання;
- суд не виконав вимоги, встановлені частинами 4 – 7 ст. 474 КПК, зокрема, не роз’яснив обвинуваченому наслідків укладення угоди.
Потерпілий, його представник, законний представник може оскаржити вирок суду першої інстанції на підставі угоди про примирення лише з таких підстав:
- призначення обвинуваченому покарання менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди.
- невиконання судом вимог процесуального закону щодо необхідності у судовому засіданні переконатися, що потерпілий угоду про примирення уклав добровільно, а також невжиття заходів для з’ясування, чи справді угоду було укладено добровільно, нездійснення або неналежне здійснення судом перевірки змісту угоди на відповідність її вимогам КПК та закону України про кримінальну відповідальність;
- нероз’яснення судом потерпілому перед ухваленням рішення про затвердження угоди про примирення наслідків укладення та затвердження такої угоди.
*********************************************
ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 19
