Монетаристський та кейнсіанський підходи до аналізу попиту на гроші
МОНЕТАРИСТИ 1.У рамках кількісної теорії грошей для визначення необхідної кількості грошей в обігу традиційно за основу аналізу брали рівняння обміну Ірвіна Фішера:
де: М - кількість грошей, необхідних для обігу (величина попиту на гроші); V - швидкість обігу грошей; Р - абсолютний рівень цін; Y - реальний ВВП. 2.Темп зростання грошової маси представлений «основним грошовим законом» А. Мелцера:
де: m – темп зростання грошової маси; Pe - очікуваний темп інфляції; q - темп зростання ВНП. 3.Потребу людей в грошах М. Фрідман розглядає на портфельній теорії грошей, згідно з якою функція попиту на гроші має такий вигляд:
де: Md – попит на гроші, rS – реальні очікувані доходи по акціях, rb – реальні очікувані доходи по облігаціях, Pe - очікуваний темп інфляції, W – матеріальні активи. Майно (активи) економічних суб’єктів приймає форму портфелю цінних паперів (грошей, облігацій, акцій та ін.), де гроші – це лише одна із форм активів. Утворюється майно в результаті заощаджень. Гроші, на відміну від інших активів не приносять доходу, але можуть бути використані для оплати благ і перетворитися в гроші для угод. Але використання грошей в якості засобу збереження цінності супроводжується втратою доходів від альтернативних видів майна (акцій, облігацій). Тож, попит на гроші обернено пропорційний доходності цінних паперів (r). |
КЕЙНСІАНЦІ 1.У масштабах країни для реалізації товарів у кожний момент часу потрібна визначена кількість грошей. Відповідний процес може бути виражений наступною формулою:
де: КГ – кількість грошей, необхідних для обігу; ΣТ – сума цін товарів, проданих за готівку; ΣК – сума цін товарів, проданих у кредит; ΣП – сума цін товарів, раніше проданих у кредит, але термін сплати по якому наступив; ΣВП – сума цін взаємопогашених платежів та бартерних угод; О – середня кількість оборотів грошової одиниці. 2.Дж. М. Кейнс виділяє мотиви (так званий «психологічний закон»), які пояснюють чому люди схильні зберігати частину свого багатства у формі ліквідних, грошових активів: трансакційний (попит на гроші для угод), спекулятивний (попит в надії на вигідне інвестування в майбутньому), перестороги (відкладення грошей на «чорний день»), відмічаючи при цьому, що суб'єкт не завжди може визначити, якими саме мотивами він керується. За його теорією попит на гроші обернено пропорційний нормі позичкового процента (і) і прямо пропорційний номінальному доходу. |
,
,
,
Попит на гроші для угод випливає з їхньої функції платіжного засобу. Тому його величина прямо залежить від реального доходу (рис. 5.3). Якщо ВВП зростає, то збільшуються і доходи, з яких населення прагне частину витрачати на споживання (трансакційний мотив – купівля товарів і послуг), формуючи тим самим більший сукупний попит на продукцію, що вимагає відповідного збільшення грошової маси.
Рис. 5.3. Попит на гроші для угод
На графіку: ВС – відсоткова ставка, Пгоу1, Пгоу2 – попит на гроші для ВВП базового та поточного періоду відповідно, ГМ- грошова маса, ВВПн – номінальний ВВП, Ш – швидкість обігу грошей.
Попит на гроші як активи випливає з їх функції засобу нагромадження. Щоб зрозуміти, від чого залежить цей попит, слід розглянути, як приклад, два альтернативні варіанти зберігання вартості (нагромадження): 1) у формі грошей, 2) у формі облігацій, які належать до негрошових активів.
Порівнюючи ці два види активів, треба враховувати їхні переваги й недоліки. Перевагою грошей як засобу зберігання вартості є висока ліквідність, але вони не приносять дохід їх власникам. Переваги облігацій полягають у тому, що вони приносять дохід у формі відсотків, але мають низьку ліквідність. Для вирішення альтернативи, в якій формі зберігати вартість, власники портфеля фінансових активів ураховують відсоткову ставку. Вона визначає, з одного боку, рівень доходу від облігацій, а з іншого — втрати доходу від зберігання вартості у формі грошей на відміну від її зберігання у формі облігацій. Величина цих втрат є альтернативною вартістю зберігання грошей (рис. 5.4).
Рис. 5.4. Попит на гроші як активи
На графіку: ВС – відсоткова ставка, Пгоа – попит на гроші як активи, ГМ- грошова маса.
Чим вища відсоткова ставка, тим більші втрати від зберігання вартості у формі грошей, тим менший попит на гроші і більший — на облігації. Це свідчить про те, що попит на гроші як активи перебуває в оберненій залежності від відсоткової ставки.
Рівновага на грошовому ринку досягається тоді, коли попит на гроші (Md) дорівнює їхній пропозиції(Md). Так, точка Е знаходиться на перетині кривих попиту та пропозиції грошей і визначає «ціну» грошей – ставку відсотка (іe), яка віддзеркалює альтернативну вартість збереження грошей у готівці (див. рис. 5.1).
Монетарист Мілтон Фрідмен виходив з того, щоб монетарна політика була направлена на досягнення відповідності між попитом на гроші (Md) та їх пропозицією (Ms) таким чином, щоб процент
приросту грошей в обігу відповідав приросту цін і національного доходу (грошовий закон Мелцера). Отже, вих.
одячи з вищенаведеного Фрідмен та його прихильники виступили за законодавче регулювання темпу зростання грошової маси державою для того, щоб щорічно збільшувати кількість грошей в обігу на 3-5%, відповідно до нормального темпу зростання ВНП – «грошове правило» монетаризму.