Тема 1. Макроекономіка як наука

1. Об’єкт, предмет та завдання макроекономіки.

2. Методи та функції макроекономіки як науки.

3. Економічні системи та моделі.

4. Історія розвитку макроекономічної науки.

1. Об’єкт, предмет та завдання макроекономіки

Макроекономічна теорія – найбільш складний і, разом з тим, важливий розділ економічної науки, присвячений дослідженню великомасштабних народногосподарських проблем, таких як формування обсягу і структури валового національного продукту¹, фактів і механізмів економічного зростання і рівноваги національної економіки, природи і наслідків інфляції, безробіття, циклічності тощо. У рамках економічної науки макроекономіка представляє сукупність агрегованих величин (показників)².

До агрегованих величин, які вивчає макроекономіка належать: валовий внутрішній продукт (а не обсяг випуску окремої фірми), сукупний попит, темп інфляції, рівень безробіття та зайнятості, національний дохід (а не дохід конкретного підприємства), загальний рівень цін (а не ціни на конкретні товари), ринкова ставка (а не ставка відсотку окремого банку), дефіцит державного бюджету і платіжного балансу та ін.

Взаємозв’язок мікро- та макроекономічних процесів (діалектична єдність окремого і загального):

- в основі макроекономіки лежать мікроекономічні явища та процеси (на відміну від мікроекономіки, що розглядає головним чином поведінку окремого економічного суб’єкта (фірми, домогосподарства), у макроекономіці досліджуються результати і наслідки діяльності всіх економічних суб’єктів в цілому; макроекономічні показники (величини-агрегати) – це результат зведення мікроекономічних показників (показників економічної діяльності окремих домашніх господарств³ і фірм);

- макроекономічні закономірності відбивають тенденції масової поведінки на мікрорівні (аналізується реакція фірм і домогосподарств на рішення, що приймаються органами державного регулювання економіки; макроекономічні процеси є результатом взаємодії економічних агентів і економічної політики держави⁴);

- мікро- і макропроцеси взаємозалежні (при побудові макроекономічних моделей виходять із припущення, що домашні господарства і фірми приймають мікроекономічні рішення під впливом макроекономічних чинників (рівень відсотку, інфляція, безробіття), що впливають на рішення домашніх господарств і фірм про заощадження, споживання, інвестування, а це, у свою чергу, визначає розмір і структуру сукупного попиту).

Так, виробничо-комерційна діяльність кожного підприємця залежить не тільки від зусиль його працівників, а від загальноекономічної кон’юнктури⁵, і навпаки. Тому потрібно узгодження й регулювання цих процесів з метою підтримання економічної динаміки і рівноваги. Саме держава в сучасних умовах покликана забезпечувати макроекономічну стабільність, і це є однією із основних її функцій.

Макроекономіка (грецьк. macros – великий) – це наука, що вивчає закони і суперечності розвитку економіки країни в цілому, механізм взаємодії різних сфер суспільного відтворення⁶ та способи впливу держави на функціонування економічної системи.

Об’єктом макроекономіки є економічна система; сьогодні – це змішана економічна система, в якій поєднуються риси двох економічних систем – ринкової та планової.

Предметом макроекономіки є механізм функціонування економіки.

Основні завдання макроекономіки – це забезпечення суспільства знаннями, завдяки яким можна створювати умови для:

1. підвищення ефективності національної економіки (стабільний рівень цін, високий і стабільний рівень зайнятості тощо), економічного зростання⁷;

2. повної зайнятості економічних ресурсів⁸;

3. вирішення основного протиріччя суспільства⁹.

4. встановлення макроекономічної рівноваги¹⁰.

На макрорівні національна економіка зображається у вигляді взаємодії чотирьох суб’єктів:

1. сектор домашніх господарств¹¹;

2. підприємницький сектор¹²;

3. державний сектор¹³;

4. сектор закордон¹⁴.

Домогосподарства і фірми утворюють приватний сектор економіки.