2. Система національних рахунків (снр)

Формування і розвиток ринкових відносин в економіці України визначили необхідність переходу вітчизняної статистики до прийнятої у міжнародній практиці методології обліку суспільного продукту, що базується на концепції системи національних рахунків (СНР), ухваленої Статистичною комісією ООН у 1993 році.

У радянському Союзі перехід до нових показників, спочатку ВНП, а потім ВВП почався з 1988 року. Цей перехід здійснювався шляхом перерахунку ВСП і національного доходу (НД), що є відповідними сумами валової продукції і чистої продукції галузей матеріального виробництва.

Система національних рахунків – це заснована на балансовому методі¹⁷ система взаємопов’язаних потоків статистичної інформації та економічних показників, що відображають найзагальніші результати і аспекти економічного розвитку країни на макрорівні.

СНР сформульована в категоріях і термінах ринкової економіки, її концепції та визначення передбачають, що економіка, описана за її допомогою, функціонує на основі дії ринкових сил та інститутів.

Цілі СНР:

- інформаційне забезпечення аналізу процесів створення, розподілу та використання національного продукту та національного доходу;

- інформаційне забезпечення прогнозування довгострокового розвитку економіки;

- інформаційне забезпечення формування та реалізації заходів економічної політики держави;

- співставлення економічних показників різних країн світу з метою раціоналізації господарських і політичних рішень на міжнародному та національному рівнях.

Недоліки системи показників СНР:

- вони усереднені (якщо у однієї людини два автомобіля, а в іншої жодного, то в середньому кожен має по одному автомобілю);

- вони не враховують багато якісних характеристик рівня добробуту ( дві країни, що мають однакову величину НД на душу населення, можуть мати різні: рівень освіти, тривалість життя, рівень захворюваності та смертності, рівень злочинності тощо);

- вони ігнорують різну купівельну спроможність долара в різних країнах (на 1 долар США, наприклад, в Індії можна купити більшу кількість товарів і послуг, ніж, скажімо в Україні);

- вони не враховують негативних наслідків економічного зростання (ступінь ураження навколишнього середовища, загазованості тощо);

- вони не враховують: роботу домогосподарок у своєму домашньому господарстві, роботу вчених «на себе» (не втілену у книгах), бартерний обмін, доходи тіньового бізнесу, оплату у вигляді «чайових» тощо.

Національні рахунки¹⁸ розробляються Державним комітетом статистики України згідно зі стандартами СНР. Базовою одиницею обліку в СНР є інституціональна (господарська) одиниця, тобто юридично, економічно та фінансово самостійний суб’єкт. У СНР інституційні одиниці поділяються на п’ять секторів:

1) сектор нефінансових корпорацій, які займаються ринковим виробництвом товарів і послуг для продажу за цінами, що покривають витрати виробництва та забезпечують прибуток (фірми);

2) сектор фінансових корпорацій, що спеціалізуються на фінансово-посередницькій діяльності (банки, страхові компанії та ін.);

3) сектор загального державного управління, до якого відносяться органи управління центрального та регіонального/місцевого рівнів, некомерційні бюджетні організації, державні цільові та позабюджетні фонди;

4) сектор домашніх господарств, що об’єднує фізичних осіб як споживачів і як суб’єктів некорпоративної виробничої діяльності;

5) сектор некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства та забезпечують їх політичні, релігійні та професійні інтереси, надають соціально-культурні послуги (наприклад, соціально-культурні підрозділи нефінанасових корпорацій).

Економічні операції СНР – це операції з активами¹⁹, які відображають відносини між інституціональними одиницями, що пов’язані з їх економічною діяльністю.

Щоб уникнути подвійного рахунку – ситуації, коли одна й та сама операція може бути врахована двічі, в СНР вирізняють такі поняття: проміжна продукція²⁰, кінцева продукція²¹, додана вартість²².

СНР ґрунтується на таких методологічних принципах:

1) в її основі лежить концепція економічного кругообігу, відповідно до якої, виробництво і споживання продуктів та послуг, а також розподіл, перерозподіл і використання доходів розглядаються як різні, але взаємопов'язані аспекти процесу відтворення;

2) в її основі закладено умову тотожності продукту і доходу, тобто вартість продукту є сумою затрат факторів виробництва, яка дорівнює сумі доходів, одержаних власниками цих факторів;

3) ключовим поняттям у структурі показників виробництва є додана вартість, яка характеризує внесок конкретної сукупності факторів виробництва у створення вартості в економіці в цілому.