100. Загальна характеристика речових позовів для захисту права власноті.

Право власності в судовому порядку захищається як речовими, так і зобов'язальними позовами. Речовими позовами є віндикаційний та негаторний.

Віндикаційний позов - це позов про витребування власником майна з чужого незаконного володіння. Предметом віндикаційного позову може бути лише індивідуально визначена річ. Речі, означені родовими ознаками, а також гроші та цінні папери на пред'явника (ст. 389 ЦК) не можуть бути предметом віндикації. На момент віндикації річ повинна фізично існувати. В іншому випадку (наприклад, якщо вона знищена) порушене право підлягає захисту зобов'язально-правовими засобами захисту права власності. Відповідачем за цим позовом буде незаконний володілець, під яким розуміється особа, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа майном власника. Незаконним володільцем може бути добросовісний і недобросовісний набувач. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано у будь-якому випадку.

Добросовісний набувач зобов'язаний повернути набуте ним майно лише у передбачених законом випадках. Можливість витребування майна від добросовісного набувача залежить насамперед від підстави придбання ним майна, яке підлягає віндикації. Якщо майно потрапило до нього безоплатно, воно може бути витребуване у нього. Навпаки, при оплатному придбанні майна, власник має право його витребувати від набувача лише у разі, якщо це майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння, викрадене у власника або у володільця або вибуло з їхнього володіння іншим шляхом всупереч їх волі. Крім того, у ч. 2 ст. 388 ЦК робиться застереження про те, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Віндикація може бути самостійною позовною вимогою або поєднуватися з вимогою про відшкодування збитків, сплату набувачем вартості плодів та доходів, визнання правочину, за яким річ потрапила до набувача, недійсним. Обсяг відшкодувань добросовісним та недобросовісним набувачем різниться. Добросовісний набувач має передати власникові всі доходи від майна, які він одержав або міг одержати з моменту, коли він дізнався про незаконність свого володіння майном

(ч. 2 ст. 390 ЦК). Недобросовісний же набувач мусить передати власникові такі доходи з моменту незаконного заволодіння ним чужим майном (ч. 1 ст. 390 ЦК). Незаконні володільці, у свою чергу, мають право вимагати відшкодування їм усіх витрат, які вони понесли на утримання або збереження майна. Але обсяг цих відшкодувань також різниться залежно від того, з якого часу власникові належить право на повернення майна або передання доходів (ч. З ст. 390 ЦК).

Віндикаційний позов слід відрізняти від деяких інших позовних вимог, предметом яких є речі. Такими позовами е вимоги про виселення, зокрема, із самовільно зайнятих приміщень або з приміщень у випадку викупу земельної ділянки, на яких вони розташовані. Не може йтися про віндикацію і при виникненні спору з договору. Власник речі звертається до орендаря про повернення йому речі пред'явленням не віндикаційного позову, а зобов'язального, оскільки орендарем порушуються зобов'язання, що обумовлені договором, - після припинення строку договору повернути річ.

Важливим речово-правовим засобом захисту права власності є негаторний позов (ст. 391 ЦК). Він подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто припинення неправомірних дій, не пов'язаних із порушенням володіння. Саме для цього позову має значення застосування правила, визначеного ч. 2 ст. 386 ЦК про можливість захисту права власності до моменту настання факту порушення, коли у власника є всі підстави вважати, що дії відповідних осіб неминуче призведуть до порушень його права. Так, коли поряд із об'єктом права розпочинається самочинне будівництво, власник вже має підстави вважати, що сам процес будівництва завдасть йому перешкод у користуванні майном, а його завершення також буде порушувати його право. Тому власник може звернутися до суду вже з моменту початку будівельних робіт.

Поширеними є позови про захист прав учасника спільної власності. До цієї категорії позовів можна віднести насамперед вимоги про переведення прав і обов'язків покупця за договором купівлі-продажу, укладеним одним із співвласників із порушенням права іншого співвласника на переважну купівлю цієї частки, передбаченого ст. 362 ЦК. Стосовно цієї категорії позовів слід звернути увагу на таке. Незважаючи на те, що правочин про відчуження частки співвласником порушує вимоги закону, такий правочин не визнається недійсним, а застосовуються інші наслідки - переведення прав і обов'язків покупця за договором купівлі-продажу на співвласника. Слід зазначити, що хоча учасники господарських товариств не є співвласниками, такий спосіб захисту їх переважного права на придбання відчужуваної іншим учасником частки у статутному (складеному) капіталі, як переведення прав покупця, також застосовується й ними1. Відомо, що правовий режим спільної власності може бути припинений за згодою співвласників, а за відсутності згоди між ними - за рішенням суду. При цьому поряд із сталими підставами для цього (через подання відповідних позовів про поділ спільного майна або виділ з нього частки) існують і позови про припинення права на частку в спільному майні за вимогою інших співвласників. У статті 365 ЦК передбачаються умови для цього: коли ця частка є незначною і не може бути виділена в натурі, річ є неподільною, спільне володіння і користування майном є неможливим, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членами його сім'ї. Отже, положення цієї статті регулюють відносини між співвласниками-фізичними особами. Важливе значення у забезпеченні захисту прав власника відіграють позови про визнання недійсними правочинів про відчуження майна. Безумовно, правочини про відчуження майна, якщо вони вчинені з порушенням вимог щодо умов їх дійсності, суттєво впливають на права власника, який може обрати саме такий спосіб їх захисту. Для захисту права власності важливим є не тільки і не стільки сам факт визнання правочину недійсним, скільки наслідки, які це тягне за собою. Головним правилом при цьому є норма ч. 1 ст. 216 ЦК, якою встановлюється, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Це передусім двостороння реституція, відшкодування збитків та моральної (немайнової) шкоди у необхідних випадках.

Нікчемні правочини порушують право власності самим фактом їх вчинення, а саме тим, що це мало місце, але юридичних наслідків такий правочин не спричинив. Унаслідок цього особа, яка вважала себе власником майна, одержаного за нікчемним правочином, таким насправді не стала, і навпаки, особа, яка вже позбавлена майна, не здійснює щодо нього ані володіння, ані користування, а розпоряджання цим майном вже відбулося з її участю, проте вона залишається його власником з усіма наслідками цього становища.

Позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, або збитків, завданих порушенням права власника (включаючи й неодержані доходи), виникають із позадоговірних зобов'язань. Також не виключені вони і стосовно порушень прав власника стороною договору, наприклад, орендарем, який недбало ставився до орендованого майна, чим завдав збитків власнику-орендодавцю. Такі позовні вимоги можуть поєднуватись із вимогами про віндикацію.

101 Право власності украінскьго народу