29. Організаційно-правові форми юридичних осіб

діяльності, яка не заборонена законом (п. 4 ст. 3 ЦК; ч. 1 ст. 6 ГК), завжди є можливими, якщо немає заборони, встановленої законом або такої, що випливає із закону. Найбільш значними критеріями є: а) власність, на підставі якої вони створені; б) права засновників (учасників) юридичної особи на майно останньої; в) мета діяльності юридичних осіб; г) склад засновників; д) спосіб створення; ж) установчі документи (їх склад); з) характер участі засновників у діяльності юридичної особи; і) обсяг речових прав юридичної особи; к) зобов'язання учасників (членів) брати участь своєю працею в діяльності юридичної особи; л) особливості статусу (правового режиму) юридичної особи; м) супідрядність юридичних осіб. Є. О. Суханов визначає такі критерії класифікації юридичних осіб: 1) за формами власності; 2) є вони власниками належного їм майна чи ні; 3) за характером діяльності (комерційні, некомерційні); 4) за організаційними ознаками; 5) за ступенем самостійності (основні і залежні); 6) за особливостями правового статусу (національні, іноземні). І. М. Кучеренко зазначає, що організаційно-правова форма юридичної особи - це визначена нормами права сукупність пов'язаних між собою елементів (ознак), яка дає підставу у зовнішньому прояві вирізняти один вид юридичної особи від іншого. Іншими словами, це певна сукупність ознак, визначених в правовій нормі: порядок створення (на підставі засновницького договору чи рішення установчих зборів); установчі документи (статут, засновницький договір, меморандум, установчий акт); права та обов'язки учасників (акціонерів, засновників), зокрема наявність чи відсутність об'єктів права власності на пай (частку, акції); відповідальність учасників (акціонерів, засновників) за борги юридичної особи; порядок управління юридичною особою; порядок реорганізації, ліквідації юридичної особи та ін1. Окрім того, що юридичні особи приватного права можуть набувати форми товариств або установ, ЦК допускає створення юридичних осіб також в інших установлених законом формах. У формі товариства чи установи можуть бути створені різні за структурою управління, метою, внутрішніми відносинами тощо юридичні особи. Товариство - це об'єднання осіб, яке розраховане на довгострокове існування, у своєму складі не залежить від зміни учасників, має корпоративний устрій і в якому управління справами належить засновникам. Однією з основних ознак товариства є об'єднання осіб, але для підприємницьких товариств ознакою виступає також об'єднання майна. Акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, непідприємницьке товариство можуть за законом створюватися однією особою. Закон передбачає випадки, коли товариство (наприклад, повне й командитне) не може створюватись однією особою. Критерієм поділу товариств на підприємницькі та непідприємницькі юридичних осіб виступає не сама підприємницька діяльність, оскільки її можуть провадити будь-які юридичні особи, а можливість наступного розподілу прибутку товариства між учасниками. Другою формою юридичних осіб є установи. Установа - організація, в якій для постійного служіння певній цілі засновником (засновниками) призначається майно та визначаються ті органи, які експлуатуватимуть це майно відповідно до його призначення. Така організація не є об'єднанням осіб, але визнана як суб'єкт цивільних прав та обов'язків для здійснення певних цілей. Установа не має членів, а керується відповідно до волі засновника, яка виражена в установчому акті. У формі установ найчастіше діють різні благодійні фонди, навчальні заклади, бібліотеки, музеї, лікарні тощо. В ЦК побудовано досить чітку і рівну систему юридичних осіб приватного права. Що стосується термінології, яка використана в ГК, то він містить шість загальних назв учасників господарських відносин: • суб'єкт господарювання (господарюючий суб'єкт); • господарська організація (ст. 55, 135, 167, 231 та ін.); • підприємець (ст. 21, 42 - 49 та ін.); • підприємство (ст. 55, 62 - 78 та ін.); • суб'єкт підприємництва (ст. 49, 136, 209, 211, 214 та ін.); • суб'єкт підприємницької діяльності (ст. 74, 130, 209, 253). І це не кажучи про 27 видів підприємств і їх об'єднань2. Майже всі наведені вище назви визначаються в ГК за допомогою поняття "юридична особа" (96 разів). В ст. 63 ГК використовується термін "види підприємств", яке при цьому не відмежовується від поняття організаційних форм підприємств. Як види підприємств у ч. 1 ст. 63 ГК називаються приватні, комунальні, державні підприємства, підприємства колективної власності, підприємства, засновані на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності). Як видно, критерієм класифікації тут є форма власності. Унітарні і корпоративні підприємства виокремлюються у ч. 3 - 5 ст. 63 ГК за критеріями способу утворення (заснування) підприємства та виду речового права, яке належить таким підприємствам (тобто використано відразу два критерії для класифікації, що є логічною помилкою). За критерієм наявності іноземної інвестиції виділяються підприємства з іноземними інвестиціями (не менш як десять відсотків статутного фонду такого підприємства повинні мати правовий режим іноземної інвестиції) та іноземні підприємства (іноземна інвестиція в статутному фонді такого підприємства має ставити сто відсотків). Ця термінологія у законах України послідовно не витримується. Так, у ч. 2 ст. 129 ГК та ч. 7 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" під іноземною юридичною особою розуміється юридична особа, що зареєстрована в іншій країні та має в ній місцезнаходження. Малі, середні та великі підприємства виокремлюються за критеріями кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік (ч. 7 ст. 63 ГК). Юридичні особи, створені за законодавством іншим, ніж законодавство України слід відрізняти від іноземних підприємств. Стосовно юридичних осіб, створених за законодавством іншим, ніж законодавство України (термін ст. 390 ГК і ст. 1 Закону України "Про режим іноземного інвестування") загального правила про поширення на відносини за їх участю актів цивільного законодавства України немає. Натомість формулюються окремі положення, які дають підставу для висновку про те, що на цих юридичних осіб поширюються акти цивільного законодавства України, про які йдеться в цих положеннях, а за аналогією до цих юридичних осіб та відносин за їх участю застосовуються інші акти цивільного законодавства України. Відповідно до частини третьої ст. 26 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" правовий статус суб'єктів господарської діяльності інших держав на території України визначається чинними законами України та міжнародними договорами. Під суб'єктами господарської діяльності тут розуміються, зокрема, будь-які організації, що мають статус юридичної особи за законодавством країни, в якій вони створені. Вказівка на визначення законами та міжнародними договорами правового статусу суб'єктів господарської діяльності інших держав має тлумачитись так, що на відносини з участю таких суб'єктів поширюються акти цивільного законодавства України, якщо законами та міжнародними договорами не встановлені певні особливості. Нарешті, ч. 2 ст. 129 ГК встановлює, що іноземні юридичні особи при здійсненні господарської діяльності в Україні мають такий самий статус, як і юридичні особи України, з особливостями, передбаченими цим Кодексом, законами, а також міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України. Стосовно юридичних осіб інших держав не можуть застосовуватись поняття юридичних осіб приватного чи публічного права, оскільки статус юридичних осіб має визначатись за законодавством держави, в якій вони створені та перебувають у відповідному реєстрі, з реєстрацією в якому пов'язується виникнення статусу юридичної особи .