Міжнародні договори

Специфічною формою цивільного законодавства є міжнародні договори.

Міжнародний договір - це угода двох або кількох держав, що містить норми права про встановлення, зміну або припинення прав та обов'язків у відносинах між ними. Він може називатися по-різному: договір, угода, пакт, конвенція, протокол тощо.

Залежно від рівня, на якому укладається міжнародний договір, він може бути міждержавним, міжурядовим, відомчим, а залежно від кількості сторін - двостороннім або багатостороннім.

За відповідних умов міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, стає частиною національного цивільного законодавства України. Але необхідно звернути увагу на те, що ст.9 Конституції відносить до національного законодавства України лише чинні міжнародні договори. Отже, йдеться не просто про надання Верховною Радою обов'язковості міжнародному договору, а про чинність такого договору, внаслідок чого він є частиною національного українського законодавства.

Міжнародні договори є частиною національного законодавства. Порядок набрання ними чинності встановлено ст.20 Закону України від 22 грудня 1993 р. "Про міжнародні договори України". З її змісту випливає, що до міжнародних договорів, положення яких мають застосовуватися в Україні, належать: договори, ратифіковані Верховною Радою України; договори, затвердження, прийняття або приєднання до яких здійснене на основі рішень Верховної Ради України або Президента України; договори, що набрали чинності з моменту підписання їх Президентом України. Зазначені договори підлягають опублікуванню у "Відомостях Верховної Ради України", в газеті Верховної Ради України "Голос України", а також У "Зібранні діючих міжнародних договорів України".

Міжнародні договори, чинні в Україні, мають пріоритет перед національним законодавством. Таке правило відображає загальну тенденцію до гармонізації міжнародних угод та національного законодавства з формуванням у перспективі уніфікованих норм у галузі цивільного права.

7.Загальна характеристика Цивільного кодексу України.

Нові ринкові відносини потребують радикального оновлення правової бази, в тому числі й цивільного законодавства. Нині систему цивільного законодавства складають законодавчі та інші нормативні акти, що містять цивільно-правові норми. Основні засади цивільно-правового регулювання товарно-грошових відносин визначаються Конституцією України. Зокрема, вперше в Основному Законі нашої держави закріплено право приватної власності: "Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї творчої, інтелектуальної діяльності. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправне позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним" (ст. 41). Законодавчі акти України мають деталізувати й розвивати конституційні положення. А втім, іще до прийняття нинішньої Конституції України Верховна Рада Української РСР ухвалила закони, спрямовані на регулювання й розвиток цивільно-правових відносин, як-от: "Про власність" від 7 лютого 1991 р., "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 р., "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 р., "Про цінні папери і фондову біржу" від 18 червня 1991 р. та ін. Серед інших нормативних актів, що містять цивільно-правові норми, є укази Президента України (наприклад, Указ Президента України "Про тимчасове положення про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні" від 18 вересня 1992 р.), постанови й розпорядження Уряду України (скажімо, постанова Кабінету Міністрів України "Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва" від 18 листопада 1994 р.), а також положення, інструкції, накази та інші відомчі нормативні акти, стосовні до майнових та особистих немайнових відносин, що приймаються міністерствами й відомствами України. Центральне місце в системі цивільного законодавства належить Цивільному кодексу України, прийнятому Законом Української РСР від 18 липня 1963 р. і введеному в дію з 1 січня 1964 р. Із змінами й доповненнями він діє і дотепер. Цивільний кодекс України є однією з форм кодифікації цивільного законодавства і являє собою єдиний законодавчий акт, у якому систематизовано цивільно-правові норми. Він складається з Загальної та Особливої частин. Загальна частина криє в собі таке: основні положення; особи (громадяни та юридичні особи); угоди; представництво й довіреність; позовна давність. Особлива частина охоплює такі інститути: право власності (загальні положення; власність громадян; заповітне право; колективна власність; виникнення і припинення права власності; захист права власності); зобов'язальне право (загальні положення, окремі договори й зобов'язання); авторське право; право на відкриття; право на винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів і послуг, раціоналізаторську пропозицію; спадкове право; правоздатність іноземних громадян та осіб без громадянства, а також застосування цивільних законів іноземних держав і міжнародних договорів. Цивільний кодекс містить преамбулу, 8 розділів, що охоплюють 42 глави (152 статті). Розділ 1. Загальні положення. - Має такі глави: основні положення; особи; угоди; представництво й довіреність; позовна давність. Розділ 2. Право власності. - Охоплює загальні положення, де мова йде про правомочність власника; визначає поняття й форми власності в Україні, перераховує підстави виникнення і припинення права власності та його захист. Розділ 3. Зобов'язальне право. - Містить загальні положення про зобов'язання (поняття і зміст зобов'язань, форма договору, умови виконання зобов'язань, забезпечення виконання зобов'язань, відповідальність за порушення зобов'язань, умови припинення зобов'язань) та характеристику окремих видів зобов'язань (купівля-продаж, міна, дарування, поставка, підряд та ін.). Розділ 4. Авторське право. - Характеризує законодавство про авторське право й суміжні права та сферу його дії. Розділ 5. Право на відкриття. - Визначає право автора на відкриття й визнання його пріоритету, а також успадкування цього права та порядок вирішення спорів про авторство на відкриття. Розділ 6. Право на винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів та послуг, раціоналізаторську пропозицію. - Характеризує законодавство України з цих питань, визначає права автора раціоналізаторської пропозиції, його участь у її впровадженні, а також успадкування цього права та порядок вирішення спорів про авторство, першість на раціоналізаторську пропозицію та виплату винагороди. Розділ 7. Спадкове право. - Визначає підстави успадкування; час і місце відкриття спадщини; осіб, що можуть бути спадкоємцями; порядок виконання заповіту; порядок прийняття спадщини тощо. Розділ 8. Правоздатність іноземних громадян та осіб без громадянства. Застосування цивільних законів іноземних держав і міжнародних договорів. - Характеризує зміст цивільної правоздатності іноземних громадян і осіб без громадянства, а також порядок застосування цивільного законодавства іноземних держав та міжнародних договорів суб'єктами цивільних правовідносин.