Функції цивільно-правової відповідальності

Сутність та соціальне призначення цивільно-правової відповідальності, як і будь-якого правового явища, розкриваються за допомогою її функцій, які становлять основні напрями впливу на поведінку учасників цивільних відносин. Функції відповідальності в цивільному праві обумовлюються поняттям, ознаками, сутністю та призначенням цього інституту.

По-перше, оскільки цивільно-правова відповідальність є інститутом цивільного права, в ній реалізуються загальні функції цивільного права, а саме: регулятивна, охоронна, превентивна та компенсаційна.

По-друге, цивільно-правова відповідальність є галузевим різновидом юридичної відповідальності. Відповідно, в інституті цивільної відповідальності реалізуються також і загальні функції юридичної відповідальності. Однак особливості їх прояву в даному випадку обумовлюються метою застосування цивільно-правової відповідальності.

Усталеною є точка зору, що мета цивільно-правової відповідальності полягає у відновленні порушених суб'єктивних цивільних прав1, а у разі неможливості такого відновлення - у компенсації (грошовій або майновій) негативних наслідків правопорушення. Специфічність цивільної відповідальності полягає саме у реалізації компенсаторної відновлювальної функції. Вона, з одного боку, відображає основну мету застосування заходів цивільно-правової відповідальності, а з другого, - встановлює еквівалентність розміру заподіяної правопорушенням шкоди та розміру відповідальності.

Цивільно-правовій відповідальності притаманна превентивна (попереджувальна) функція, оскільки закріплення у статтях 22 і 23 ЦК загальних форм відповідальності, які застосовуються до особи - порушника цивільного обов'язку, певним чином сприяє попередженню правопорушень.

В інституті цивільно-правової відповідальності реалізується штрафна (каральна) функція, яка проявляється щодо особи правопорушника. У зв'язку з тим, що "покарання" за вчинення цивільного правопорушення покладається на майнову сферу правопорушника, для цивільно-правової відповідальності, на відміну від кримінальної, ця функція не є основною.

Реалізація виховної або стимулюючої функції залежить від умов настання цивільно-правової відповідальності.

Таким чином, відновлення порушеного права або компенсація завданої шкоди є головним напрямом і функціональною особливістю цивільно-правової відповідальності. Усі інші функції є факультативними.

85 Умови цивільно-правової відповідальності

Цивільно-правова відповідальність може мати місце за наяв­ності складу правопорушення. Саме склад цивільного правопору­шення є тим юридичним фактом, який породжує правовідноси­ни між правопорушником і потерпілим, створює певні претензії потерпілого та обов´язки порушника відшкодувати шкоду, за­подіяну протиправними діями.

Окремі частини цивільно-правового порушення називають умовами цивільно-правової відповідальності. За різних умов настають різні форми цивільно-правової відповідальності. Як зазначалось, загальною формою такої відповідальності є відш­кодування збитків. Сукупність умов, за яких може наставати відповідальність у вигляді відшкодування збитків, називають загальним складом цивільно-правової відповідальності. До та­ких умов належать: а) наявність шкоди; б) протиправність по­ведінки боржника; в) причинний зв´язок між протиправною по­ведінкою і шкодою; г) вина боржника.

Шкода в цивільному праві - це зменшення або знищення суб´єктивного цивільно-правового блага, що охороняється зако­нодавством. Шкода може бути завдана особистим немайновим правам особи, а також її майну. В юридичній літературі, судовій практиці, законодавстві використовуються поняття «шкода» і «збитки». Це різні поняття. Шкода за своїм змістом ширше по­няття, складовими частинами якого є майнова і немайнова шко­да. Майнова шкода проявляється у вигляді збитків, а немайнову називають моральною шкодою.

Протиправною поведінкою боржника визнається така по­ведінка, яка порушує норму права, незалежно від того, знав чи не знав правопорушник про протиправність своєї поведінки. З порушенням норми цивільного права завжди порушуються суб´єктивні права потерпілої особи. Як уже зазначалося, правомірними діями особа здійснює своє право, протиправними - по­рушує право інших осіб.

Роль критеріїв визначення протиправності можуть виконува­ти підстави виникнення зобов´язань. Так, протиправними є за­подіяна шкода, порушення договору або умов адміністративного акта чи одностороннього правочину.

Протиправна поведінка виражається у вигляді протиправ­ної активної або пасивної дії. Активна дія боржника буде про­типравною, якщо вона або заборонена законодавчим актом, або суперечить певному правовому актові, договору або умовам од­ностороннього правочину. Наприклад, ст. 615 ЦК України не до­пускає односторонньої відмови від виконання зобов´язання без порушення зобов´язання другою стороною, ст. 12 Закону «Про захист прав споживачів» зобов´язує продавця після оплати пере­дати споживачеві товар належної якості.

Пасивна дія буде протиправною лише за умови, коли на особу покладено обов´язок діяти за певних обставин. Так, ст. 10 Зако­ну «Про міліцію» встановила основні обов´язки міліції, невико­нання хоча б одного з цих обов´язків, що призведе до порушення прав особи, треба розцінювати як протиправну дію (бездіяль­ність). Протиправною пасивною дією буде поведінка громадяни­на, який знайшов загублену річ і не повідомив про це особу, яка її загубила (ст. 337 ЦК України).

Причинний зв´язок між протиправною поведінкою і шкодою. На причинний зв´язок як на одну з умов відповідальності звер­тається увага в багатьох статтях ЦК України. Так, в п. 2 ст. 528 ЦК зазначено, що у разі невиконання або неналежного виконан­ня обов´язку боржника іншою особою, цей обов´язок боржник повинен виконати сам. Наприклад, зобов´язання гаранта перед кредитором припиняється в разі закінчення строку дії гаран­тії (ст. 568 ЦК України). Якщо буде встановлений причинний зв´язок між несплатою боргу гарантом з закінченням строку дії гарантії, сплату боргу буде покладено на боржника.

Причинний зв´язок у цивільно-правовій відповідальності можна визначити як об´єктивно існуючий зв´язок між ви­никненням обов´язку боржника щодо сплати боргу чи притяг­ненням його до іншої форми цивільно-правової відповідальності з наявністю конкретно встановлених підстав такого притягнення.

У. тих випадках, коли наслідок є виявом випадкового, незако­номірного збігу певних обставин, серед яких поведінка боржни­ка не є істотною, причинний зв´язок, в розумінні законодавця, відсутній.

Вина - це певне психічне ставлення особи до своєї неправомір­ної поведінки та її наслідків. Вина боржника є суб´єктивною умо­вою відповідальності. Застосовування цього поняття в цивільно­му праві має свої особливості.

У кримінальному праві діє презумпція невинності, а у цивільному - презумпція винності боржника. Відсутність влас­ної вини в цивільному праві доводиться особою, яка порушила зобов´язання. Боржник буде вважатися винним доти, доки не доведе свою невинність.

Кримінальне право надає великого значення розрізненню форм вини - з умислу чи необережності. У цивільному праві фор­ма вини, як правило, не впливає на розмір відповідальності. Іс­тотного значення встановлення форми вини набуває лише у разі невиконання зобов´язання обома сторонами. Згідно зі ст. 616 ЦК України суд вправі зменшити розмір відповідальності боржника, якщо кредитор навмисне або з необережності сприяв збільшенню своїх збитків, завданих невиконанням або неналежним виконан­ням зобов´язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.

Кримінальна відповідальність не може настати у разі від­сутності вини особи, яка притягується до відповідальності. У цивільному праві мають місце випадки, коли відповідальність боржника настає за відсутністю з його боку вини (ст. 1176, 1187 ЦК України). Це можна пояснити специфікою деяких договорів та особливостями недоговірних відносин.

Цивільно-правова відповідальність не настає за відсутності складу правопорушення, крім випадків, коли боржник не звіль­няється від відповідальності за відсутності вини.

Загальними підставами звільнення від цивільно-правової від­повідальності є випадок і непереборна сила.

Випадок - це те, чого заздалегідь не можна передбачити і від­вернути настання. Він характеризується суб´єктивною невідворотністю. Тому, якщо буде доведено, що шкода заподіяна випад­ково, то тим самим буде спростовано наявність вини заподіювача шкоди.

Непереборна сила (форс-мажорні обставини) - характери­зується об´єктивною невідворотністю. Інколи дії непереборної сили можна передбачити, але відвернути їх з допомогою відомих засобів неможливо.

До дії непереборної сили належать як природні явища (зем­летруси, повені, урагани та ін.), так і явища суспільного харак­теру (військові дії, забастовки, заколоти, революції тощо). При цьому необхідно мати на увазі, що ці явища повинні відповіда­ти ознакам надзвичайності й непереборності. Відсутність хоча б однієї з цих ознак буде доказом відсутності явища непереборної сили.