44. Поняття та класифікація речей. Майно. Єдиний майновий комплекс.

Речі як об'єкти цивільних прав. Об'єктами цивільних прав є все те, з приводу чого складаються цивільні правовідно­сини і на що спрямовані суб'єктивні цивільні права та суб'єктивні цивільні обов'язки. Будь-який об'єкт повинен задо­вольняти потреби й інтереси учасників цивільних правовідно­син. Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки (ст. 179 ЦК України).

В залежності від правового режиму речі поділяють на такі види:

• рухомі та нерухомі речі;

• індивідуально-визначені та родові;

• подільні та неподільні;

• споживні та неспоживні;

• головні та їх приналежності;

• продукція, плоди та доходи;

• гроші, валютні цінності та цінні папери.

Статтею 180 ЦК України особливим об'єктом права виз­нані тварини, на яких поширено правовий режим речі, крім випадків, встановлених законом.

Речі рухомі та нерухомі. До нерухомого майна належать зе­мельні ділянки та все, що розташоване на них і міцно з ними пов'язане, тобто об'єкти, переміщення яких без непро­порційного збитку для призначення їх, є неможливим (жилі будинки, насадження, підприємства як майнові комплекси).

Речі індивідуально-визначені і родові. Індивідуально-визначеними є такі речі, які відрізняються від інших індивіду­альними ознаками, є єдиними у своєму роді, відрізняються від інших кількома ознаками та виділені із загальної маси речей даного роду (наприклад, із партії телевізорів). Індивідуально-визначені речі є незамінними. Родовими називаються речі, яким належать єдині родові ознаки речей даного роду. Вони вимірюються вагою, числом, об'ємом.

Речі подільні і неподільні. До подільних речей належать речі, які внаслідок поділу в натурі не змінюють свого призна­чення (наприклад продукти харчування). Неподільними вва­жаються такі речі, які при поділі втрачають своє цільове при­значення.

Речі споживні та неспоживні. Споживними є такі речі, які в результаті одноразового їх використання повністю зни­щуються (продукти харчування, паливо) або перетворюються на іншу річ (сировина). До споживних речей належать також гроші, оскільки використовувати їх можна, лише витрачаючи. Неспоживними речами є такі, які при тривалому викорис­танні зберігають своє призначення, первісний вигляд (напри­клад, одяг, коштовності).

Головні речі та їх приналежність. Річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спіль­ним призначенням, є її приналежністю. Приналежність в усіх випадках слідує за головною річчю, якщо в договорі чи законі не встановлено інше.

Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукуп­ність речей, а також майнові права та обов'язки (ст. 190 ЦК). Майно;

1. є особливим об'єктом цивільних прав;

2. майно може розглядатися як поняття, що має матеріальний субстрат, тобто бути фактично тотожнім поняттю речей, але може і не мати такого субстрату (майнові права та обов'язки);

3. майном може вважатися сама річ, але поняття "майно" може бути й ширшим за поняття "річ", охоплюючи суміжні з нею кате­горії, сукупність речей тощо.

Отже, можна зробити висновок, що під "майном" у ЦК розумі­ється узагальнююче поняття, котрим позначається уся сукупність матеріальних благ та обтяжень, котрі можуть бути об'єктом цивільних правовідносин.

Підприємство— це єдиний майновий комплекс, що використо­вується для здійснення підприємницької діяльності.

До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, в тому числі зе­мельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сирови­на, продукція, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встанов­лено договором або законом (ст. 191 ЦК).

Підприємству властиві такі ознаки:

1) це єдиний майновий комплекс, що включає різні види майна, об'єднані спільним призначенням;

2. цей майновий комплекс використовується для здійснення під­приємницької діяльності;

3. вчинення правочинів з підприємством не тягне припинення його функціонування;

4. підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю незалежно від здатності окремих його частин до переміщення;

5. підприємство або його частина можуть бути об'єктом купів- лі-продажу, застави, оренди та інших правочинів. При цьому відчу­ження окремих частин не тягне припинення існування підприємс­тва як єдиного об'єкта цивільних прав, аж поки не буде реалізована остання його частина, що належить первісному суб'єкту права на це підприємство.

45-. Гроші як об’єкти цивільних прав.

Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вар­тістю на всій території України, є грошова одиниця України — гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. 1. Гроші виступають як особливий об'єкт цивільного права. Вони можуть бути предметом деяких цивільно-правових угод: договорів позики, дарування, кредитних договорів. Найчастіше вони є законним засобом платежу у відплатних договорах. Гроші являють со­бою особливе рухоме майно і відносяться до категорії подільних речей. Вони найчастіше виступають як законний платіжний засіб у сплатних договорах, але можуть бути також предметом деяких цивільно-правових правочинів (заповіту, договорів позики, дарування, кредитних договорів тощо). Відповідно до частини 1 коментованої статті законним платіжним засобом на всій тери­торії України є грошова одиниця України — гривня. Визнання гривні законним платіжним засобом означає, що вона може бути засобом платежу у зобов'язаннях незалежно від згоди кредитора. Застосовуються два способи платежу: готівкою і шляхом безготівкових розрахунків. При платежах готівкою засобом платежу є грошові знаки, що передаються одним суб'єк­том іншому за товари, роботи, послуги тощо. При безготівкових розрахунках використо­вуються цифрові записи про грошову масу, що обертається. При цьому певна грошова сума списується з рахунку однієї особи і зараховується на рахунок іншої. Безготівкові розрахунки можуть здійснюватися шляхом використання платіжних дору­чень, чеків, акредитивів, платіжних вимог, векселів, депозитних сертифікатів, пластикових карток банків тощо. 2. Випадки і порядок використання іноземної валюти як платіжного засобу визначають­ся Законом про Національний банк України і Декретом про валютне регулювання та валютний контроль, а також виданими відповідно до них нормативними актами. Відповідно до зазначених актів, є розрахунки в іноземній валюті на території України. "- Законодавство визначає, коли між юридичними особами-резидентами допускається ви­користання іноземної валюти і платіжних документів в іноземній валюті: а) при розрахунках між експортерами і транспортними, страховими й експедиторськи­ми організаціями у випадках, коли послуги цих організацій по доставці, страхуванню й експедируванню вантажів входять у ціну товару й оплачуються іноземними покупцями; б) при розрахунках імпортерів із транспортними, страховими й експедиторськими орга­нізаціями за послуги по доставці вантажів у російські морські і річкові порти, на прикор­донні залізничні станції, вантажні склади і термінали покупців; в) при розрахунках за транзитні перевезення вантажів через територію України; г) за послуги підприємств зв'язку по оренді міжнародних каналів зв'язку для росій­ських підприємств і організацій у випадку, якщо розрахунки з іноземними власниками ко­штів комунікацій здійснюються підприємствами зв'язку; д) при оплаті комісійної винагороди організаціям, що здійснюють посередницькі опера­ції з іноземними партнерами по замовленнях постачальників експортної і покупців імпорт­ної продукції; є) при розрахунках між постачальниками і субпостачальниками продукції (робіт, по­слуг) на експорт із валютного виторгу, що залишається в розпорядженні експортерів; ж) при оплаті витрат банківських установ і посередницьких зовнішньоекономічних ор­ганізацій, якщо зазначені витрати провадилися цими установами чи організаціями і були пред'явлені їм нерезидентами в іноземній валюті, а також при оплаті комісій, що стягують­ся банківськими установами і посередницькими зовнішньоекономічними організаціями для покриття витрат у валюті; з) при проведенні розрахунків, зв'язаних з одержанням комерційного чи банківськогокредиту в іноземній валюті і його погашенні, а також при проведенні операцій по покупці і продажу іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку.

46Цінні папери. Цінні папери є специфічним об'єктом цивільних прав. Цінними паперами визнаються гро­шові документи, які засвідчують право володіння або відноси­ни позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, випла­ту доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також передачу грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Стаття 3 цього закону дає вичерпний перелік видів цінних паперів, до яких належать: акції, облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик, облігації місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання Ук­раїни, ощадні сертифікати, інвестиційні сертифікати, векселі, приватизаційні папери. До похідних цінних паперів належать опціони, ф'ючерси, варанти та інші.

ЦК України виділяє такі групи та види цінних паперів:

1. пайові цінні папери, які засвідчують участь у статутно­му капіталі, надають їх власникам право на участь в уп­равлінні емітентом і одержання частини прибутку;

2. боргові цінні папери, які засвідчують відносини пози­ки;

3. похідні цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та (або) товарних ресурсів;

4. товаророзпорядчі цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах, (ст. 195 ЦК України).

Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі залишає у компетенції національного законодавства відображення специфічних аспектів вексельного обігу у тій чи іншій країні. Особливості обігу векселів в Україні визначає Закон «Про обіг векселів в Україні» від 05.04.2001 року. У ньому, зокрема, визначено:

5. Векселі складаються у документарній формі на спеціальних бланках з відповідним ступенем захисту від підроблення і не можуть бути переведені у бездокументарну форму (знерухомлені).

6. Вексель, який видається на території України і місце платежу за яким також знаходиться на території України, складається державною мовою. Найменування трасанта або векселедавця, інших зобов'язаних за векселем осіб заповнюється тією мовою, якою визначено офіційне найменування в їхніх установчих документах.

7. Видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.

8. Векселедавець зобов'язаний вести реєстр виданих векселів.

9. Сума векселя, виражена в іноземній валюті, на території України може бути сплачена в національній валюті України за курсом НБУ на день настання строку платежу чи в іноземній валюті з додержанням вимог валютного законодавства України.