28.Правосубєктність юридичної особи.

Цивільна правосуб'єктність юридичної особи, тобто її здатність бути суб'єктом цивільних відносин, складається з цивільної правоздатності та цивільної дієздатності цієї особи.

Цивільна правоздатність юридичної особи — це її здатність мати цивільні права і обов'язки, яка виникає з моменту створення юридичної особи і припиняється з дня внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про припинення її діяльності.

Згідно зі ст.91 ЦК юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки, як і фізична особа, крім тих, що за своєю природою можуть належати лише людині.

Таким чином, на зміну спеціальній правоздатності юридичної особи, яка передбачалася радянським цивільним законодавством, з'явився принцип універсальної правоздатності, що є відображенням сучасної тенденції розвитку концепції цивільного права України як права приватного.

Слід зазначити, що правоздатність юридичної особи розширилася не тільки за рахунок надання їй ознак універсальності, а й завдяки зміні підходу до вирішення питання стосовно того, які права може мати така особа. Якщо раніше традиційно наголошувалося на майнових правах юридичної особи, то тепер нарівні з ними у ЦК закріплені також її особисті немайнові права. Зокрема ст.94 ЦК встановлює, що юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на Інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.

При цьому особисті немайнові права юридичної особи захищаються на загальних засадах відповідно до гл.3 ЦК.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, даних у постанові "Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій" у випадках поширення відомостей, що принижують репутацію організації, остання, якщо вона є юридичною особою, має право звернутися до суду з вимогами про їх спростування, незалежно від того, якою особою (фізичною чи юридичною) поширено ці відомості (п.5).

Водночас обсяг цивільної правоздатності юридичної особи не є безмежним, оскільки визначається її установчими документами. Це означає, що комерційні організації, якщо у їх установчих документах не міститься вичерпний перелік видів діяльності, яку вони можуть здійснювати, можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, не забороненою законом. Реалізуючи власну правоздатність, юридична особа може укладати будь-які угоди. Проте якщо, наприклад, статутом юридичної особи визначений вичерпний перелік можливих видів її діяльності — вона наділена спеціальною правоздатністю, виходити за межі якої не має права. Укладені такою юридичною особою за межами її правоздатності правочини є недійсними.

Обмеження цивільної правоздатності юридичних осіб може мати місце за рішенням суду у випадках, спеціально передбачених законом.

Крім того, обмеженням правоздатності юридичної особи можна вважати правило ч.3 ст.91 ЦК, відповідно до якого здійснення нею окремих видів діяльності, перелік яких встановлюється законом, можливе лише після одержання спеціального дозволу (ліцензії). Це правило поширюється на юридичних осіб, наділених як спеціальною, так і універсальною правоздатністю. Вказана вимога поширюється як на підприємницькі, так і непідприємницькі організації. Наприклад, таке ліцензування передбачено Законом України від 22 квітня 1993 р. "Про аудиторську діяльність", Законом України від 16 вересня 1997 р. "Про благодійництво та благодійні організації".

Органи, які здійснюють ліцензування, і порядок здійснення ліцензування передбачені законом. Відмова у наданні ліцензії може бути оскаржена до суду.

Цивільна дієздатність юридичної особи — це її здатність набувати власними діями цивільні права і брати на себе цивільні обов'язки.

Цивільну дієздатність юридична особа реалізує через свої органи, які діють відповідно до закону, інших правових актів і установчих документів.

Органи юридичної особи.

Юридична особа - самостійний щодо своїх учасників суб'єкт цивільних правовідносин. Вона набуває цивільні права і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом.

Орган юридичної особи, як її частина, представляє інтереси останньої у відносинах з іншими суб'єктами права без спеціальних на те повноважень (без довіреності). Між юридичною особою та її органом правові відносини не виникають. Дії органу - дії самої юридичної особи.

Органи юридичної особи можуть бути:

за своїм складом - колегіальними (правління, дирекція, рада) і одноособовими (президент, директор). Колегіальні органи, за правилом, обираються, одноособові - призначаються;

за призначенням - волеутворюючі та волевиявляючі (виконавчі). Зокрема, загальні збори є вищим органом акціонерного товариства, але вони тільки формують волю останнього, а виражати її може правління акціонерного товариства або його президент.

Юридична особа може мати як один орган (раду, правління), так одночасно й декілька органів (загальні збори акціонерів, наглядову раду, правління тощо). Порядок призначення або обрання органів управління, а також інші правила, що регламентують їх діяльність, встановлюються законами і установчим документом юридичної особи.

ЦК передбачає, що юридичне особа набуває цивільних прав та обов'язків також і через своїх учасників (ч. 2 ст. 92). У даному випадку

законодавець немов би легалізує можливість учасників своїми діями набувати для юридичної особи певні права і обов'язки. Між тим така можливість не може бути безмежною. І слід визнати слушним, що законодавець вказує на її межі, тобто це може відбуватися лише у випадках, передбачених законом. Наприклад, така можливість передбачається для діяльності повного і командитного товариств. Так, відповідно до ст. 122 ЦК кожний учасник повного товариства має право діяти від його імені, якщо засновницьким договором не визначено, що всі учасники ведуть справи спільно або що ведення справ доручено окремим учасникам. А відповідно до ст. 136 ЦК управління діяльністю командитного товариства здійснюється повними учасниками у порядку, встановленому для повного товариства. Ведення справ у повному товаристві учасниками пов'язується, перш за все, з тим, що цей вид товариства належить до товариств, в основі яких лежить особистий момент. Відомо, що повні учасники відповідають за зобов'язаннями товариства усім майном, а це тягне зацікавленість кожного з них у справах юридичної особи, що можливо лише за умови, якщо ведення останніх здійснюватиметься ними самими.

Орган юридичної особи - це юридична конструкція, яка створюється правом з метою дати можливість сформувати і виразити волю юридичної особи, відстоювати її інтереси. Орган формується в структурі юридичної особи і означає особу (одноособовий орган) або групу осіб (колегіальний орган). Його треба розглядати як особливого функціонального представника юридичної особи. Це її законний представник, оскільки його повноваження засновані на вказівках закону і можуть здійснюватися без довіреності. Законом встановлюється не тільки можливість, а й необхідність формування певних органів юридичної особи, їх склад, порядок створення, а також компетенція. Виходячи з наведеного, слід розмежовувати представництво як інститут цивільного права, введення якого пов'язано з необхідністю здійснювати юридичні дії за тих суб'єктів цивільного права - фізичних чи юридичних осіб, які за певних обставин позбавлені здатності або можливості їх здійснювати самостійно, і функціонального представника юридичної особи - орган, виходячи з особливості юридичної особи, яка полягає у тому, що вона, як самостійний суб'єкт права, бере участь у цивільному обороті тільки через цей орган (органи). Такий підхід притаманний сучасним законодавствам більшості розвинутих країн Заходу1. Законодавець України теж стоїть на цій позиції. У відносинах з третіми особами орган юридичної особи (надалі - орган) або особа, яка за законом чи установчим документом юридичної особи виступає від її імені (надалі - особа), зобов'язані діяти в інтересах юридичної особи добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень щодо представництва (ч. 3 ст. 92 ЦК). Тобто і орган, і особу законодавець вважає представниками. Частина 4 ст. 92 ЦК відносить до представників також членів органу юридичної особи.

Структурна побудова органів юридичної особи повністю залежить від виду останньої. Наприклад, відповідно до Закону «Про кредитні спілки», органами управління кредитної спілки є загальні збори її членів, спостережна рада, ревізійна комісія, кредитний комітет та правління. Причому рішенням загальних зборів членів кредитної спілки можуть бути створені й інші органи управління. Кредитний комітет є спеціальним органом, відповідальним за організацію кредитної діяльності спілки. Він призначається спостережною радою, підзвітний загальним зборам та спостережній раді і несе перед ними відповідальність за ефективність кредитної діяльності спілки.

Управління товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю здійснюють загальні збори їх учасників і виконавчий орган (правління або інший орган, визначений статутом), якщо інше не встановлено законом. Що ж стосується акціонерних товариств, то у них може бути створена наглядова рада, яка здійснює контроль за діяльністю виконавчого органу та захист прав акціонерів товариства.

В установах засновники не беруть участі в управлінні, а тому тут обов'язково створюється правління. Між тим в установчому акті може бути передбачено створення також й інших органів з визначенням порядку їх формування та складу. Нагляд за управлінням майном, додержанням мети установи та за іншою її діяльністю здійснює наглядова рада.

В сучасних умовах актуальною стає проблема правової природи виконавчих органів юридичної особи. Привертає увагу те, що ЦК передбачив можливість обрання виконавчого органу товариства не лише із складу його учасників (ст. 145). Безумовно, це не «винахід» укрраїнського законодавця. Сучасне цивільне законодавство РФ знає такий інститут керуючої компанії господарським товариством, який замінює виконавчий орган господарського товариства іншою юридичною особою або індивідуальним підприємцем (п. 3 ст. 103 ЦК РФ). У науковій літературі це пов'язують з тим, що однією з характерних ознак сучасності є відокремлення функції управління від капіталу, а звідси не обов'язковим є правило, згідно з яким управління повинно здійснюватись тільки тим органом, що формується у структурі юридичної особи. Хоча існує й інша точка зору, яку можна назвати негативною. Представники останньої вважають, що у зв'язку з тим, що юридична особа реалізує свою волю безпосередньо через свої органи, якщо таким органом стає за договором інша комерційна

організація або індивідуальний підприємець, юридична особа втрачає свою сутність4.

Виходячи з того, що законодавець України теж передбачив дану можливость, то як це може відбитися на традиційних ознаках юридичної особи? На перший погляд, складається враження, що все дуже просто: загальні збори акціонерів приймають рішення про заміну виконавчого органу - правління керуючим або керуючою організацією. Але, напевно, це може відбуватися тільки тоді, коли правління не справляється або неналежно виконує свої обов'язки і від цього страждають інтереси акціонерного товариства, а значить й інтереси акціонерів. Крім того, приймаючи рішення про заміну правління на сторонню керуючу організацію або керуючого, загальні збори повинні знати: хто конкретно ними буде. Для цього заздалегідь необидно тримати інформацію про їх ділові якості, а також згоду від вказаних осіб на управління цією компанією. І тому вже нині у науковій літера - турі висловлена думка, що введення такої новели є передчасним.