4. Типи речень за структурою.

Прості речення. Просте речення має в своєму складі одну граматичну основу, виражену сполученням підмета й присудка або лише одним головним членом.

Складні речення. У складному реченні, є дві й більше граматичні основи.

Прості речення можуть бути двоскладними й односкладними, поширеними й непоширеними, повними й неповними, ускладненими й неускладненими

Двоскладним називається речення, в якому є обидва повні члени -підмет і присудок.

Односкладне речення має лише один головний член, співвідносний з підметом чи присудком двоскладного речення.

Непоширеним називається речення, що складається тільки з головних членів - підмета й присудка (односкладні - з одного головного члена).

Поширеним називається речення в якому, крім головних, є й другорядні члени.

Повним називається речення, в якому є всі структурно необхідні члени.

Неповним називається речення, в якому не названо (словесно не виражено) один або кілька членів речення, що легко встановлюються з контексту.

Ускладненими називаються речення, які мають у своєму складі однорідні члени речення, відокремлені члени, звертання, вставні слова (словосполучення й речення).

5. Двоскладні речення. Головні і другорядні члени речення.

Простим називається речення, в якому є тільки один предикативний центр, який може складатися з двох членів — підмета й присудка (Дівчина співає) чи з одного, співвідносного за своєю формою з присудком або підметом.

Речення, предикативний центр якого складається з двох членів, називається двоскладним.  Речення, предикативний центр якого складається з одного члена, називається односкладним. 

Просте речення є основним структурним типом речення в українській мові й служить матеріалом для побудови складних речень.

Члени простого речення поділяються на головні й другорядні.  Головні члени — підмет і присудок — означають суб'єкт, що виконує дію (підмет), і дію, що виконується суб'єктом (присудок). Вони взаємопов'язані й утворюють предикативний центр (або граматичну основу) речення.  Другорядні члени — означення, додаток, обставина — пояснюють головні або ж інші другорядні члени речення й синтаксично залежать від них. 

6. Типи підмета. Типи присудка.

Підмет — головний член двоскладного речення, який означає предмет, котрому в реченні приписується дія чи стан, названі присудком. Відповідає на питання хто? що?  Поняття предмет у даному визначенні слід розуміти максимально широко. Це може бути й абстрактне поняття, і опредмечена ознака, і узагальнена дія, виражена інфінітивом.  За своєю структурою підмет може бути простим (вираженим одним словом) і складеним (тобто вираженим кількома словами). 

Простий підмет

Спеціалізованою формою для вираження підмета в українській мові є називний відмінок іменника та іменникових займенників.

У ролі підмета може виступати й будь-яка інша частина мови, але за умови, що вона субстантивована. Підмет може виражатися також інфінітивом, що означає узагальнену дію. Певні труднощі викликає розрізнення двоскладних речень з інфінітивом-підметом і предикативним прислівником-присудком та односкладних безособових, у яких головним членом виступає прислівник із залежним від нього інфінітивом: Співати — завжди приємно. Нам завжди приємно співати. 

Складений підмет 

Складений підмет побудований із кількох слів, що в реченні виступають як синтаксично неподільна єдність.  Виділяються такі типи складених підметів:  1. Підмет-словосполучення, що означає кількість, міру, сукупність предметів. Це може бути:  а) сполучення кількісного числівника або іменника, що має числове значення, з іменником: «П'ять чоловік їхати відмовились».  б) сполучення неозначено-кількісного числівника (багато, мало, чимало, трохи, сила, море, гора, кілька і т. д.) з іменником: «Є ще ціла низка конкретних питань, які ставились депутатами і ретельне вивчення котрих ще триває». в) сполучення іменника, що означає сукупність (група, зграя, табун, череда, загін і т. ін.) із іменником: «Табуни коней, череди скоту, отари овець оголошують своїм гуком вільне повітря степів». 2. Складений підмет зі значенням спільності. Він має таку конструкцію: іменник (займенник) у називному відмінку + прийменник із + іменник (займенник) в орудному відмінку: «Мати з Нимидорою порались у хаті, готували вечерю»(І. Нечуй-Левицький).  При такому підметі присудок стоїть у формі множини, оскільки підмет виступає як єдине синтаксичне ціле. Якшо ж присудок має форму однини, то іменник в орудному відмінку слід трактувати як додаток. Порівняймо: Микола з Петром розмовляли до ранку і Микола з Петром розмовляв до ранку.  3. Складений підмет зі значенням вибірковості, йому властива така конструкція: займенник (числівник) + прийменник із + іменник (займенник) у родовому відмінку: двоє з нас, хтось із хлопців, деякі з солдатів і т. ін. Напр.: «Один із санітарівзвернув увагу свого товариша на стіну біля вікна: "Дивись, Каширін, щось нашкрябано"...»  4. Складений підмет, виражений фразеологічним словосполученням або цитатою: «Чи не опиняється третя влада під п'ятою у п'ятої» (газ.); «І "Ніч яка, господи, ясная, зоряна", і "Ой видно село", і "Їхав стрілець на війноньку" мають своїх відомих на ім'я — не всім, звичайно, — авторів». Єдиним підметом є також прізвище, ім'я та по батькові людини: «Нарешті Махтей Федотович...розтлумачив дідові, що од нього треба».

Присудок

Присудок — головний член двоскладного речення, що означає дію, стан або ознаку, котра приписується в реченні підметові.Відповідає на питання що робить підмет? яким він є (був, буде)? ким (чим) він є (був, буде)?  Дія, стан, ознака приписуються підметові обов'язково в часі. За своєю структурою присудок може бути простим, складеним та складним. 

Простий присудок

Спеціалізованою формою вираження простого присудка є особова форма дієслова.

В українській мові існують різновиди простого присудка, в яких порушено узгодженість із значенням особи й числа підмета, неадекватно передано значення способу. Такі присудки експресивно забарвлені, несуть у собі додаткові семантичні відтінки. Завдяки цьому вони здатні оживити текст, посилити його динамічність. Такий неузгоджений присудок може виражатися:  1. Інфінітивом (означає початок дії): «Я їй розказувати, а вона сміятись та радіти, та підкрикувати: "еге! еге!».  2. Наказовим способом (означає несподівану дію): «А він і розкажи все матері». 3. Усіченим дієсловом, яке за своїм значенням наближається до вигуку (означає різку одноразову дію): «Вірите, сокира в мене в руках сама собі тільки — стриб! стриб! стриб!». Простий присудок може бути ускладненим, що має такі моделі:  А він ходить-ходить.  А він дивиться не надивиться.  Ходити ходить, та нічого не робить.  Тягнуть-потягнуть — витягнуть не можуть.  Сідай покуримо. Зараз піду гляну, що там коїться.  А він візьми й прийди. А він узяв та й прийшов.  І тут він давай кричати. А він підскочив і ну кричати.  Ускладнений простий присудок може виражатися також фразеологізмом, оскільки фразеологізм у семантичному плані є еквівалентом слова.

Складений присудок

Складений присудок має чітко визначену структуру й складається з двох компонентів: 1) допоміжного дієслова-зв'язки, 2) імені або інфінітива: Він буде військовим. Він почав читати.  Відповідно до природи другого компонента розрізняють складений іменний та складений дієслівний присудки.  У складених присудках допоміжні дієслова є неповнозначними, але передають усі властиві присудку граматичні значення: спосіб, час, особу. Ім'я або інфінітив зосереджує в собі лексичне значення присудка. 

Складений іменний присудок

Складений іменний присудок складається з дієслова-зв'язки та імені (тобто іменника, займенника, числівника, прикметника/ дієприкметника).  Існують такі різновиди дієслова-зв'язки: 1) неповнозначна зв'язка, 2) напівповнозначна, 3) повнозначна.  1. Неповнозначною зв'язкою можуть бути такі дієслова: бути, являти собою, становити. Дієслово бути є найбільш уживаною зв'язкою. Являти собою й становити — більш характерні для книжних стилів.  2. Напівповнозначними зв'язками може бути обмежена кількість дієслів. Вони означають виявлення, настання, зміну, збереження ознаки: виявлятися, зватися, складати, вважатися, знаменувати, утворювати, здаватися, доводитися, ставати, робитися, перетворюватися, опинятися, залишатися: «І зробився я знову незримий». 3. Повнозначними дієсловами-зв'язками, як правило, можуть бути дієслова, що означають рух (іти, піти, повернутися), перебування у певній позиції (стояти, лежати, сидіти), діяльність (працювати, служити, робити), а також народитися, жити, вмерти. Ці дієслова в реченні повністю зберігають своє лексичне значення й виступають як повноцінний присудок, але в той же час вони здатні приєднувати до себе прикметник чи іменник: «Додому Степан повернувся зовсім хворим» (газ.);«Смутна і невесела сиділа на призьбі біля своєї хати панночка Йосипівна Олена...» (Г. Квітка-Основ'яненко).  З'єднувати підмет з іменною частиною присудка можуть також порівняльні сполучники як, наче, ніби, мов, немов та ін.: «А дівчина в неї була як квітка» (Марко Вовчок); «Весна, весна. Сади мов п'яні» (В. Сосюра). 

Присудки, що мають однотипну структуру зі складеним іменним присудком

Крім імен, утворювати складений присудок зі зв'язкою бути можуть:  1) прислівники: «Кохати — це прекрасно» (газ.); «Гуляти було холодно, йти додому — рано» (газ.); «Щодня, щомиті полкнапоготові» (Л. Костенко); «Дивитися на світло стало боляче; Кажуть, бенкет був незгірш, ніж у будь-кого» (В. Діброва);  2) інфінітив: «Жити — боротись» (нар. творчість); «Бути людиною — дертись по вертикальній стіні. Сизифова робота» (В. Стус). 

Складений дієслівний присудок 

Складений дієслівний присудок складається з допоміжного особового дієслова та інфінітива: Я хочу співати, Я починаю діяти.  Допоміжне дієслово передає граматичні значення — способу, часу, особи, числа, а інфінітив називає конкретну дію.  Роль допоміжного дієслова може виконувати й предикативний прикметник, що своїм лексичним значенням близький до модальних дієслів — радий, охочий, здатен, повинен, готовий, згоден, а також деякі іменники — майстер, мастак: Вінмайстер брехати; Олена була готова їхати; Я радий вам допомогти.  Як дієслово-зв'язка може виступати і фразеологізм: «Він узяв собі за правило тренуватися щодня» (газ.); «Стара мати вже не мала сили кроку перейти» (Марко Вовчок).  Фразеологізм може займати й позицію інфінітива: Хлопець звик бити байдики.  Увага! Не кожне сполучення особового дієслова з інфінітивом є складеним дієслівним присудком. Не становлять єдиного присудка сполучення з інфінітивом особових дієслів, що означають рух: Я пішов купатись. Особове дієслово тут не є допоміжним, воно виступає як повнозначний простий присудок, інфінітив же займає позицію обставини мети: Я пішов купатись — Я пішов, щоб купатись.  Не є єдиним присудком також сполучення інфінітива з дієсловами мовлення, спонукання: Я попросив його прийти; Ти примусиш його працювати.  Інфінітив тут означає дію, яку виконує не суб'єкт, позначений підметом, а той, на кого спрямоване його волевиявлення, інфінітив виступає в таких випадках у ролі додатка. 

Складний присудок 

Складний присудок являє собою комбінацію різних типів складених присудків. Він може мати таку структуру:  1) складений дієслівний + складений іменний: Душа у тебе має бути крицею (газ.) (має бути + буде крицею);  2) складений дієслівний + складений дієслівний: Я вже давно хотів кинути палити, але бракувало сили волі (газ.) (хотів кинути + кинув палити).  Комбінації присудків можуть бути і більш складними: Я був щасливий почати хотіти стати актором. 

7. Складні випадки координації підмета та присудка. Помилки при виборі форм роду та числа.

Складні випадки та помилки при узгодженні підмета й присудка

Присудок, як правило, узгоджується з підметом у тих граматичних значеннях, які є для них спільними. Це може бути рід (Теля бігало; Листок був зеленим; Машина була розбита), число (Хлопець ходить; Хлопці ходять) і особа (Я гуляю; Ти гуляєш; Він гуляє).  Однак у деяких випадках у мові допускаються варіанти, а в мовленні спостерігаються певні види типових помилок у виборі форми присудка.  

СКЛАДНОСТІ Й ПОМИЛКИ ПРИ ВИБОРІ ФОРМИ РОДУ 

Якщо підмет виражено іменником чоловічого роду, що означає професію й у даному реченні стосується особи жіночої статі, то присудок може стояти як у чоловічому, так і в жіночому роді: Директор наказав і Директор наказала. В офіційно-діловому стилі переважають форми чоловічого роду. 

При підметах-іменниках спільного роду форма присудка орієнтується на стать особи, названої підметом: Нероба спав (про чоловіка); Нероба гуляла (про жінку). 

Якщо іменник є власною назвою, то рід присудка визначається родом родової назви: Нагасакі (місто) нам сподобалося;Широко розлилася Лімпопо (ріка); Перед нами з'явився Таїті (острів); Зімбабве (країна) — велична й прекрасна. Помилковим є невмотивоване використання середнього роду: Таїті велике; Зімбабве прекрасне.  Якщо підмет виражено абревіатурою, присудок орієнтується на граматичний рід ключового слова: ОУН (організація) вирішила, ФРН (республіка) заявила. Проте деякі абревіатури, що закінчуються на приголосну, морфологізувалися як іменники чоловічого роду, і присудок при них набуває тієї ж форми: неп (нова економічна політика) розпочався.  Якщо підмет і іменна частина присудка виражені іменниками в називному відмінку, то рід дієслова-зв'язки може орієнтуватися як на підмет, так і на присудок: Футбол був його єдина розвага і Футбол була його єдина розвага. Якщо ж іменна частина присудка стоїть в орудному відмінку, зв'язка узгоджується з підметом: Футбол був його єдиною розвагою. Коли підмет виражений займенником це, зв'язка завжди орієнтується на іменник присудка: Це був грім; Це було сонце; Це була хмара. 

СКЛАДНОСТІ Й ПОМИЛКИ В КАТЕГОРІЇ ЧИСЛА 

Якщо складений підмет виражено сполученням кількісного числівника, неозначено-кількісного числівника (багато, мало, кілька), кількісного іменника (більшість, решта, частина) з іменником у формі родового відмінка множини, то присудок може мати як форму однини, так і форму множини: П'ятеро гостей прийшли і П'ятеро гостей прийшло.  Можна виділити такі закономірності:  а) якщо акцент робиться саме на кількості виконавців дії, присудок ставиться в однині й уся сукупність виконавців сприймається як одне ціле: Сто шістдесят делегатів узяло участь у нараді. Коли акцент робиться на назві виконавців, присудок ставиться в множині і кожен виконавець зберігає свою автономність: Семеро артистів підготували чудову програму,  б) якщо присудок означає активну дію (як правило, дію живих істот), то він ставиться у множині: Кілька юнаків носили цеглу.Якщо підмет означає неживий предмет, перевага віддається однині: Кілька дерев росло поблизу,  в) препозиція підмета сприяє вибору однини, постпозиція множини: Приїхало до матері три сини; Три сини приїхали до матері;  г) якщо до складеного підмета входить кілька однорідних членів — іменників — або якщо в реченні є кілька однорідних присудків, то, як правило, присудок має форму множини: Багато хлопців і  дівчат прийшли на концерт; Троє друзів поїли, попили, порозмовляли;  ґ) якщо іменна частина підмета має означення, що стоїть у множині, то й присудок, коли він постпозиційний, також ставиться у множині: П'ять високих сосон росли на галявині. Препозитивний присудок може мати форму однини: На галявині росло п'ять високих сосен;  д) якщо складений підмет означає часовий відрізок — вік людини, кількість років, годин та ін., то присудок ставиться в однині:Минуло сім років; Мені виповниться сорок років;  е) якщо до складеного підмета входить неозначено-кількісний числівник (багато, мало, чимало, трохи та ін.), то присудок частіше має форму однини: Багато людей так і не змогло потрапити на стадіон. 

8. Означення (узгоджені та неузгоджені). Способи вираження. Прикладка як вид означення.

Означенням називається другорядний член речення, що вказує на ознаку (якісну, кількісну, відносну) предмета й відповідає на питання який? чий? котрий?, а також скількох? скільком? скількома? на скількох?  Як другорядний член, означення може приєднуватися до іменника й до будь-якої субстантивованої частини мови. Означення поділяються на узгоджені й неузгоджені. УЗГОДЖЕНІ ОЗНАЧЕННЯ 

Такі означення узгоджуються з означуваним словом у роді, числі й відмінку. Вони виражаються:  1) прикметником: «Рука принцеси Елізи потискає гарячі, тверді, залізні пальці». Увага! Не є означеннями прикметники, що входять до лексикалізованих словосполучень: морська свинка, біле вино, Чорне море. Такі словосполучення виступають як єдиний член речення. 

2) дієприкметником : «В дзеркалі видно обхоплену руками, сперту як в одчаї, придавлену мукою голову доктора Рудольфа». 3) займенником, співвідносним із прикметником: «Пригадав свою просту героїчну молодість». 4) порядковим числівником: Скоро народилась і третя дитина;  5) кількісним числівником у непрямих відмінках (крім знахідного, що за формою збігається з називним): «Недавно я зустрівтрьох старих друзів» (газ.).  НЕУЗГОДЖЕНІ ОЗНАЧЕННЯ 

Неузгоджені означення приєднуються до означуваного іменника зв'язком керування (книга батька) або прилягання (проханнязаспокоїтися). Функція їх як означень у реченні визначається тільки за змістовими відношеннями. 

Неузгоджені означення виражаються: іменником у непрямому відмінку з прийменником чи без нього, прислівником, дієприслівником, інфінітивом, присвійними займенниками його, її.

Означення, виражені іменником у родовому відмінку без прийменника, означають належність у розширеному розумінні цього слова. До такого означення можна поставити запитання чий? Напр.: капелюх батька, рука друга, народ України, місто щастя, слава нації, прибуття делегації.

Означенням буває також родовий відмінок іменника із залежним від нього прикметником. Таке сполучення виступає як єдиний член речення і характеризує означуваний предмет стосовно віку, розміру, кольору, інших якісних ознак: чоловік років п'ятдесяти; хлопець високого зросту; людина великої душі й щирого серця, чоботи чорного кольору. В таких значеннях іменник не може виступати без прикметника, оскільки саме прикметник містить основну інформацію.

Безприйменникове іменникове означення може стояти і в орудному відмінку. Воно дає якісну характеристику означуваного предмета через порівняння з предметом, названим означенням: борода клином, брови дугою, голова редькою вгору. Вживання таких означень в українській мові обмежене. 

Означення, виражені іменником із прийменником, дають означуваному предметові найрізноманітніші якісні характеристики — за матеріалом, наявністю/відсутністю якоїсь риси чи деталі, за походженням, належністю, місцем, часом, кількістю і т. д. Означення я такого типу, як правило, поєднують у собі елементи значення додатка чи обставини, але до них можна поставити запитання який? Напр.: тітка з Києва, люди з заводу, дорога на південь, бутерброд із сиром, прикраси з золота, група з двадцяти осіб, робота до ночі, свобода без меж, банка з-під варення, таблетки від застуди, набір для креслення, горілка з перцем, дівчинка в новій сукенці, бій під Крутами. 

Атрибутивність іменникових конструкцій великою мірою залежить також від позиції в реченні. Якщо прийменниково-іменникове сполучення стоїть безпосередньо після іменника, то воно тяжіє до нього й виступає як його означення: Дядько з Одеси приїхав у гості. Якщо ж сполучення з Одеси дистанціювати від іменника, воно переорієнтує свої синтаксичні зв'язки на дієслово і виконуватиме функцію обставини: Дядько приїхав у гості з Одеси. 

Неузгоджене означення може виражатися присвійними незмінними займенниками його, її, наприклад: Це його машина; Це її машина. 

Прислівникові означення можуть виникати й у результаті еліпсису: котлета по-київськи (котлета, приготовлена по-київськи), кава по-віденськи, місто вночі. 

Інфінітив також може бути означенням, якшо він приєднується до іменника. Як правило, це віддієслівні іменники або іменники з абстрактним значенням, яке передбачає можливість певного процесу: прохання читати, наказ стріляти, талантмалювати, здатність розуміти. 

У ролі неузгоджених означень можуть виступати й фразеологізми: Майстер на всі руки.   ПРИКЛАДКА 

Прикладка — різновид означення, що виражається іменником, узгодженим з означуваним іменником у відмінку й числі.

Прикладка одночасно означає, характеризує й дає іншу, паралельну назву означуваному: До кімнати зайшла дівчина-санітарка. 

Прикладка може стосуватися іменника, займенника, а також інших субстантивованих частин мови. 

Прикладки бувають непоширені, тобто виражені одним словом, і поширені, тобто виражені кількома словами: Я передплачую газету-рекламу; Я передплачую газету «Голос України». 

Якщо прикладка виражена іменником на зразок чоловік, людина, штука, річ і т. ін., то в її складі обов'язково мають бути пояснювальні слова, котрі, власне, й несуть конкретну інформацію: «На роль вибрали Нестеренка, людину літню й худу»(газ.). 

Досить часто прикладки, зокрема поширені, можуть відокремлюватися: «Наш командир, Петро Петрович Гуцул, славився розумом» (газ.).  Прикладки — назви міст — узгоджуються в усіх відмінках із родовою назвою: місто Київ, міста Києва, місту Києву... Проте в географічній і військовій літературі назва міста зберігає форму називного відмінка: міста Київ, місту Київ.

Зберігають форму називного і прикладки — власні назви гір, озер, станцій, планет: на горі Говерла, на озері Байкал, до станції Жмеринка, з планети Марс.

Власні назви неживих предметів — кораблів, заводів, газет, журналів, установ і т. ін.: крейсер «Іван Мазепа», видавництво «Український письменник», газета «Слово». Такі прикладки зберігають форму називного відмінка при відмінюванні: журнал «Дзвін», журналу «Дзвін»... 

9. Додаток- це другорядний член речення, що означає предмет і відповідає на питання непрямих відмінків (Я збираю гриби).

Додаток виражається:  1) іменником з прийменником або без нього: бачу друга, підходжу до друга, чекаю товариша, чекаю на товариша;  2) іменниковим займенником: друг побачив мене;  3) будь-якою субстантивованою частиною мови: відвідую хворого, третій день чую це бух-бух;  4) синтаксично нерозкладними словосполученнями: бачу п'ять коней, з'їв багато вареників, сфотографував групу туристів;  5) фразеологізмом: купую газовану воду, бачу летючого змія;  6) інфінітивом: додаток-інфінітив означає абстрактну дію, яка є об'єктом іншої дії. Дієслова, що можуть приєднувати додаток-інфінітив, як правило, виражають наказ, прохання, спонукання, повчання, поширення своєї волі на когось: Я наказав йому співати; Я навчив його співати; Я порадив йому співати. У цих конструкціях виконавець дії особового дієслова й виконавець дії інфінітива — різні суб'єкти. Такий інфінітив називається об'єктним. 

Додатки бувають прямі і непрямі.

Прямий додаток означає предмет, на який дія спрямована безпосередньо й охоплює його цілком. Він синтаксично підпорядковується перехідним дієсловам, формам на -но, -то, а також предикативним словам прислівникового й іменникового типу, що означають сприймання або почуття: їмо кашу, пишу книгу, чути музику, забито корову, видно село. Прямий додаток виражається:

1) іменником, займенником, субстантивованими словами у З.в. без прийменника: Робоча бджола (що?) мед носить.

2) іменником, займенником, субстантивованими словами у Р.в. без прийменника:

а) якщо при присудку є заперечення: Соняшники чомусь не повертали (чого?) голів до сонця.

б)коли дія переходить на частину предмета: Вийшла дівчина із хати набрати (чого?) води з криниці.

в)якщо можлива форма паралельного відмінка: Оля купила (чого?) зошита.Оля купила (що?) зошит.

г)якщо іменник позначає неістоту і залежить від предикативного слова (можна, шкода, жаль) у безособовому реченні:Шкода стало (чого?) дерева.

Непрямий додаток- це іменник, вжитий у формах інших (А більше за все Микола боявся спокуси). Непрямий додаток означає об’єкт, який тільки певною мірою причетний до дії.

Непрямий додаток виражається:

1)непрямим відмінком іменника, займенника чи субстантивованого слова з прийменником чи без нього:

Вітчизні хочу я зрости

Достойним сином.

Хлібові шану віддаймо. На столі стояв сніданок. Малому захотілося пити.

2)іменником, займенником, субстантивованим словом у знахідному відмінку з прийменником: Дмитро надіявся на добру звістку.

3)неозначеною формою дієслова:Олег навчив його писати.

4)синтаксично нерозкладним словосполученням та фразеологізмом: 1.Я сфотографував групу туристів.2.Бачу летючого змія.

10. ОБСТАВИНА

Обставиною називається другорядний член речення, який пояснює слово зі значенням дії чи ознаки, виражає характеристику дії, стану чи ознаки, ступінь їхнього виявлення, умови, за яких відбувається дія.

Види обставин розрізняють за їхніми значеннями на основі питань, на які вони відповідають:

де? куди? звідки? — обставини місця: Додому я прийшов пізно (Стельмах). Ми в юності ранній блукали світами (П. Тимочко).

коли? відколи? доки? — обставини часу: А йому ж уставати рано (В. Чухліб). І з того часу наш ворог приймаком в чужинця жив (Олександр Олесь).

для чого? з якою метою? — обставини мети: Та бичка ми для потіхи добули з цієї стріхи (Олександр Олесь). Бурлаки звернули в яр на відпочинок (І. Нечуй-Левицький).

чому? з якої причини? — обставини причини:

Маковейчик мало не крикнув з несподіванки (Гончар). Гнат зрадів, побачивши Настю та сина (Коцюбинський).

за якої умови? — обставини умови: Лежачи й сокира іржавіє (Народна творчість). Отак жив Чіпка, виростав у голоді та в холоді (Панас Мирний).

незважаючи на що? — обставини допуску: Було, незважаючи на таку рань, душно (Коцюбинський). Усупереч хворобі хлопець продовжував навчання.

як? яким способом? — обставини способу дії: Маю я святе синівське право з матір'ю побуть неї самоті (Симоненко). Полудень люто шолом пропіка (В. Олійник).

наскільки? у якій мірі? — обставини міри і ступеня: І на тім рушникові оживе все знайоме до болю. (Малишко). Ти аж надто вже стомилась (Шевченко).

Обставини виражаються:

• прислівниками:

Додолу падатиму рясною росою (Шевченко).Спросоння він голосно закричав (І. Нечуй-Левицький).

• іменником (із прийменником або, рідше, без нього):

Шумить весна у силі й цвіті(Рильський).Душа сполохана тремтить листком берези (Олександр Олесь).

• дієприслівником, дієприслівниковим зворотом:

У казані дозріває, булькочучи, каша (Малишко). Важкодихаючи, працювали бійці (Гончар).

• неозначеною формою дієслова:

Люди сходяться до приймачів новини послухати. (Рильський).Павло пішов до машини знімати акумулятор (Г. Тютюнник).

• словосполученням:

Другого дня був бій (Скляренко).Стоять жінки у три ряди (Малишко).

• Як і інші члени речення, обставини можуть бути виражені фразеологізмами:

Мандрівники вимокли (наскільки?) до нитки; Жив собі (як?) якваренику маслі. (Збанацький).

Окремим видом обставини є порівняльний зворот — частина простого речення, що містить у собі порівняння і зв'язується з пояснюваним словом порівняльними сполучниками як, мов, немов, неначе, мовби:

Порівняльний зворот від решти речення відокремлюється комою або (у середині речення) двома комами (порівняйте: Сплетені, мов нерви, пасма вулиць) – Борошно, мов біла кров, лилось (Симоненко).

11. У синтаксичній науці серед односкладних речень виокремлюються кілька типів залежно від значення і граматичної форми головного члена речення: означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові, інфінітивні й номінативні.

За способом вираження головного члена односкладні речення поділяються на дієслівні (означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові, інфінітивні) та номінативні речення.

1. Означено-особові речення позначають дію, яка виконується конкретною особою - мовцем або його співбесідником. Головний член означено-особових речень виражається лише особовими формами дієслова:

а) дієсловом у 1-й або 2-й особі однини чи множини дійсного способу: Ношу в душі слова, все життя пам'ятатиму мамині слова як гасло... (В. Скуратівський); О друзі, розкриємо книги - життя невгасимого твір (П. Усенко);

б) дієсловом у 2-й особі однини або 1-й та 2-й особах множини наказового способу: Не бійся досвітньої мли, - досвітній вогонь запали (Леся Українка); Любіть і боріться за щастя безкрає, згоріть без останку за край дорогий (В. Сосюра).

Означено-особові речення вступають у синонімічні зв'язки з двоскладними структурами, підмети яких виражені займенниками я, ти, ми, ви, а присудки - дієсловами дійсного (крім форм минулого часу) або наказового способу. Відмінність між ними семантико-стилістична. В односкладних реченнях уся увага зосереджується на дії, на виділенні дієслова, що надає висловлюванню виразності, динамічності. Такі речення зазвичай експресивні, емоційно забарвлені: Любіть життя, шануйте кожен день. Робіть йому коштовні подарунки (М. Вороний). Двоскладні речення з займенниковими підметами менш експресивні: Я пригорнусь до тебе піснею і яворами, золотими крильми пшениці, тінявими ярами (Д. Павличко).

Розрізняються означено-особові та двоскладні речення між собою і сферою використання. Двоскладні речення вживаються в усіх стилях, а односкладні - переважно в поетичній та діалогічній мові, в гаслах, газетних заголовках.

2. Неозначено-особові речення позначають дію, яка здійснюється неозначеною особою. У ролі головного члена цих конструкцій виступають:

а) дієслова в 3-й особі множини теперішнього або майбутнього часу дійсного способу: Над лиманом білять синім, білять білим над лиманом (В. Вінграновський>; - Тільки ж, Марійко! - застерегла під кінець. - Ні слова нікому. А то його вб'ють (А. Головко);

б) дієслова в формі множини минулого часу дійсного способу: Бо мене хоч били, добре били, а багато дечому навчили (Т. Шевченко).

Неозначено-особові речення виступають семантико-стилістичними синонімами двоскладних. Двоскладні речення означають дію й конкретного її виконавця. У неозначено-особових реченнях головну увагу зосереджено на самій дії, а не на дійовій особі. їх використовують замість двоскладних тоді, коли дія, позначена дієсловом-присудком, стосується багатьох осіб, перелік яких зайвий або неможливий, а також тоді, коли мовцеві особа невідома: Просять тебе не втручатися в мої справи (А. Головко). Порівняно з двоскладними неозначено-особові речення передають думку набагато динамічніше, експресивніше, тому й використовуються переважно в художній літературі, публіцистиці, мові ділових паперів, в усному мовленні.

3. Узагальнено-особові речення означають дію, яка стосується узагальненої особи, будь-кого.

Головний член узагальнено-особових речень виражається дієсловами в 2-ій особі однини рідше - множини дійсного і наказового способів: Любиш поганяти, люби й коня годувати; Вчи дітей не страшкою, а ласкою; За цю науку цілуйте батькам руку (3 н. тв.); Бувало, ранок, очерет, затока... і з братом тихо у човні сидиш (М. Рильський).

За ступенем узагальнення дії ці речення поділяються на два типи. Речення першого типу вживаються як прислів'я і крилаті вислови повчального або викривального змісту: Удосвіта встанеш - більше діла зробиш (Н. тв.); Журбою біді не пособиш, плачем лиха не збудешся, і голови втрачати не треба (М. Стельмах).

Узагальнено-особові речення першого типу за характером вираження головного члена подібні до означено-особових. Проте за значенням вони чітко розмежовуються: означено-особові підкреслюють дію, що передбачає Ті конкретного виконавця, а узагальнено-особові виражають дію, яка мислиться узагальнено.

Речення другого типу передають дію або стан самого мовця: В ці дні бажаєш світ щасливий черпнути відрами до дна і сміло сіяти на ниви багатство ярого зерна (М. Стельмах). Узагальнено-особові речення другого типу зазвичай використовуються в усному мовленні та художній літературі й протиставляються подібним до них означено-особовим реченням своєрідним значенням. За допомоги таких конструкцій письменники розкривають стан, настрій мовця, узагальнюючи їх, переносячи їх на інших людей, що перебувають у подібній ситуації: Коли лежиш в полі лицем до неба і вслухаєшся у многоголосу тишу полів, то помічаєш, що в ній щось є не земне, а небесне (М. Коцюбинський).

У функції головного члена узагальнено-особових речень можуть виступати й інші дієслівні форми:

а) 1-ї особи множини: Як дбаємо, так і маємо (Н. тв.);

б) чоловічого роду минулого часу: Молотив цілий день, а віяти нічого (Н. тв.);

в) 3-ї особи однини і множини: Решетом воду не носять; Золоті гори обіцяє (Н. тв.).

4. Безособові речення означають дію або стан, які відбуваються без активної участі особи, незалежно від носія стану. Гловний член цих речень виражається:

а) безособовими дієсловами на означення стану природи, фізичного або психічного стану людини, її настроїв, прагнень; наявності або відсутності певних змін, явищ, стану в довкіллі: Надворі вже зовсім розвиділось (М. Стельмах);

б) особовими дієсловами в безособовому значенні на означення стану природи, людини, процесів сприймання, мислення, мовлення: Пахло талою землею (А. Головко); Дихалося вільно, йшлося по землі легко (Ю. Збанацький);

в) безособовими формами на -но,-то: Село позначено печаттю переджнив я (Г. Донець); Із можливого в чудесне перекинуто мости (М. Рильський);

г) прислівниками, присудковими словами типу можна, треба, варто, жаль, шкода, пора в сполученні з інфінітивом: Можна вибрать друга і по духу брата, та неможна рідну матір вибирати (В. Симоненко);

ґ) заперечними словами нема, не було, не буде: Буря, пітьма, стежки нема (Л. Забашта); / на оновленій землі врага не буде супостата (Т. Шевченко).

Більшість безособових речень вступає в синонімічні зв'язки з двоскладними конструкціями. У безособових реченнях такого типу є вказівка на суб'єкт дії або стану, але суб'єкт цей пасивний, бездіяльний. У реченні він має форму не підмета, а обставини місця або додатка в давальному, орудному, родовому відмінках іменника чи займенника: Я не пишу - Мені не пишеться; Щось зашелестіло в лісі - Зашелестіло в лісі; Сніг замів дорогу - Снігом замело дорогу. Актуалізація, виділення дії-стану надає безособовим реченням особливої семантико-стилістичної виразності. Безособові речення вживаються в художній літературі, в розмовному стилі.

5. Інфінітивні речення вказують на можливу або неможливу, необхідну або неминучу дію.

Головний член в інфінітивних реченнях виражається незалежним інфінітивом без частки би (б) або з нею: А слова дружнього за гроші не купити (М. Рильський); Запросити б друзів до хліба-солі живих і мертвих у далекім полі (А. Малишко).

Частка би (б) в інфінітивних реченнях вносить відтінок доцільності певної дії, побажання, поради, ввічливого прохання й пом'якшує наказ. Семантика інфінітивних речень широка: вона включає і значення спонукання до дії, і значення необхідності, обов'язковості виконання її: Стояти тут! Нема шляхів назад! (М. Бажан); Не допустити жертв (О. Гончар).

Загалом односкладні інфінітивні речення можуть виступати синонімами як з односкладними (означено-особовими і узагальнено-особовими), так і двоскладними: Погасити вогні. - Погасіть вогні; Рятувати людей. - Рятуйте людей; Його весна довіку не зів яне. Його "Кобзар" нікому не спалить (М. Рильський). - Його "Кобзар" ніхто не спалить.

Однак синоніміка мовцями використовується рідко: так звані інфінітивні речення здебільшого функціонують з афористичним змістом, набирають значення закличності, спонукальності й цим поповнюють арсенал фразеологізмів як образних і експресивних засобів стилістичного синтаксису.

6. Номінативні (називні) речення стверджують наявність існування явищ, подій або предметів.

Головний член таких речень виражається іменником, займенником, кількісно-іменним словосполученням, субстантивованими словами: Весна. Теплінь. Жайворонки в небі (І. Цюпа); Зимовий вечір* Тиша, Ми. Я вам чужий - я знаю (П. Тичина).

Залежно від значення розрізняють такі номінативні речення: а) буттєві (власне номінативні), в яких стверджується існування предмета чи явища в об'єктивній дійсності: Ущелина* Потік, Тропа* Граніт. Безодня. Високості. І тьма - твій кінь - і тьма сліпа (Л. Первомайський); б) вказівні, в яких значення буття доповнюється вказівкою на предмети і явища, що передається частками ось, от, он: Ось ваш тихий порт (П. Тичина); в) оцінні, в яких ствердження наявності предметів або явищ поєднується з їх емоційною оцінкою: Літо. Сад. Яка спекота! (М. Подолян); Ох, яка ж краса! Сад увесь убрався в іній (П. Тичина).

Номінативні речення близькі за значенням до деяких двоскладних конструкцій: Вечір. - Настав вечір. Відмінність між ними - в семантиці та сфері використання. Двоскладні речення передають предикативні відношення, називаючи предмет і дію, яка йому властива. Односкладні речення за допомоги лише одного члена фіксують і предмет думки, і його наявність. Номінативні речення використовуються найчастіше в художніх описах. Широке їх використання пояснюється, з одного боку, лаконізмом, глибиною закладеної в них інформації, а з другого -образністю та експресивністюНомінативні речення широко використовуються для змалювання пейзажів, певної обстановки, для відтворення вражень від якихось картин.