6.2. Переваги та недоліки залучення іноземного капіталу в економіку України

В умовах економічного зростання для України дуже гострою проблемою є потреба у великих іноземних інвестиціях. У більшості країн (США, Німеччині, Франції, Великобританії) каталізатором інвестиційної активності став саме іноземний капітал, який відіграв активну роль у розвитку та структурній перебудові економіки. Остан­німи роками ця тенденція особливо характерна для економіки нових індустріальних країн Південно-Східної Азії. Україні слід викори­стати досвід цих країн для залучення на взаємовигідних умовах прямих іноземних інве­стицій з метою вирішення завдань структурної трансформації, роз­витку імпортозамінюючих виробництв і послідовного нарощування експортного потенціалу.

Проведений аналіз соціально-економічних досягнень ряду зарубіж­них країн дав змогу обґрунтувати переваги та недоліки залучення та функціонування іноземного капіталу.

Переваги залучення іноземного капіталу:

1. збільшення обсягів капітальних вкладень та зменшення строків їх нагромадження;

2. підвищення рівня зайнятості та кваліфікації робочої сили;

3. прискорення темпів структурної перебудови національної економіки та впровадження ринкових реформ;

4. втілення зарубіжного організаційного та управлінського досвіду;

5. підвищення ступеня адаптації суб’єктів господарювання до умов конкурентного середовища;

6. впровадження сучасних технологій і ноу-хау;

7. стимулювання розвитку експортного потенціалу;

8. зниження рівня імпортозалежності;

9. поліпшення платіжного балансу;

10. збільшення рівня комплексного використання сировинних ресурсів.

Недоліки залучення іноземного капіталу:

1. збільшення залежності країни від іноземного капіталу;

2. трансферт частини прибутків закордон;

3. жорстока експлуатація місцевих сировинних ресурсів;

4. витіснення з ринку частини внутрішніх виробників.

6.3. Основні напрями і засоби здійснення політики стимулювання залучення іноземних інвестицій

Головною метою політики стимулювання залучення іноземного капіталу – є вплив на напрями, обсяги і характер інвестиційних потоків.

Основним напрямком стимулювання припливу іноземних інвестицій є надання різного роду пільг.

Пільги надаються підприємцям при виконанні наступних умов:

• сприяння зростанню зайнятості населення;

• сприяння малому і середньому підприємництву;

• проведення НДОКР у приймаючій країні;

• сприяння проведенню регіональної політики;

• сприяння розширенню експорту.

Напрями реалізації політики стимулювання припливу іноземного капіталу:

1) підвищення іміджу приймаючої країни (реалізується на основі поширення рекламних матеріалів, що характеризують дану країну, її потенційні можливості по залученню іноземних інвестицій);

2) надання державою комплексного пакета послуг потенційним іноземним інвесторам по підтримці їх інвестиційної діяльності (це консультаційні послуги, полегшення проходження різних бюрократичних етапів реєстрації і податкового контролю, отримання ліцензій та ін.);

3) надання іноземним підприємцям фінансових, фіскальних і інших пільг.

Фіскальні стимули підрозділяються на наступні форми:

1) зниження ставки податку на прибуток корпорацій;

2) податкові канікули;

3) збільшення сум амортизаційних відрахувань;

4) дозвіл наступного заліку втрат, отриманих у перший період роботи, на рахунок майбутніх прибутків;

5) інвестиційні і реінвестиційні знижки;

6) скорочення внесків у соціальні фонди;

7) скорочення суми оподатковуваного прибутку в залежності від кількості працюючих і інших витрат на робочу силу;

8) стимули, пов'язані зі зниженням ставки ПДВ, включаючи зменшення податку на прибуток корпорацій чи надання кредитів у зв'язку з підвищенням частки місцевої сировини чи проміжної продукції;

9) зниження експортного мита;

10) преференційне оподатковування доходів від експорту;

11) скорочення податкових ставок на спеціальні надходження іноземної валюти, у тому числі за експорт виготовлених товарів;

12) податкові кредити на внутрішні продажі в обмін на експортні надходження;

13) податкові кредити у зв'язку з використанням місцевої сировини для виробництва товару, призначеного на експорт;

14) зниження оподатковування експортно-орієнтованого виробництва.

Група фінансових стимулів містить у собі:

1) прямі субсидії на покриття частини капітальних, виробничих чи маркетингових витрат конкретного інвестиційного проекту;

2) субсидовані позики;

3) гарантії на надані позики;

4) гарантовані експортні кредити;

5) участь державного капіталу в інвестиціях у проекти з високим комерційним ризиком;

6) урядове страхування пільгових кредитів, що надаються для окремих видів ризику. Наприклад, при зміні курсу валюти, девальвації чи по некомерційних ризиках - експропріації, зміні політичного устрою країни і ін.

Третя група засобів стимулювання - інші пільги – підрозділяються на:

1) субсидування витрат на створення чи реконструкцію інфраструктури інвестиційного проекту;

2) субсидування послуг, у тому числі допомога у пошуках джерел фінансування, розробці проектів, надання інформації про кон'юнктуру ринків, наявність сировини, допомога в підготовці кадрів, надання технічних можливостей для розвитку ноу-хау чи поліпшення контролю за якістю;

3) закриття ринку для майбутнього приходу інших виробників або надання монопольних прав на виробництво тих чи інших товарів;

4) захист від імпортної конкуренції;

5) спеціальні програми у відношенні надання іноземної валюти (у тому числі по спеціальним валютним курсам), гарантування ризику при одержанні іноземних позик, концесій по кредитам в іноземній валюті і спеціальні пільги по репатріації доходів і капіталу.