Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Поліщук В.М._ Загальна психологія_1-14.docx
Скачиваний:
5
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
120 Кб
Скачать
☆

5. Мислення як психічний процес. Фізіологічні основи мислення

МИСЛЕННЯ – пізнавальний психічний процес, що характеризується узагальненим і опосередкованим відображенням дійсності і дозволяє встановлювати зв’язки й відношення між предметами та явищами.

Узагальненість виражається в здатності людини пізнавати властивості, які є загальними для багатьох об’єктів Вони не існують у вигляді конкретних предметів або явищ, а є доступними лише для розуміння. Наприклад, «колір» не є загальною ознакою оточуючих предметів, це – певна абстракція, яку можна лише зрозуміти через слова.

Однак це поняття існує як колір конкретного предмета: жовте сонце, зелене яблуко,червоні губи, синя стрічка. Отже, узагальненості сприяє те, що мислення має знаковий характер і виражається словом.Таким чином, мислення існує лише в людини й виникає та розвивається під впливом навчання і виховання. Необхідною важливою умовою є наявність інтелектуально насиченого середовища і спілкування з іншими людьми . Оскільки діти, які зростають в умовах соціальної ізоляції, мають найпростішу форму мислення як у вищих тварин.

Мислення функціонує у тісному взаємозв’язку з усіма психічнимипроцесами: відчуттям, сприйманням, увагою, пам’яттю, уявою, емоціями, волею. Наприклад, коли людина вирішує будь-яке завдання, то використовує знання, що зберігаються в пам’яті; використовує інформацію, що сприймається; докладає певних вольових зусиль; керується певними емоціями тощо. Мислення дає можливість встановлювати зв’язки й відношення між предметами, у той час як відчуття й сприймання відображають переважно окремі властивості предметів, об’єктів і явищ навколишнього світу. На відміну від сприймання, мислення виходить за межі чуттєво даного, розширює коло пізнання. У мисленні на пдґрунті сенсорної інформації здійснюються певні теоретичні й практичні висновки. Отже, мислення співвідносить відчуття і сприймання – співставляє, порівнює, розрізняє, розкриває відношення,

опосередкування і розкриває абстрактні властивості явищ, але й визначаєзв’язки, які існують між ними. Таким чином, мислення глибше пізнає дійсність, – це вищий пізнавальний психічний процес. Підсумком мислення є не образ, а певна думка, ідея. Я к і будь-який психічний процес, мислення є функцією мозку.

ФІЗІОЛОГІЧНОЮ ОСНОВОЮ МИСЛЕННЯ є мозкові процеси більш високого рівня, ніж ті, що слугують основою для більш елементарних психічних процесів, наприклад відчуття. В основі процессу мислення лежать тимчасові нервові зв’язки двох видів:

– першосигнальні нервові зв’язки , що виникають під впливом зовнішніх подразників і пов’язані з відчуттями, сприйманням і уявою;

– другосигнальні нервові зв’язки , які утворюються в корі головного мозку за допомогою слів і відображають суттєві зв’язки між предметами.

Постійна взаємодія першої і другої сигнальної систем обумовлює нерозривний зв’язок узагальненого відображення дійсності з чуттєвим пізнанням навколишнього світу.

Люди думають не лише за допомогою мозку, а й тіла. Органи чуття, м'язи, залози виконують важливі функції у розумовому процесі. Продовженням мозку є рука. Вирішальну роль відіграє нервова система.

Види мислення:

за формою існування: предметно-діюче, наочно-образне та абстрактне;

за характером розумової діяльності: теоретичне та практичне;

за ступенем оригінальності: репродуктивне та продуктивне.

Предметно-діюче, або наочно-образне мислення, Ґрунтується на безпосередньому сприйнятті предметів. Цей вид мислення є основним у ранньому віці. Дитина мислить в процесі діяльності, взаємодіючи з предметами. Це можна легко простежити на прикладі пізнання дитиною нового, незнайомого предмета, наприклад, подарований автомобільчик малюк розбирає на частини, щоб відшукати того, хто сидить всередині і приводить його в рух, і дуже дивується, коли нікого там не знаходить.

Конкретно-дійове мислення не супроводжується мовленням (дитина складає башточку, не пояснюючи своїх дій, не називаючи їх). Цей вид мислення властивий і тваринам (щоправда, він якісно інший).

Наочно-образне мислення наявне під час сприймання людиною навколишньої дійсності. В елементарній формі наочно-образне мислення властиве дошкільнятам. У них ще зберігається зв'язок мислення з діяльністю, однак не завжди виникає потреба у маніпулюванні предметами, але завжди є необхідність в уявленні об'єкта, предмета. Дошкільнята мислять наочними образами і ще не володіють поняттями у повному розумінні цього слова. Цей вид мислення іноді називають логічно-знаковим, тобто таким, у якому спираються на уявлення та образи.

Теоретичне образне мислення – оперування образами та уявленнями з метою розв'язання задач, найчастіше яскраво виявляється в діяльності письменників, художників, акторів.

Теоретичне мислення - це вирішення проблем на основі наявних знань у вигляді понять, суджень і логічних висновків. Усе це відбувається за допомогою внутрішнього мовлення, подумки.

На основі практичного та наочно-чуттєвого досвіду у дітей шкільного віку поступово формується абстрактне (понятійне) мислення, яке існує у вигляді абстрактних понять і суджень. Цей вид мислення супроводжуєтьсямовленням. Його ще іноді називають словесно-логічним. Певна логіка властива всім видам мислення. В основі абстрактного мислення лежать логічні операції та поняття. Особливо високим рівнем відзначається цей вид мислення у науковців.

ФОРМИ МИСЛЕННЯ

Поняття - форма мислення, що відображає істотні властивості, зв'язки, виражені словом чи групою слів. Поняття є загальні та часткові, конкретні та абстрактні, емпіричні й теоретичні.

Емпіричні поняття формуються на основі порівняння;

теоретичні - на основі встановлення об'єктивних зв'язків між загальним та індивідуальним. Формування кожного нового поняття вимагає перевірки, уточнення, аналізу з метою встановлення його істинності.

Судження - форма мислення, яка відображає зв'язки між предметами та явищами, ствердження чи заперечення чогось.

Виділяють загальні, часткові та поодинокі судження. Судження є істинні та хибні.

Умовивід – форма мислення у процесі якої людина зіставляючи чи аналізуючи різноманітні судження переходить до нових висновків. (висновок у теоремі)