- •Загальна психологія
- •1. Увага. Фізіологічні основи уваги
- •Теорія уваги. Фізіологічні основи уваги
- •2. Відчуття як психічний процес. Фізіологічні основи відчуттів
- •Фізіологічні основи відчуттів.
- •3. Сприймання як психічний процес. Фізіологічні основи сприймання
- •4. Пам'ять як психічний процес. Фізіологічні основи пам'яті пам'ять – запам’ятовування, збереження і відтворення того, що людина рвніше сприймала.
- •2. Види пам’яті класифікують:
- •5. Мислення як психічний процес. Фізіологічні основи мислення
- •6. Уява як психічний процес. Фізіологічні основи уяви.
- •7. Емоції і почуття. Їх фізіологічні основи і соціальна природа
- •8. Воля. Фізіологічні основи та соціальна природа волі.
- •9. Темперамент. Фізіологічні основи темпераменту
- •10. Здібності. Фізіологічні основи та соціальна природа здібностей
- •11. Особистість: структура, спрямованість
- •12. Спілкування: види, структура, закономірності
- •13. Характер. Соціальна природа характеру
- •14. Свідомість. Структура свідомості. Самосвідомість
- •1. Базовим і найбільш давнім рівнем свідомості є чуттєво- афективний пласт, до якогоналежать:
- •2. Ціннісно-вольовий рівень, до якого належать:
- •3. Абстрактно-логічне мислення. Це найважливіший пласт свідомості, який виступає в таких формах:
- •4. Необхідним компонентом свідомості можна вважати самосвідомість і рефлексію:
4. Пам'ять як психічний процес. Фізіологічні основи пам'яті пам'ять – запам’ятовування, збереження і відтворення того, що людина рвніше сприймала.
ПАМ'ЯТЬ - це здатність живої системи фіксувати факт взаємодії із середовищем (зовнішнім або внутрішнім), зберігати результат цієї взаємодії у формі досвіду І використовувати його в поведінці.
Факти запам'ятовування, збереження, відтворення, пригадування, пізнавання, забування тощо давно були предметом пильного спостереження і вивчення. Мабуть, серед "психологічних" понять тільки пам'яті вдалося пройти довгий шлях від античності до сучасності, залишаючи за собою ледь не центральне місце в більшості філософських систем і психологічних теорій.
Є багато теорій пам'яті. Одна з них - асоціативна теорія пам'яті. Асоціація - обов'язковий принцип усіх психічних утворень. Суть механізму асоціації - у встановленні зв'язку між враженнями, що одночасно виникають у свідомості.
Залежно від умов, необхідних для їхнього утворення, АСОЦІАЦІЇ поділяють на три типи:
• асоціації за суміжністю;
• асоціації за схожістю;
• асоціації за контрастом.
Асоціація за суміжністю - це відображення у психіці людини зв'язків між предметами та явищами, які йдуть одні за одними у часі (суміжність у часі) або перебувають поряд у просторі (суміжність у просторі).
Асоціації за суміжністю виникають під час згадування подій, свідком яких була людина, у разі заучування навчального матеріалу тощо.
Асоціація за схожістю наявна тоді, коли у психіці відображено зв'язки між предметами, схожими між собою в певному аспекті (помилкове сприйняття незнайомої людини як знайомої).
Асоціація за контрастом утворюється під час відображення у психіці людини предметів і явищ об'єктивної дійсності, пов'язаних між собою протилежними ознаками (високий - низький, швидкий - повільний, веселий - сумний тощо).
Особливим різновидом асоціацій є породжені потребами пізнавальної діяльності і життя людини причинно-наслідкові асоціації, які відображають не лише збіг подразників у часі та просторі, їхню схожість і відмінність, а й причинні залежності між ними.
Причинно-наслідкові асоціації є базовими щодо міркувань і логічних побудов.
Пояснюючи механізм різних типів асоціацій, асоціанізм як напрям не пояснював того, чим детермінований цей процес, що зумовлює його вибірковість
Пам'ять буває:
Образна – запам’ятовування, збереження, відтворення образів раніше сприйнятих людиною.
Словесно-логічна - запам’ятовування, збереження, відтворення думок. (запам’ятовування вірша)
Рухова - запам’ятовування, збереження, відтворення рухів та систем (танці, фіз.. вправи)
Емоційна - запам’ятовування, збереження, відтворення емоцій та почуттів (людина згадує позитивні або негативні почуття)
Довільна – ставить мету
Мимовільна – не ставить мету
Короткочасна – сприйняв-відтворив-забув
Довготривала – ніколи не забувається
Оперативна – інформація може забуватись, але може пригадатись
Фізіологічне підґрунтя пам'яті. Механізми пам'яті досліджують у межах різних наук, насамперед фізіології, біохімії, психології. Фізіологи з'ясували, що пам'ять забезпечує спільна робота функціональних блоків мозку, значну роль серед яких відіграє блок приймання, обробки й зберігання інформації. Нейрони цього блоку здатні зберігати сліди збуджень і звіряти їх із параметрами нової інформації. Інформація, що надходить, недовго циркулює в замкнених нервових колах. Процеси запам'ятовування та збереження являють собою утворення тимчасових нервових зв'язків між новою інформацією і тією, що вже була закріплена. Процес відтворення - це відновлення цих зв'язків, а забування - їхнє гальмування. Тривале збереження інформації перебуває під контролем лобових часток мозку і в разі їхнього ураження процес відтворення стає безконтрольним.
Як засвідчили біохімічні дослідження, збудження нейронів викликають хімічні реакції, що призводять до зміни складу рибонуклеїнової кислоти (РНК). Повторна дія того самого подразника зумовлюватиме такі самі зміни, а здатність молекул РНК змінюватися практично необмеженою кількістю способів дає змогу зберігати дуже велику кількість різноманітних слідів. На відміну від молекул РНК, молекули дезоксирибонуклеїнової кислоти (ДНК) є носіями генетичної пам'яті, зберігають коди генотипу людини. Хоча деякі види ДНК беруть участь і в процесах прижиттєвої пам'яті.
Пам'ять також здатна відновлювати певний емоційний стан у разі повторної дії ситуації. Слідами в емоційній пам'яті є не емоції і почуття, а ті чинники, які їх зумовили.
Позитивне значення теорії Е. Герінга полягало в тому, що вперше акцентувалася увага на фізіологічних основах пам’яті. В подальшому ця ідея отримала широке визнання серед психологів. Т. Рібо вважав, що органічна пам’ять за способом засвоєння, збереження і відтворення є тотожною психологічній пам’яті. Відмінність між ними полягає у відсутності у першої свідомості. Р. Семон розвинув вчення про органічну пам’ять і позначив її грецьким словом «мнема» (на честь богині Олімпу Мнемозини – покровительки пам’яті). Тому, процеси пам’яті називаються мнемічними.
В основі пам’яті людини лежать фізіологічні процеси, що перебігають у півкулях головного мозку і ґрунтуються на складних динамічних сполученнях наслідків процесів збудження (динамічних стереотипах). Наявність цих наслідків створює сприятливі умови для подальшого відновлення процесів збудження, сприяючи відтворенню за відповідних умов тих процесів, які вже мали місце.
Для розуміння фізіологічних основ пам’яті велике значення має теорія І. Павлова про умовні рефлекси. В нервових механізмах умовного рефлексу, у принципі нервового замикання як основи утворення тимчасових зв’язків І. Павлов відкрив фізіологічний механізм асоціацій за суміжністю, які є основою елементарних форм пам’яті. Також були відкриті процеси, які становлять фізіологічну основу утворення асоціативних зв’язків, які зумовлюються закономірностями збудження, гальмування, концентрації, іррадіації й індукції в діяльності кори головного мозку.
Пам’ять– це психічний процес, який полягає у закріпленні, зберіганні та подальшому відтворенні людиною її попереднього досвіду. Варто зазначити, що втрата пам’яті призводить до втрати розумових здібностей, накопичених знань, набутих умінь і навичок, до повної дезорганізації особистості. «Без пам’яті – зазначав С.Л. Рубінштейн, – ми були б істотами миттєвості. Наше минуле було б мертвим для майбутнього. Теперішнє, у міру його перебігу, безповоротно зникало б у минулому». Таким чином, пам’ять відіграє важливу роль у збереженні єдності і цілісності людської особистості та її психічного розвитку, вона включена в будь-який психічний пізнавальний акт, зокрема: лежить в основі здібностей людини, є умовою научіння, набуття знань, формування вмінь і навичок. Без пам’яті неможливим було б нормальне функціонування ні особистості, ні суспільства в цілому.
Історія знає багато відомих імен, які були наділені феноменальною пам’яттю. Так, відомо, що перський цар Кір, Олександр Македонський та Юлій Цезар знали в обличчя та за ім’ям своїх солдат, кількість яких у кожного полководця перевищувала 30 тисяч. Такими ж здібностями був наділений афінський полководець Фемістокл, який знав ім’я кожного з 20 тисяч жителів грецької столиці.
Знаменитий грек Сенека міг запам’ятати близько 2000 не зв’язаних між собою слів, які він чув лише один раз. Академік А. Йоффе пам’ятав усю таблицю логарифмів, якою користуються у школі (таблицю Брадіса). Геніальний математик Л. Ейлер міг точно згадати шість перших ступенів усіх чисел до ста. Л. Бетховен після втрати слуху продовжував творити прекрасну музику, покладаючись на свою пам’ять. В. Моцарт і С. Рахманінов могли відтворити складні музичні твори, почуті ними лише один раз. Усі ці приклади демонструють великі можливості людської пам’яті.
