90. Розлади харчування та видільних функцій. Тіки та заїкання.

Поширення розладів харчування віддзеркалює вплив науки та технології на наше життя: підраховувати калорії стало можливим лише з поступом технології. Але вплив технології завжди зумовлюється соціальними чинниками. Ми маємо тепер тіло, набагато більше підвладне нам, аніж раніше, і це створює як нові позитивні можливості, так і нові занепокоєння та проблеми.

Розлад харчової поведінки - це неправильні харчові звички, коли людина або зменшує кількість їжі, що з'їдається , або вдаряється в іншу крайність, починаючи переїдати. Ще до того, як ці моделі закріпляться в поведінці, людина може відчувати постійне відчуття голоду (без підстав) або стурбованість з приводу своєї ваги і фігури, все більш хронічну. Починається розлад "невинно": людина просто їсть менше або більше, ніж зазвичай, але в якийсь момент взаємини з їжею виходять з-під контролю.

Розлади харчової поведінки дуже складні. Незважаючи на наукові дослідження, що ведуться давно і постійно, біологічні, поведінкові та соціальні основи цих хвороб залишаються невловимими. Розлад часто розвивається в підлітковому і ранньому дорослому віці, але є факти, які свідчать про те, що воно може початися в дитинстві чи в пізньому зрілому віці. Багато підлітків, наприклад, можуть приховувати проблему від своїх батьків протягом декількох місяців або років.

Розлади харчової поведінки - це захворювання, а не "неправильна поведінка", і їх треба лікувати медичними та психологічними методами, а не "лаяти" або "примушувати" до поведінки правильному. Це особливо важливо знати батькам тих підлітків, у яких вони виявилися. Відомо три основних розлади харчової поведінки:

Анорексія - добровільний голод

Булімія - напади переїдання, які чергуються з компенсаційним поведінкою - постами, розвантажувальними днями, викликанням блювоти і т. п.

Обжорство - хронічне переїдання без всяких компенсацією; людина втрачає контроль над прийомами їжі і набирає кілограми, найчастіше мова йде про людей, які страждають ожирінням

Всі три розлади належать до так званих компульсивним (нав'язливим) психічних захворювань. Не турбуйтеся, це не шизофренія. Це невроз, нав'язливі стани, іноді небезпечні. Загалом, допомога потрібна, і однією дієтою (для схуднення або щоб видужати) тут не відбудешся. Крім того, дієт-план при харчових розладах носить дуже індивідуальний характер.

Органи виділення відіграють важливу роль у збереженні сталості внутрішнього середовища організму за рахунок виведення зайвих продуктів розпаду, надлишків води та солей. В здійсненні цієї функції приймають участь легені, органи системи травлення (печінка, кишки), шкіра, а також спеціалізована система сечовиділення. Крім того, органи виділення забезпечують захисну (виділення жиру), лактогенну (виділення молока) та феромонну (створення запахів) функції.

Легені видаляють із організму вуглекислий газ, пари води, леткі речовини (ацетони, кетони та інші летучі речовини).

Через систему травлення разом з неперетравленими продуктами їжі виводяться солі тяжких металів, токсичні речовини, залишки продуктів розпаду білків, жирів та

вуглеводів. На шкірі функцію виділення відіграють потові та сальні залози, а під час годування немовлят грудями у жінок видільну функцію виконують молочні залози. Потові залози видаляють воду, солі та органічні речовини.

Завдяки системі сечовиділення з організму виводиться вода, солі, аміак, сечовина, сечова кислота, отруйні та токсичні речовини, залишки застосованих ліків, тощо.

Основні органи системи сечовиділення це нирки, сечоводи, сечовий міхур та сечовивідний канал (сечівник).

Одним з найбільш частих психоневрологічних розладів дитячого віку є тікозние гіперкінези, що представляють собою раптові мимовільні, насильницькі, уривчасті, що повторюються, варіюються по інтенсивності руху, що охоплюють різні м’язові групи.

етіопатогенезі тіків важливу роль відіграють генетичні та імунні механізми, перинатальна патологія, а також психосоціальні фактори. Завжди слід мати на увазі можливість впливу кількох чинників, що впливають один на одного.

Тіки значно посилюються під впливом емоційних стимулів — тривоги, страху, збентеження. Захворювання має хвилеподібний характер з періодами поліпшення і загострення. У дітей, наприклад, період поліпшення може спостерігатися під час канікул. Відмінною рисою тіків є їх непереборний характер.

Заїкання – це порушення темпу, ритму та плавності усного мовлення, зумовлене судомним станом м’язів артикуляційного апарату (Л. Білякова).

усьому світі визнано, що заїкання – важка проблема як у теоретичному, так і в практичному аспектах. Проблема заїкання залишається ще остаточно не вивченою через широкий спектр причин його виникнення, різноманітність клінічних проявів, варіантів перебігу, патологічних реакцій логопата на свою ваду.

Донині немає єдиного погляду на етіологію заїкання. Всі дослідники погоджуються, що у появі заїкання можуть мати значення такі чинники:

- Певний вік дитини.

- Стан центральної нервової системи дитини.

- Індивідуальні особливості перебігу мовленнєвого онтогенезу. - Особливості формування функціональної асиметрії мозку.

- Наявність психічної травми. - Генетичний чинник.

- Статевий диморфізм.