78. Психодіагностика особистісних характеристик. Психодіагностика мотивації.

Особистісні опитувальники – класичний зразок суб'єктивного діагностичного підходу. Опитування – один з найменш надійних способів одержання знання про особистість, і тому цілком зрозуміле давнє прагнення дослідників до його об'єктивації. Це знаходить своє вираження насамперед в зростаючих вимогах до надійності і валідності особистісних опитувальників.

Особистісні опитувальники являють собою реалізацію суб'єктивного підходу до дослідження особистості з вербальним (мовним) поданням тестового матеріалу.

Опитувальники в широкому значенні – широка група психодіагностичних методик, завдання яких представлені у вигляді запитань чи тверджень.

Опитувальники призначені для отримання об'єктивних і (чи) суб'єктивних даних зі слів обстежуваних.

Особистісні опитувальники зовні представляють собою різної величини перелік питань чи тверджень, на які обстежуваний має відповісти відповідно до запропонованої йому методики. Кількість питань значно варіює. В одних опитувальниках 20 завдань, в інших – декілька сотень (наприклад, ММРІ складається з 550 тверджень). Безліч особистісних опитувальників, розроблених до теперішнього часу, за діагностичною спрямованістю можна поділити на опитувальники:

рис особистості (наприклад, опитувальники Р. Кеттелла);

типологічні (наприклад, опитувальники Г. Айзенка);

мотивів (наприклад, опитувальник А. Едвардса);

інтересів (наприклад, опитувальники Г. Кюдера);

цінностей (наприклад, опитувальник Д. Супера);

установок (наприклад, шкала Л. Терстоуна)

Мотивація посідає чільне в структурі особи і одна із основних понять, що використовується до пояснень рушійних сил поведінки, діяльності. Процес теоретичного осмислення явищ мотивації далекий до свого завершення. Це позначається як інепрекращающемся зростанні публікацій по цій проблемі, і у багатозначності трактувань основних понять цій галузі, як-от мотив і. Так було в вітчизняних роботах мотив розуміється як і усвідомлена потреба (Ковальов О.Г., 1965), як і предмет потреби (Леонтьєв О.П., 1975) і ототожнюється з потребою (СимоновП.В., 1981).

У різних теоретичних підходів різняться і схеми аналізу мотивації. У зарубіжній психології однією з найбільш впливових залишається реактивна схемаS-O-R (>стимул-организм-реакция). Розвиток когнітивної психології призвело до спробам замінити мотиваційні процеси інформаційними. Так було ватрибутивном підході Б.Вайнера, заснованому на схемою P.S - когниция - R, мотивація зводиться до проміжного інформаційному процесу, а мотиви - до перцепції; цим втрачається якісна специфіка мотиваційних утворень.

Особливості мотивації використовують у експериментальних процедурах - через різні типи інструкцій намагаються актуалізувати різні типи рівні мотивації в експериментальної ситуації. На жаль, у деяких дослідженнях цим правилом і обмежуються, тоді як необхідна, діагностикаиндивидуально-психологических відмінностей у силі "узагальнених мотивів", які актуалізуються у цій ситуації і до застосування інструкцій. Це дає можливість адекватно оцінити рівень актуальною мотивації.Валидность діагностики мотиву складається що з валідності методики, що з валідності діагностичної ситуації, інакше кажучи, з валідності всієї експериментальної процедури діагностики. Невипадково Д.Маккелланд і Х.Хекхаузен, аналізуючи особливості експериментальної процедури виміру мотивів, свідчить про необхідність перетворення ситуації діагностики на контрольований чинник. Якщо ситуація стандартизована і є щодо однаковою всім піддослідних, то індивідуальні розбіжності у рівні мотивації в нейтральній ситуації приймаються за індекс сили латентного мотиву.

Через війну багаторічних досліджень, проведених групою дослідників, як розроблена одне з найдостовірніших теорій мотивації, а й створено - основі цієї теоріївалидний та надійний інструмент для діагностики мотивів, входять до структури мотивації досягнення: мотиву прагнення до успіху і мотиву уникнення невдачі.

Дослідження мотивації досягнень почали проводитисяД.С.Мак-Клелландом середині минулого століття, у результаті йому пощастило виявити індивідуальні розбіжності у мотивації досягнень з допомогою тематичногоапперцепционного тесту (>ТАТ) Г.А.Мюррея.

Необхідність такого роду досліджень визначалася соціалізацією нашого суспільства та ціннісними орієнтаціями людей із різних соціальних верств. ПоМак-Клелланду формування мотивації досягнень безпосередньо залежить від умов та середовища виховання і є побічним продуктом основних соціальних мотивів.

Пізніше питаннями мотивації досягнень займалися такі серйозні вчені, як Дж.Аткинсон, М. Фізер, Х.Хекхаузен та інших. вони помітили, що з дитини довільно з'являються ранні форми діяльності досягнення, незалежно від виховного впливу дорослих.

Є різноманітні методи для діагностики мотивації.

Прямі методи психодіагностики мотиваційної сфери особистості. У основі цих методів лежить пряма оцінка уявлень людини про причини чи особливості поведінки, інтересах держави й т.д., хоча конкретні методики можуть різнитися зі способів конструювання й на інших особливостям. За цією методам можна судити скоріш про "що здаються чомусь мотиви", причинних стереотипах, ціннісних орієнтаціях, ніж про реально діючих мотиви діяльності. Найпростіший варіант такий методики - прямо запитати людини, "чому" чи "навіщо" щось їм робиться чи робилося на минулому. Також можна використовувати інтерв'ю, анкети, коли пропонується для вибору чи оцінки певний перелік мотивів, потреб, інтересів тощо. Оскільки ситуація є гіпотетичної, людині буває важко відповісти, як і зробив би. Відповіді на анкети піддаються свідомої чи неусвідомленої фальсифікації. Людина часто прагне соціальноодобряемим відповідям, тобто. з його відповіді дуже впливає чинник соціальної бажаності.

Психодіагностика індивідуальної свідомості.

Для вивчення свідомості, яка формується в процесі становлення особистості, як і інших психологічних явищ необхідно звертатися до певної структури особистості, яка розробляється в рамках конкретної теоретичної концепції.

Центральним у підході Дж.Келлі є поняття особистісного конструкту, чи ідея, що люди конструюють події, передбачаючи їх, виходячи із минулого досвіду і набутих знань. Під конструктом Дж.Келлі розуміє інтерпретацію. Об’єктивні умови і обставини зовнішнього світу значать менше ніж те, як люди їх інтепретують. Будь-який досвід пропускається через “окуляри” особистісних конструктів. Не існує такої реалії як чистий досвід, відокремленого від свого сконструйованого значення.

Людська поведінка розглядається в якості пошуку розуміння чогось (подія, факт, ставлення, оцінка тощо). “Теорія особистісних конструктів - це уявлення про те, як людина може розпочати рух із стану, який визначається нею як незнання, і як вона може переходити із одного рівня на інший, долаючи власний догматизм. Це психологія людських пошуків, вона не говорить, що було чи буде знайдено, - вона скоріше показує, як ми могли би зайнятися пошуком чогось”.

Отже, в теорії Дж.Келлі індивід займає центральне положення в якості активного конструктора світу. Задача психології – вивчити, як люди конструють власний світ і уявлення про себе. Підхід Дж.Келлі найбільш чітко реалізовано в “техніках репертуарних решіток”.

«Техніка репертуарних решіток» (ТРР) чи «репертуарні особистісні тести», займають особливе місце серед методів психодіагностики особистості.

Техніка репертуарних решіток не замінює, а доповнює психодіагностику індивідуально орієнтованими методами, дає в руки психологам нові засоби. Застосування цих нових засобів поряд з іншими методиками, такими, як особистісні опитувальники і проективні тести, дозволяють виявляти й описувати якісні особливості індивідуальної свідомості, реконструювати систему смислових параметрів, що лежать в основі сприйняття даною конкретною людиною себе й інших людей, об'єктів і відносин.

К. Клакхон і Г. Мюррей, визначаючи можливий спектр особистіних характеристик (і тим самим і можливий спектр психодіагностичних задач), писали, що людина в чомусь схожа на всіх людей, у чомусь схожа на окремих і в чомусь не схожа ні на кого іншого. Традиційна психометрика і психодіагностика охоплювали переважно перші два аспекти - ТРР охоплює і третій аспект - ідеографічний.

ТРР надає можливість не менш строго, ніж інші психометричні методи, «працювати» на рівні індивідуальної свідомості, тобто на тому рівні, на якому розгортаються основні події психічного життя людини. Репертуарні тести не вимагають звертання до групових норм і великих вибірок, дозволяють застосувати весь арсенал багатомірних статистичних методів для аналізу індивідуальної свідомості, охоплюють не тільки статику, але й динаміку смислових утворень особистості.

Психодіагностика самосвідомості.

Психодіагностика самосвідомості особистості полягає у дослідженні її складових, що виявляються в її самопізнанні, самоставленні та саморегуляції. Сучасні вчені послуговуються широким діагностичним інструментарієм, призначеним для вивчення самосвідомості людини. Так, Р. Вайлі пропонує до двох десятків методик і діагностичних технік: методи, спрямовані на аналіз глобального самоставлення; методи, призначені для спеціальних вимірів Я-концепції; методи, орієнтовані на феноменальне Я; методи, орієнтовані на неусвідомлене, нефеноменальне Я. Більше дослідницьких методик пропонує Р. Бурне. Однак у психодіагностиці самосвідомості найпоширеніші такі традиційні і розроблювані класи методик: стандартизовані самозвіти у формі описів і самоописів (тести-питальники, списки дескрипторів, шкальні техніки); нестандартизова-ні самозвіти (вільні само описи) з наступним контент-аналітичним обробленням; ідеографічні методики типу репертуарних решіток; проективні техніки разом із рефрактивними техніками (наприклад, "Методика керованої проекції") тощо. Ними найчастіше послуговуються зарубіжні та вітчизняні дослідники самосвідомості особистості.

Стандартизовані самозвіти. До цього типу методик належать насамперед тести-питальники, що складаються із розгорнутих тверджень, які стосуються ставлення досліджуваного до себе у різних життєвих сферах; почуттів, думок щодо подій чи обставин у житті суб'єкта; поведінкових проявів; відносин з іншими людьми. Спосіб відповіді варіюється у різних питальниках: використовують дво-, три-, чотири-, п'яти-, семи альтернативний вибір, вербальну чи невербальну згоду. Шкала Я-концепції Теннессі (Ї965) призначена для підлітків (з 12 років) і дорослих. Вона містить 90 пунктів для аналізу Я-концепції і 10 пунктів шкали "неправди". Використовують п'ятикрокову шкалу відповідей від "цілком згоден" до "абсолютно не згоден".

Тест має рядки і стовпчики. У рядках представлено: 1) самокритичність; 2) самозадоволення; 3) поведінку; у стовпчиках: 1) фізичне Я; 2) моральне Я; 3) особистісне Я; 4) сімейне Я; 5) соціальне Я.

Контрольні списки. Вони є різновидом стандартизованого самозвіту. Від питальників вони відрізняються стислістю пунктів, використанням окремих прикметників. Найпоширеніший контрольний список прикметників Г. Гоха, який містить 300 розташованих за абеткою особистісних прикметників. Досліджуваний повинен вибрати ті з них, що відповідають об'єкту. Спочатку список не був призначений для діагностування Я-концепції, однак згодом поширився як інструмент її дослідження. У списку є 24 шкали, 15 із яких відповідають переліку потреб Г.-А. Мюррея, а 9 - отримані емпірично (зокрема, загальна кількість обраних прикметників, захищуваність, самовдоволення, самоконфіденційність, самоконтроль, лабільність, особистісна пристосованість, готовність до консультування).

Контрольний список також передбачає вимірювання глобального самоставлення незалежно від його позитивних і негативних полюсів ("самовдоволення" і "невдоволення собою"). Наявні шкали " захищуваності" і "само-конфіденційності" .

Нестандартизовані самозвіти (вільні самоописи). Оскільки Я-концепція виявляється у розгорнутому самоописі (щоденникових записах, нестандартизованих відповідях на питання анкети або інтерв'ю, листах тощо), до сукупності текстів можна застосувати контент-аналіз. Тест двадцяти тверджень на самоставлення використовує нестандартизований самоопис з подальшим контент-аналізом. Досліджуваний упродовж 12 хв. дає 20 різних відповідей на адресовані собі питання ("Хто я такий?") у порядку, в якому вони спонтанно виникають, не акцентуючи уваги на послідовності, граматиці та логіці. За результатами аналізу досліджень виокремили категорії, які згодом використовували у контент-аналізі: соціальні групи (стать, вік, національність, релігія, професія), ідеологічні переконання (філософські, релігійні, політичні і моральні), інтереси та захоплення, прагнення, самооцінки.

Ідеографічні техніки. У психодіагностиці використовують два підходи до вимірювання і розпізнавання індивідуально-психологічних особливостей людини, що відрізняються за розумінням об'єкта вимірювання, його спрямованістю і характером методів вимірювання (табл. 5.1): номотетичний (лат. norma - зразок) - вимірювання індивідуально-психологічних особливостей на основі зіставлення з нормою; ідеографічний (грец. idea - образ і grapho - пишу) - розпізнавання індивідуально-психологічних особливостей та їх опис на основі різноманітних ідеографічних технік, зокрема "Техніки репертуарних решіток", розробленої Дж.-А. Келлі. Він стверджував, що в системі уявлень кожного індивіда є не тільки властиві всім еталони і стереотипи, а й специфічні, властиві тільки йому складові, обумовлені його індивідуальним досвідом. Такі часткові категорії індивідуальної свідомості, що відображають індивідуальний досвід людини, називаються особистісними конструктами. Конструкт - це параметр стосунків, за допомогою якого людина виділяє, оцінює і прогнозує події, створює образи, організовує власну поведінку.

Рефрактивні техніки (метод керованої проекції). Вони охоплюють процедури, під час яких люди оцінюють певні свої атрибути, не усвідомлюючи, що оцінюють себе. У 40-ві -50-ті роки XX ст. було проведено серію дослідів (К. Хантлі, В. Вольф), у яких для вимірювання самооцінки досліджуваним пропонували зроблені без їх відома фотографії їх рук або обличчя у профіль, записи голосу, зразки почерку. В інших випадках пред'являли у стереопарі (одночасний показ двох зображень) два різні зображення осіб, однією з яких був досліджуваний, або тахістоскопічні (змінювані через дуже короткий період часу) його фотографії разом з фотографіями інших людей.

Діагностика психічних станів.

психологічній практиці діагностика психічних станів, як правило, проводиться на основі

оцінки різноманітних психологічних ознак, які відображають рівень переживань суб'єкта, стан психофізіологічних якостей та його активність.

На цей час завдання діагностики психічних станів залишається актуальним, оскільки підвищення рівня працездатності ми пов'язуємо з оптимізацією психічного стану. Основним психологічним засобом діагностики психічних станів є розв'язання коротких тестових процедур, що характеризують ефективність різних психічних процесів при вирішенні відповідних поведінкових завдань. Виходячи з цього, проблема оцінки психічних станів виступає як типова психометрична задача – описати і кількісно оцінити зрушення в психологічних процесах, які досліджуються і відбуваються під впливом особливостей умов праці.

Для цілісної діагностики психічних (емоційних) станів, їх вивчення необхідно проводити на зазначених рівнях прояву, а методики, які використовуються для діагностики психічних станів, належать до трьох груп:

визначення психофізіологічних показників;

визначення суб'єктивного стану;

визначення поведінкових проявів.

Методики визначення психофізіологічних показників. Ця група методик є найбільш об'єктивною щодо діагностики психічних станів і здійснюється за допомогою реєстрації вегетативних проявів: частота серцевих скорочень, дихання, шкірно-гальванічних реакцій, електроенцефалограми мозку та ін. Вказані діагностичні показники здебільшого отримують за допомогою приладних психофізіологічних методик. Однак це не самі поведінкові реакції, а їх фізіологічні індикатори. Це опосередкований вид діагностики. Ці методики найчастіше використовуються для діагностики функціонального стану людини. У зв'язку з тим, що цей клас методик для свого використання вимагає спеціально обладнаних лабораторій, він має обмежене застосування.

Методики суб'єктивної оцінки стану. Доцільність застосування в діагностичних цілях суб'єктивних методик для оцінки психічних станів пояснюється різноманітністю проявів симптоматики різних станів у внутрішньому житті людини. На цей час серед багатьох вчених достатньо поширена думка про інформативність суб'єктивних даних, хоча ця галузь досліджень тривалий час знаходилась поза науковими розробками. На формування комплексу суб'єктивних переживань прямий вплив мають такі фактори, як установка суб'єкта і його навички саморефлексії, ступінь усвідомлення симптомів та часу їх появи, мотивація, значимість діяльності, індивідуальні особливості людини. Однак, за твердженням С.Г. Геллерштейна, суб'єктивні переживання є не що інше, як відображення стану суб'єктивних процесів у свідомості чи відчуттях самої людини. Виходячи із цього твердження, дуже важливим є знаходження адекватного способу аналізу цієї сфери проявів життєдіяльності.

Дослідження показників психічних функцій. Для діагностики станів може бути використана практично будь-яка із розроблених в експериментальній психології методик, які оцінюють ефективність процесів пам'яті, уваги, сприймання тощо, але головне, щоб вони були професійно значимими. До їх числа можна віднести коректурну пробу з кільцями Ландольта, таблиці Шульте,

які використовуються для характеристики уваги, комбінаційний метод Еббінгауза, метод парних асоціацій, методики безперервного рахунку Крепеліна, призначені для аналізу інтелектуальних процесів та ряд інших. Виходячи з особливостей професійної діяльності військових операторів, для дослідження їх професійно важливих функцій доцільно також використати методики оцінки слухової та оперативної пам'яті.

Психодіагностика міжособистісних стосунків.

Методика діагностики спрямованості особистості Б.Басса (орієнтаційна анкета). Анкета складається з 27 пунктів-думок, по кожному з яких можливі три варіанти відповідей, відповідні трьом видам спрямованості особистості. Респондент повинен вибрати одну відповідь, яка найбільшою мірою висловлює його думку або відповідає реальності, і ще один, який, навпаки, найбільш далекий від його думки, чи ж найменше відповідає реальності. Відповідь "найбільше" одержує 2 бали, "найменше" - 0, невибрана - 1 бал. Бали, набрані по всіх 27 пунктах, підсумовуються для кожного виду спрямованості окремо.За допомогою методики виявляються наступні спрямованості:

Спрямованість на себе (Я) - орієнтація на пряму винагороду і задоволення безвідносно роботи і співробітників, агресивність у досягненні статусу, владність, схильність до суперництва, дратівливість, тривожність, інтровертованість.

Спрямованість на спілкування (О) - прагнення за будь-яких умов підтримувати відносини з людьми, орієнтація на спільну діяльність, але часто в збиток виконанню конкретних завдань або наданню щирої допомоги людям, орієнтація на соціальне схвалення, залежність від групи, потреба в прихильності і емоційних відносинах з людьми.

Спрямованість на справу (Д) - зацікавленість у рішенні ділових проблем, виконання роботи якнайкраще, орієнтація на ділову співпрацю, здатність відстоювати на користь справи власну думку, яка корисна для досягнення загальної мети.

Методика діагностики міжособистісних відносин Т. Лірі. Методика створена Т. Лірі, Р. Лефоржем, Р. Сазеком у 1954 р. і призначена для дослідження представлень суб'єкта про себе й ідеальне "Я", а також для вивчення взаємостосунків у малих групах. За допомогою даної методики виявляється переважаючий тип відносин до людей у самооцінці й взаємооцінці.Методика складається з набору 128 лаконічних характеристик, за якими респондент оцінює своє власне “Я” на момент обстеження (за схемою - „так” або „ні”). Після того, як респондент оцінить себе, підраховуються бали за кожним з восьми октантів, що відповідають певному варіанту міжособистісної взаємодії.

Опитувальник міжособових стосунків (ОМО). Теорія представлена в роботі Шутца, що відноситься до 1958 р., під назвою: «Тривимірна теорія інтерперсональної поведінки В. Шутца», вона ще відома під скороченою назвою ФІРО, що означає «Фундаментальна орієнтація міжособових стосунків». Принциповою основою теорії Шутца є положення фрейдизму про те, що соціальне життя дорослої людини фатально зумовлене досвідом його дитинства. Ця теорія розроблялася впродовж ряду років і ставала «все більш формальною, але необов'язково точнішою». Істота теорії розкривається в чотирьох постулатах, у свою чергу, пов'язаних з відповідними теоремами. По-перше, Шутц постулював наявність трьох міжособових потреб, характерних для кожного індивіда. Це потреба включення, потреба в контролі і потреба в любові.

На думку Шутца, міжособові потреби у багатьох відношеннях аналогічні біологічним потребам. Якщо біологічні потреби регулюють стосунки організму з фізичним оточенням, то міжособові встановлюють зв'язок особи з її людським оточенням.