43. Структура, моделі, рівні та напрямки функціонування шкільної психологічної служби. Мета, завдання та форми роботи шкільної психологічної служби, вимоги до її організації.

ШПС функціонує на трьох наступних рівнях.

Науковий: ШПС - один з напрямків вікової та педагогічної психології, що вивчає закономірності психічного розвитку і формування особистості з метою розробки шляхів застосування психологічних знань; концепцій ШПС (її змісту, функцій, моделей). Цей рівень реалізують наукові співробітники;

Прикладний займається розробкою навчальних програм, створення підручників. Цей рівень реалізують педагоги, методисти, дидакти у співробітництві з психологами;

Практичний включає безпосередню роботу з дітьми і дорослими в школі. Реалізується практичними психологами. У діяльності ШПС існує два напрямки:

1) актуальний, орієнтований на розв'язання поточних проблем, подолання труднощів навчання та виховання, порушень поведінки, спілкування та діяльності;

2) перспективний має метою розвиток індивідуальності, формування готовності до самостійного життя, створення умов для розвитку кожної дитини. Цей напрямок відіграє провідну роль у діяльності ШПС.

Професійні дії працівників ШПС реалізуються в таких основних видах діяльності:

- Діагностика: соціальне і психолого-педагогічне обстеження всіх учасників навчального процесу; моніторинг змісту та умов індивідуального розвитку дітей та підлітків, визначення причин, що утруднюють розвиток та навчання.

- Профілактика: систематична робота, спрямована на попередження відхилень у розвитку особистості, профілактику виникнення конфліктів та проблем у міжособистісних стосунках тощо.

- Психологічна експертиза: визначення психічних якостей, здібностей та перспектив розвитку особистості, структури та змісту спілкування в колективі у відповідь на запити різних органів управління системи освіти, оцінка психолого-педагогічної ефективності нових технологій навчання та виховання тощо.

- Психологічна прогностика: проектування змісту та напрямків індивідуального розвитку дитини, складання на цій основі життєвих планів, визначення тенденцій розвитку групи, міжгрупових процесів, освітньої ситуації в цілому, участь у плануванні освітньої політики тощо.

- Консультативно-методична допомога всім учасникам навчально-виховного процесу з питань навчання та виховання, розвитку дітей та допомога органам державного управління освіти в оцінці професійної придатності педагогічних та управлінських кадрів.

- Психолого-педагогічна корекція: здійснення психолого-педагогічних заходів для усунення відхилень в індивідуальному розвитку та поведінці, у міжособистісних та міжгрупових взаєминах, формування адекватної життєвої перспективи, подолання різних форм девіантної поведінки тощо.

- Психологічна просвіта: підвищення психологічної культури всіх учасників навчально-виховного процесу, роз'яснення змісту, завдань психологічної служби тощо.

- Соціально-психологічна реабілітація: надання психолого-педагогічної допомоги учасникам навчально-виховного процесу, які перебувають у кризовій ситуації, перенесли психічні травми, стреси, тяжкі хвороби тощо з метою адаптації до нових умов.

За особливостями організаційної структури вирізняють дві моделі ШПС:

Структурною одиницею є група психологів, що працює у районному (міському) відділі освіти (Угорщина, Чехія). У завдання психологів входить організація циклів

лекцій; консультацій, семінарів, діагностика окремих школярів, розробка рекомендацій на її основі. Недоліком є відокремленість у роботі практичного психолога від навчально-виховного процесу в школі.

2. Структурною одиницею є посада практичного психолога в школі. Створюються кращі умови для аналізу конкретної ситуації в школі, психологічного клімату в педагогічному та учнівському колективах, наступності і послідовності психологічних впливів на конкретну особистість. Ця модель передбачає різноманітність змісту роботи (психопрофілактика, психокорекція, тренінг).

Для розвитку ШПС доцільним є поєднання обох моделей, що дасть можливість розподілення функцій (психолог у райво - просвітницька робота з керівниками; у школі - безпосередньо з дітьми).

Структура психологічної служби системи освіти в Україні поєднує дві моделі її організації:

психологічна служба навчально-виховного закладу;

центри практичної психології відповідного рівня (районного, обласного, державного).

Психологічна служба, яка діє в закладах і установах системи освіти України, підпорядковується адміністративно керівникові закладу; методично - керівникові психологічної служби відповідного рівня (головному психологові). Психологічна служба навчального закладу включає посади психологів, соціальних педагогів, дефектологів, консультантів, логопедів та інших спеціалістів залежно від профілю навчального закладу.

Очолює психологічну службу навчально-виховного закладу психолог. Регіональні та обласні центри практичної психології є головними методичними та адміністративними закладами психологічної служби на даному рівні. Вони мають права юридичної особи. Як правило, вони виконують усі види діяльності психологічної служби, надають психологічну допомогу населенню, контролюють діяльність психологічних служб, які їм підпорядковані, надають методичну, практичну та інформаційну підтримку діяльності психологічним службам, які їм підпорядковуються.

Кінцева мета взаємодії шкільного психолога зі школярем — сформування його психологічної готовності до життєвого самовизначення, безперервного процесу розвитку, особистісного зростання, що передбачає можливість особистісного, соціального й професійного самовизначення випускника й на момент закінчення навчального закладу, і

майбутньому. Саме за забезпечення такої можливості й несе відповідальність психологічна служба в системі освіти.

Стратегічним завданням психологічної служби в системі освіти виступає формування готовності учнів до соціального й, зокрема, професійного самовизначення. Психологічний аспект професійного самовизначення людини пов'язаний із установленням меж її професійної придатності. Під цим терміном у психології розуміють вірогіднісну характеристику, яка відображає можливості конкретної людини по оволодінню певною професійною діяльністю.

Спеціальні форми роботи - окремі педагогічні заходи, пошук власного приміщення для групових занять, проведення дозвілля, організація молодіжного клубу.

44. Психологічна служба дошкільного навчально-виховного закладу. Основні напрямки роботи практичного психолога з молодшими школярами, підлітками та старшокласниками. Робота з сім’ями учнів та педагогічним колективом як напрями діяльності психологічної служби в системі освіти. Специфіка організації психологічної служби в закладах інтернатного типу.

У своїй діяльності практичний психолог дошкільного закладу керується, Конституцією України, законами України, указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України, Етичним кодексом психолога, Положенням про психологічну службу системи освіти України, наказами, розпорядженнями і вказівками Міністерства

освіти і науки, молоді та спорту України, відповідних органів управління освітою, міжнародними правовими актами, Загальною Декларацією прав дитини та Конвенцією прав дитини.

Метою діяльності працівників психологічної служби дошкільного навчального закладу є створення умов для розвитку дитини відповідно до вікових норм та їхніх індивідуальних особливостей. У дошкільному навчальному закладі практичний психолог спрямовує свою діяльність напопередження виникнення проблем розвитку дитини (порушення емоційно-вольової сфери, проблем взаємовідносин з однолітками, педагогічними працівниками, батьками; допомогу (сприяння) дитині у вирішенні актуальних завдань її розвитку, навчання, соціалізації; психологічне забезпечення освітніх програм; допомогу педагогам, батькам у створенні необхідних умов для гармонійного розвитку дитини; формування психологічної культури учнів, батьків, педагогів.

Діяльність практичного психолога дошкільного закладу передбачає не лише використання різноманітних методів діагностичної, корекційно-розвивальної роботи з дітьми, але виступає як комплексна технологія, особлива культура підтримки і допомоги дитині у вирішенні завдань розвитку, навчання, виховання, соціалізації.

Психолого-педагогічний супровід освітнього процесу в дошкільному навчальному закладі може здійснюватись у співпраці з усіма суб’єктами навчально-виховного процесу: дітьми, батьками, педагогами та, у разі необхідності, суміжними спеціалістами (дефектологами, медиками тощо).

Основними напрямами діяльності практичного психолога:

дошкільного навчального закладу забезпечують вирішення завдань психологічного супроводу розвитку дитини, є діагностична, просвітницка, консультативна та корекційно-розвивальна діяльність.

молодших класів. Шостий—сьомий роки життя дитини характеризуються назріванням протиріччя між зростаючими інтелектуальними можливостями і "дитячими" видами діяльності. Це протиріччя поширюється і на особистісну сферу. Дошкільник прагне стверджуватись у таких видах діяльності, які підлягають суспільній оцінці. У дитини виявляється сензитивність до морально-психологічних норм і правил поведінки, готовність до оволодіння засобами систематичного навчання. За словами Л. Виготського,

цей період відбувається перехід від навчання за власною програмою до навчання за програмою, заданою дорослими. Психологічна готовність є необхідною, але недостатньою умовою успішної адаптації до шкільного життя. Є дітей, які все ж таки не можуть "вжитися" в нову роль. Вони часто скаржаться на нездоров'я, перебувають у пригніченому настрої, неповноцінне засвоюють навчальний матеріал, мають близьких друзів, знають на ім'я та прізвище лише тину однокласників тощо. Причинами шкільної дезадаптації частіше виступають правильні методи виховання в сім'ї або порушення системи стосунків у школі. Є також певні індивідуальні особливості психічного розвитку дитини, що утруднюють її шкільне життя.

підлітків. При переході дітей із початкової школи в середню перед практикуючим психологом постає широке й різнобічне коло завдань. Психологічні проблеми цього періоду можуть бути пов'язані як з об'єктивними змінами в організації навчально-виховної діяльності у старших класах, так і з особистісними процесами, характерними для підліткового віку. Значні зрушення відбуваються в морально-етичних поглядах підлітків. Суттєво змінюється й характер самооцінки підлітка. Отже, основним завданням психолога є виявлення рівня готовності дітей наприкінці початкової школи до навчання у середніх класах.

старшокласників. Основними напрямками діяльності шкільного психолога із старшокласниками є: діагностична, психопрофілактична та корекційна робота.

Соціальний педагог координує роботу педагогічного колективу з важкими дітьми, з соціальним мікросередовищем та громадськістю. Він періодично інформує педагогічний

колектив про соціально-психологічний клімат у колективі, про кожного складного учня та про надання йому допомоги.

Соціальний педагог підтримує постійний зв'язок з сім'ями учнів. Особлива увага приділяється проблемам захисту дитини від батьківської жорстокості.

Основні напрями, принципи і методи роботи психолога в дитячому будинку чи школі – інтернаті в основному співпадають з тими, що й у звичайній школі. Тут також необхідна і діагностична, і корекційна, і розвивальна, і профілактична діяльність. Разом з тим в роботі практичного психолога в дитячому закладі інтернатного типу є своя специфіка, яка зумовлена, з однієї сторони, умовами навчання і виховання дітей в таких закладах, а з другої сторони, особливостями їх психічного розвитку, особистості і поведінки.

45. Визначення поняття «невротичні розлади» та характеристика причин їх виникнення у дітей. Характеристика психологічних розладів та симптомів їх проявів. Особливості переживання нормальної і патологічної реакції втрати. Визначення психічного розладу у МКХ – 10 і DSM – 4 принципи побудови та особливості використання у роботі психолога.

Невроз (невротичний розлад) – це патологічний стан функціонального порушення вищої нервової діяльності з різноманітною симптоматикою різного ступеня вираженості, що може виникнути внаслідок перенапруження або рухливості нервових процесів на тлі провокуючих і психотравмуючих (не залежно від того, пам’ятає чи ні про це хворий) факторів зовнішнього середовища.

Безпосередньою причиною неврозів є психотравмуючі фактори (психологічні травми).

Найчастіше неврози викликаються інформацією про втрату близьких, сімейних, любовних чи професійних лихоліттях і невдачах, крах надій, пережитої загрозі свого життя або життя інших людей, навіть незнайомих (наприклад, під час катастроф).

Невроз може бути викликаний як одноразовим, так і хронічним впливом психотравмуючого фактора (наприклад, тривала робота в поганому моральному кліматі, важка психологічна обстановка в сім’ї або повідомлення про звільнення, загибелі близького родича).

Психічний розлад - це змінене психологічний стан людини з нормального на деструктивне. Термін є неоднозначним і має різні трактування в сферах юриспруденції, психології і психіатрії.

Основні види психічних розладів, певні за етіологічним принципом: Екзогенні, куди відносяться всі зовнішні фактори впливу на стан організму людини: виробничі отрути, наркотичні та отруйні речовини, алкоголь, радіоактивні хвилі, мікроби, віруси, психологічні травми, черепно-мозкові травми.

Психічні розлади мають величезний спектр прояви у вигляді різноманітних захворювань і відхилень. До розладів настрою можна віднести ціркулязний психоз, депресії у дітей, підлітків і в старечому віці, післяпологову депресію. Психотичні і невротичні розлади містять панічні атаки, параноя, неврози, хронічний стрес, фобії, соматизовані відхилення. Шизофренія, розумова відсталість, булімія, а також сучасний вид захворювання Селфі поряд з іншими відхиленнями активно сьогодні діагностуються.

Лікування психічних розладів здійснюється під наглядом фахівців.

Симптоми порушення психіки, причини та фактори розвитку

Симптоматика психічних розладів досить велика й різноманітна. Тут ми розглянемо їх основні ознаки:

1. Сенсопатія - порушення тактильної та нервової сприйнятливості. Проявляється в таких видах: гиперстезия - загострення сприйнятливості звичайних подразників, гіпестезія - зниження чутливості видимих подразників, сенестопатии - відчуття здавлювання, печіння, роздирання, що розповсюджується з різних ділянок організму; різні типи

галюцинацій; псевдогаллюцинации - сприйняття людиною нереальних голосів, специфічних видінь; ілюзії; зміна сприйняття форми і розмірів свого тіла;

Погіршення розумового процесу: його прискорення, незв'язність, загальмованість, персеверация, докладність;

Прояви марення - повне спотворення ідеї та невжиття інших точок зору по заданому питанню;

Нав'язливі явища - неконтрольоване прояв у хворих важких спогадів, нав'язливих думок, сумнівів, страхів.

Розлади свідомості: розгубленість, деперсоналізація, дереалізація;

Порушення пам'яті: пам'ять, дісмнезіі, амнезія. Сюди також відносяться розлади сну, тривожні сновидіння.

DSM-IV та МКХ-10 забезпечують певні правила для того, щоб диференціювати наявність або відсутність кожного з РО, але основи для цих меж значною мірою нез’ясовані або недостатньо зрозумілі. З уведенням у користування МКХ-10 та DSM-IV проблема РО не стала менш актуаль- ною, збереглась і необхідність виділення кри- теріїв, які якомога точніше відрізняли б РО від нормальної особистості, з одного боку, та іншої психічної патології, з іншого. Визначення РО в сучасних класифікаціях психічних розладів мають багато спільного: за МКХ-10 — «тяжке порушення характероло- гічної конституції і поведінкових тенденцій ін- дивідууму, що зазвичай охоплює декілька сфер особистості і майже завжди супроводжується особистісною та соціальною дезінтеграцією. Особистісні розлади виникають в пізньому ди- тинстві або підлітковому віці та продовжуються у період зрілості»; за DSM-IV — «тривалий час існуючі, глибокі і стійкі розлади характеру, дезадаптивні моделі поведінки, що торкаються різних сфер психічної діяльності»). Тому деякі автори зазначають, що діагностування РО за МКХ-10 та DSM-IV суттєво не відрізняються.

Однак між цими класифікаціями є і значні розбіжності. МКХ-10 містить 10 типів РО, що від- повідає кількості виділених типів РО і в DSM-IV. Разом з тим у МКХ-10 виділяються хронічні зміни особистості після переживання екстре- мальної ситуації та після перенесеної психіч- ної хвороби, які не виділяються в DSM-IV. Також і МКХ-10, і DSM-IV виділяють шизо- типічний РО, але МКХ-10 відносить його до психотичних розладів (F2), а не до особистісної патології, як DSM-IV. В DSM-IV РО діагносту- ються на окремій осі, тоді як МКХ-10 виділяє РО в окрему діагностичну рубрику.

Симптоматика розладів тривожності за страхом розлуки; з надмірною тривогою та ухильною поведінкою у дітей; конверсійного, соматоформного розладу, дисморфофобії та іпохонерії: етіологія, психотерапія.

Тривожний розлад у дітей, викликаний страхом перед розлукою МКХ-10: F93.0. Цей розлад виникає у дитини в ситуаціях, коли вона залишається на самоті, в умовах

свого дому або ще де-небудь. У зв’язку з розлукою з близькими людьми, діти можуть переживати тривогу, аж до паніки, значно сильніше, ніж це можна було очікувати на даному рівні її психічного розвитку.

Клінічні діагностичні критерії, згідно з МКХ-10:

невідповідне щодо реальності постійне занепокоєння дитини у зв’язку з можливими, на її думку, неприємностями в основних осіб, до яких вона дуже прив’язана (наприклад, страх, що вони залишать її і не повернуться), або постійна заклопотаність, що вони можуть померти;

невідповідна щодо реальності постійна заклопотаність дитини відносно того, що яка-небудь небажана подія розлучить її з особою, до якої дитина дуже прив’язана (наприклад, через те, що дитина загубиться, буде викрадена, поміщена у лікарню або вбита);

дитина з постійним небажанням ходить до школи чи відмовляється туди ходити через страх розлучення з близькою особою, до якої вона прив’язана, для того, щоб залишитися вдома (що переважає над іншими причинами, такими як страх неприємних подій у школі);

утруднення в тому, що дитина не може розлучитися на ніч з близькою до неї

особою

постійний неадекватний страх залишитися вдень вдома на самоті без особи, до якої дитина дуже прив’язана;

повторювані кошмари, зміст яких пов’язаний з розлукою;

повторюване виникнення фізичних симптомів (таких як нудота, біль у животі, головний біль чи блювота) у випадках, пов’язаних з розлукою з близькою особою, наприклад, при необхідності піти до школи чи в інших аналогічних випадках (від’їзд на канікули, у табори і таке інше);

при розлуці з близькою особою, до якої дитина надмірно прив’язана (напередодні, відразу після неї або в передбаченні її), у дитини виникає виражений повторюваний дистрес (про що свідчить її тривога, плач, гнів, нещасливий вигляд, апатія, аутизація).

Загальні принципи лікування:

а) провідний засіб лікування – психотерапевтичні методики, основною метою яких є переконання дитини в тому, що її самостійність і незалежна активність можуть бути безпечними та цікавими; показані ігрова, групова, сімейна психотерапія;

б) медикаментозна терапія (усі ліки застосовуються у вікових дозах з урахуванням маси тіла хворих):

нейролептики: рисперидон (рисполепт, риссет, рісперон) та інші;

антидепресанти, перш за все, з седативною або збалансованою дією: тіанептин (коаксил), флувоксамін (феварин), сертралін (золофт, серліфт), мапротилін (людіоміл) та інші;

транквілізатори та снодійні засоби: діазепам, гідазепам, зопіклон (імован) та інші;

седативні засоби: препарати валеріани, собачої кропиви, бромід натрію;

ноотропи та гамкергічні засоби мають особливе значення при ознаках затримки психічного розвитку: гамааміномасляна кислота (гамалон), гліцин, гопантенова кислота (пантогам), пірацетам, піритинол, фенібут;

індивідуальна терапія, спрямована на соматичне оздоровлення дитини відповідно до стандартів інших фахів;

в) фізіотерапевтичні процедури: електросон, голкотерапія та інші. Профілактика

- Первинна профілактика включає гігієну сімейних взаємовідносин, виховання в

родині, дитячих закладах, школі, спрямоване на гармонійний розвиток дитини. - Вторинна психопрофілактика включає ранню діагностику, прогноз і попередження емоційних розладів шляхом своєчасного лікування та раціональних заходів виховання.