1. Предмет психології як науки. Основні етапи його розвитку. Місце психології в системі наук та зв’язок її з іншими науками. Характеристика методів психологічної науки.

Психологія – наука, яка вивчає психіку (психічні процеси (пізнавальні (забезпечують людині можливість відображати і пізнавати навколишнє середовище і себе: відчуття і сприймання, увага, мислення, пам'ять, уява) та емоційно-вольові; відчуття і сприймання – те, з чого починається пізнання людиною світу)), психічні стани (підйом, пригніченість,

страх, бадьорість тощо), психічні властивості (направленість, темперамент, здібності, характер)).

Слово "психологія" походить від двох старогрецьких слів: psyche, що означає дихання, душа і logos, що означає наука. Дослівно: психологія наука про душу. Проте в наш час ніхто так не визначає психологію як науку.

Сучасними визначеннями предмету психології є такі: індивідуальний світ «Я» людини (у цьому визначенні підкреслюється сутнісна єдність психічних явищ, бо «світ» - це вже не проста їх сукупність, а цілісне самостійне утворення); людина, як суб'єкт психіки (в останньому визначенні підкреслено поняття суб'єкту, котре вказує на активність людини в самотворенні, самовизначенні в психічному розвитку. Біологічне і соціальне з цієї точки зору є не причинами, утворюючими людину, а тільки умовами її самотворення).

Психологія як наука в своїй історії пройшла довгий та складний період становлення. Виокремлюють наступні етапи розвитку психологічних знань:

Психологія як наука про душу ( більше ІІ тисяч років тому). В європейській культурі зародження філософії (психології) відбувалося в Стародавній Греції. Філософи по-різному розуміли поняття душі. Демокріт, Епікур розглядали душу як різновид матерії, як тілесне утворення, яке складається із кулеподібних, маленьких і найбільш рухомих атомів. Платон виходив з того, що душа є щось космічне, божественне, ідеальне і відрізняється від тіла. Душа перед тим, як попрапити в тіло людини, існує відокремлено у вищому світі, де пізнає ідеї – вищі незмінні сутності. Потрапивши у тіло, душа починає згадувати побачене до народження. Тіло і психіка у Платона протистоять одне одному. Аристотель, систематизувавши попередні й сучасні йому психологічні положення, розвиває ідею нероздільності душі і тіла.

Психологія як наука про свідомість (ХVІІ ст.). Виникає в зв’язку з розвитком природничих наук. Думати, відчувати, бачити – це свідомість. Головний метод, дослідження свідомості, спостереження за собою і описування фактів. Історія експериментальної психології розпочалась в 1879 р. із заснування в Лейпцигу німецьким психологом Вільгельмом Вундтом першої у світі психологічної лабораторії. Дана подія знаменує собою виникненням психології як науки.

Психологія як наука про поведінку – біхевіоризм (поч. ХХ ст.). Головні методи, на цьому етапі розвитку психології, експеримент і спостереження за тим, що можна безпосередньо побачити (поведінка, вчинки, реакції). Мотиви, які викликають вчинки, не досліджуються.

Психологія як наука про несвідоме – психоаналіз (поч. ХХ ст.). Психоаналіз базується на ідеї, що поведінка людини визначається не тільки і не стільки її свідомістю, скільки несвідомим.

Психологія як наука, що вивчає закономірності, прояви і механізми психіки (сучасний етап).

Психологія має тісний генетичний зв'язок передусім із філософією. Філософія (й передусім філософська антропологія - для загальної психології, та соціальна філософія - для соціальної психології) становить наукову методологію психологічної науки, тобто систему найбільш загальних засад, до якої психологи повинні звертатися, щоб їх дослідницькі дії не втрачали наукової вартості.

							Психологія пов'язана із природничими науками. На перетині з фізикою Г.Т. Фехнером утворена галузь психології психофізика, яка вивчає психічні явища в залежності від фізичних ситуацій, наприклад, залежність інтенсивності відчуття від сили чи тривалості фізичного подразника. На перетині з нейрофізіологією існує спеціальна галузь дослідження психофізіологія, головною проблемою якої є причинне пояснення психічних явищ через діяльність нейрофізіологічних механізмів. На перетині медичної психології, нейрофізіології та патопсихології склалася галузь психофармакологія, яка досліджує вплив на психіку людини фармакологічних засобів. На перетині з зоологією існує наука зоопсихологія, яка займається особливостями психіки тварин. Плідні зв'язки психології з гуманітарними науками. Синтетичною науковою дисципліною є психолінгвістика, яка вивчає обумовленість процесів мовлення та сприйняття мови структурою самої мови.

Методи психологічної науки звичайно поділяють на 4 групи:

Методи теоретичного дослідження – вони застосовуються на першому та другому етапі загальної методики психологічного дослідження і допомагають подумки пізнавати сутність певного психічного явища.

Моделювання, реконструкція, типізація.

Методи емпіричного дослідження – вони застосовуються на третьому етапі загальної методики психологічного дослідження і допомагають реальній взаємодії дослідника з проявами психічного явища. Ці методи спрямовані на отримання фактичного матеріалу і застосовуються до певних носіїв психічних явищ: до людей-випробуваних, інколи до тварин, інколи – до самого дослідника (при застосуванні методу самоспостереження).

Спостереження (цілеспрямована за попередньо розробленим планом фіксація певних явищ, подій з метою подальшого їх аналізу; може бути відкритим і прихованим; може бути включеним і невключеним; лонгнітюдне, періодичне, одиничне; лабораторне і польове), експеримент (спеціально змодельована дослідником взаємодія досліджуваного та експериментальної ситуації з метою виявлення закономірностей і особливостей цієї взаємодії; природній, констатуючий і формуючий (певні якості)), опитування, бесіди,

тести, аналіз продуктів діяльності тощо.

Аналітичні методи – вони застосовуються на четвертому етапі загальної методики психологічного дослідження і слугують об'єктивації отриманих результатів. Аналітичні методи поділяються на якісні та кількісні.

Методи організації дослідження складають окрему групу методів; вони мають відношення не тільки до певного етапу загальної методики психологічного дослідження, але й до пізнавального циклу в цілому. До цієї групи належать лонгітюдний та порівняльний методи.

Розвиток психіки у філогенезі: тропізми, інстинкти, навчання, інтелектуальна поведінка на різних етапах розвитку тваринного світу. Якісна відмінність психіки людини від психіки тварини.

Філогенез психіки (історичний її розвиток), розглядається за аналогією з філогенезом організмів; тому в дослідженні філогенезу мова йде про видовий розвиток психіки у тварин. Філогенез вивчався переважно об'єктивними методами (дійсно, інтроспекція - самоспостереження, самоспоглядання як метод пізнання психіки для тварин виявляється неможливою). Погляд на філогенез, який існував у радянській психології і зараз є найбільш розробленим, вказує на те, що існує взаємообумовленість між рівнем розвитку психіки і рівнем організації нервової системи її тілесного носія. Про це переконливо свідчать порівняльно-фізіологічні й зоопсихологічні дані. Ця взаємообумовленість склалася у процесі адаптації організму та його психічного складу до середовища.

Робота Ч. Дарвіна ("Вираження емоцій у тварини і людини" - 1872р.) дала початок порівняльним і експеріментальним дослідженням. Дарвін використовував об'єктивний метод вивчення психіки. Він виявив, що прояви емоцій у людини і у тварин схожі. Категорії поведінки:

Інстинкт (комплекси простих безумовних рефлексів). Інстинкт в широкому сенсі

спадково закріплений компонент поведінкового акту. В науках про поведінку тварин під інстинктом розуміється вид-специфічна сукупність вроджених складних реакцій організму, що виникають, як правило, майже в незмінній формі у відповідь на зовнішні або внутрішні подразнення.

Л. Морган відокремив навчання та інстинкти навчання, вважаючи навчання набутим, а інстинкти – вродженими. Він вважав, що тварини в ряді випадків діють методом проб і помилок, маючи декілька способів для вирішення завдання. Вчений проголошував, що будь-яку дію тварини ні в якому разі не можна інтерпретувати як результат прояву будь-якої вищої психічної функції, якщо його можна пояснити на основі наявності у тварини здатності, яка займає більш низький ступінь на психологічній шкалі, тобто він вважав, що не можна пояснити поведінку тварин наявністю розуму, тому що це пояснюється наявністю інстинкту.

Інстинкти (від грец. instinctus - спонука) – сукупність складних спадково обумовлених стереотипних дій, які вчиняються однаково всіма тваринами у відповідь на зовнішні та внутрішні подразники для задоволення основних біологічних потреб.

Одиницями інстинктивної поведінки є фіксовані комплекси дій – специфічні генетично зумовлені стереотипні за порядком і послідовністю настання рухові акти.

Здатність до навчання.

(Звикання — найпростіша форма навчання, яка полягає в ослабленні реакції на стимул при багаторазовому пред'явленні.

Умовний рефлекс. Класичний павловській рефлекс полягає у формуванні при багаторазовому пред'явленні біологічно нейтрального стимулу з біологічно значимим стимулом, так що обидва стимулу частково перекриваються в часі, реакції на нейтральний стимул. У рамках рефлекторної теорії ВНД умовний рефлекс розглядався як основна одиниця індивідуального досвіду.

Оперантне навчання — процес формування інструментальних рефлексів через підкріплення власної активності тварини.

Імпрінтінг (від imprint — залишати слід, фіксувати, запам'ятовувати) — відкрита етологами форма навчання.)

3) Розумова здатність. Після Дарвіна вчені йдуть двома напрямками:

Антропоморфізм - прагнення перебільшувати розумові здатності тварин і приписувати їм людські властивості (свідомість, волю, любов). Це перенесення всіх людських якостей на тварин.

Тропізми - це генетично фіксовані механізми просторової орієнтації і активності, тварин у бік сприятливих або від несприятливих умов середовища (атоми поведінки тварин). Леб різко виступав проти теорії нервових центрів і вважав її наукової помилкою - атомістичний підхід. Павлов - рефлекси - атоми поведінки тварин. Біхевіористи - Уотсон: поведінка побудована з секретних і кишечних реакцій організму, які в свою чергу детерміновані діючими на тварину зовнішніми стимулами.

Батько когнітивного підходу в зоопсихології - Л. Морган обособил навчання в інстинкти навчання. Навчання - придбане, інстинкти - вроджене. Тондайк (учень Моргана) розробив вчення про метод проб і помилок. Морган вважав, що не можливо пояснити поведінку тварин. наявністю розуму, тому що це пояснюється наявністю інстинкту.

Відмінності між психікою тварин і людини:

1)Тварина може діяти тільки в межах наочної ситуації, абстрагуватися від неї не може. Поведінка людини характеризується здатністю відволікатися від даної конкретної

ситуації, передбачити наслідки, які можуть виникнути у зв’язку з цією ситуацією. Людина здатна діяти свідомо.

Тварина створює знаряддя в наочно-дійовій ситуації, використовує його, але не зберігає. Людина створює знаряддя, використовує за призначенням, зберігає на майбутнє.

Відмінність у мисленні. І тварина, і людина володіють потенційною здатністю до розв’язку елементарних практичних завдань у наочно-дійовому плані. Але вже на наступних стадіях розвитку інтелекту – в наочно-образному і словесно-логічному мисленні – між ними виявляються відмінності. Тільки вищі тварини, напевно, можуть оперувати образами, причому це залишається дискусійним. Що ж стосується словесно-логічного мислення, то у тварин немає ні найменших ознак цього типу інтелекту, оскільки ні логіка, ні значення слів їм не доступні.

Складним є питання про порівняння проявів почуттів. Первинні емоції є і у тварин, і у людини. Разом з тим у людини є вищі почуття. Вони на відміну від елементарних емоцій виховуються і змінюються під впливом соціальних умов.

Відмінність в умовах розвитку. Розвиток психіки в тваринному світі підкорений біологічним законам, а розвиток психіки людини обумовлюється суспільно-історичними умовами. І людині, і тварині притаманні інстинктивні реакції на подразники, здатність набувати досвід в життєвих ситуаціях. Проте засвоювати суспільний досвід, який розвиває психіку, здатна тільки людина.

Психологія відчуття.

Відчуття – відображення у мозку людини окремих властивостей, якостей предметів та явищ об’єктивної дійсності в наслідок їх безпосереднього впливу на органи чуття.

(Фізіологічна основа відчуттів – складна діяльність органів чуття. І.П. Павлов назвав цю діяльність аналізаторною, а системи складно організованих клітин, які безпосередньо здійснюють аналіз і синтез подразників – аналізаторами.)

Фізіологічною основою відчуттів є умовно-рефлекторна діяльність аналізаторів та аналітико-синтетична діяльність кори головного мозку. В основі відчуттів лежить нервовий процес, який виникає при дії подразника на адекватний йому аналізатор. Прості відчуття мають безумовно-рефлекторну природу, складні відчуття мають умовно-рефлекторну природу.

Будова аналізатора: аналізатор включає 1) периферичну частину (органи чуття з рецепторами), 2) доцентрові та відцентрові нервові шляхи, 3) відповідні ділянки кори головного мозку. Відчуття виникає при безпосередній дії подразника на органи чуття.

Відчуття відображає окремі властивості та якості предметів. (Сприймання відображає якості, предмети, явища навколишньої дійсності, їх властивості цілісно і усвідомлено.)

Наприклад, я «відчуваю кафедру»: окремо її форму, окремо її температуру, окремо її колір, окремо її текстуру (наскільки вона гладка чи не гладка) – відчуття. Але коли я дивлюся на кафедру і кажу, що це «кафедра, вона жовта, вона квадратна, продовгувата» - сприймання (тому що я цей предмет вже сприймаю цілісно: одночасно його колір, його величину, його текстуру, його призначення.

Основні особливості відчуттів:

1) Надають різноманітну інформацію людині про зовнішній та внутрішній світ. Наприклад, за допомогою відчуттів ми отримує інформацію, яка температура, хто до

мене заговорив (чи не заговорив), що я бачив. А внутрішні відчуття – це відповідно від внутрішніх органів надходить інформація – хочу їсти, хочу спати…

Відчуття забезпечують орієнтувальну функцію людини в навколишньому середовищі. Відчуття є первинною формою орієнтації.

Відчуття є вихідною формою розвитку пізнавальної діяльності

(у новонародженої дитини перший пізнавальний процес, який розвивається і виникає – це відчуття; скажімо, дитинка чує, але інше справа, що вона ще не розуміє звуків… але вони

ще не диференційовані, не чіткі; за два-три тижні – більше диференціює, чує звук, але ще не сприймає цілісно, тобто ця наша мова – це шумовий ефект, і дитина виловлює тільки якісь інтонації (передають емоції), мелодику…)

4) Відчуття емоційно забарвленні і забезпечують оцінку людиною подразників, які діють на неї. Тобто позитивні відчуття викликають позитивні емоції, негативні відчуття – негативні емоції.

Окрім того, відчуття мають більш специфічний вплив на психіку людини. Наприклад, візьмемо зорові відчуття, от відчуття кольору – є така кольорова терапія. Колір впливає на емоційний стан людини. Скажімо, салатовий діє заспокійливо. Червоний

– збуджує.

червоній тарілці їжа виглядає більш апетитно, ніж в синій.

Є музичні твори, які сприяють активі активізації пам’яті, мисленню, є – які сприяють активізації уваги…

Класифікація та види відчуттів:

1.Критерій за наявністю контакту рецептора і подразника:

дистантні (зорові, слухові, нюхові)

контактні (смакові, больові, тактильні)

2.За розташуванням рецепторів:

-ектероцептивні (зовнішні – подразник міститься поза людиною, відчуття сприймають подразнення з зовнішнього світу, рецептори розташовані на поверхні тіла: зорові, слухові, нюхові, тактильні)

-інтероцептивні (подразнення від внутрішніх органів – надходять з внутрішнього середовища організму; їх приймають рецептори, які розташовані на внутрішніх органах: больові, відчуття голоду, спраги, всі органічні відчуття)

-пропріоцептивні (подразнення від м'язів тіла – відчуття сприймаються рецепторами, які розташовані в руховому апараті, тобто на м’язах і сухожиллях, а також рецептори у вестибулярному апараті; відчуття дають інформацію про положення людини у просторі)

3.За впливом подразника на аналізатор:

-адекватні (відчуття, які виникають при впливі на орган чуття, адекватного йому подразника – наприклад, світло для ока, смак для язика, звук для вуха)

-неадекватні (коли іде вплив на орган чуттям, неадекватного йому подразника (при неадекватних відчуття по суті відчуття як такого немає, тому що орган чуття не подразнюється, при неадекватному впливі може виникнути у органу чуття дискомфортні чи больові відчуття) – наприклад, механічна дія на око)

Закономірності відчуттів (психологічні закономірності, які відображають специфіку відчуттів як пізнавального психічного процесу):

-пороги чутливості – такий рівень інтенсивності подразника, який здатен викликати відчуття; розрізняють 1) нижній поріг чутливості (визначається найменшою силою подразника, яка здатна викликати ледь помітне відчуття; той поріг чутливості, при якому людина здатна відчувати найменші подразнення, людина здатна відчувати найменші нюанси відчуттів – у когось дуже гострий нюх, у когось дуже гострий слух, у когось дуже гострий смак, у музикантів з хорошим слухом низький поріг слухової чутливості) і 2) верхній поріг чутливості (визначається найбільшою силою подразника, яку здатна людина адекватно відчувати; якщо подразник надто сильний і виходить за межі верхнього порогу чутливості, то людина вже не здатна відчувати, а подразник, який виходить за межі верхнього її порогу, викликає у людини лише больові відчуття – наприклад, кожна людина здатна сприймати інтенсивність світла лише до якоїсь міри (у світла є якісь там фізичні показники інтенсивності світла, і якщо нам включити дуже сильне світло, яке виходить за наш верхній поріг чутливості, то ми нічого не будемо бачити, а нам будуть боліти очі)) і 3) поріг чутливості до розрізнення (диференційний поріг чутливості) – та межа вираженості подразника, яка дає можливість людині диференціювати відчуття; здатність людини розрізняти різні нюанси тих чи інших подразників (наприклад, є різні

тональності червоного кольору; різні смакові подразники (просто солоне, ледь солоне, солоне аж до рапи)); мінімальна різниця в інтенсивності двох подразників, яка викликає ледве помітну відмінність у відчуттях (наприклад, для слухового аналізатора це відношення становить 1/10, для дотикового – 1/30, а для зорового – 1/100).

-адаптація (пристосування) – зміна чутливості аналізатора під впливом постійно діючого подразника, що проявляється у зниженні, або підвищенні порогів чутливості; за рахунок адаптації поріг чутливості може знижуватися чи підвищуватися (наприклад, якщо людина заходить зі світлого приміщення в темне – спочатку нічого не бачить, коли трішки постоїть там, то починає поступово розрізняти якісь предмети, значить, поріг чутливості знизився; якщо людина з теплого приміщення виходить на вулицю – їй спочатку холодно, трішки походить – адаптується – поріг чутливості підвищився; коли влітку заходимо в воду – холодно спочатку, а коли посидиш в води – стає так тепло, що вже виходити з води не хочеться)

-сенсибілізація – підвищення чутливості в результаті взаємодії аналізаторів, або в результаті систематичних вправ (наприклад, якщо тренувати слух, то поріг чутливості знижується і підвищується чутливість); процес, який забезпечує взаємодію відчуттів і при цьому, скажімо, за рахунок цієї взаємодії людина може більш чіткіше відчувати ті чи інші подразники; забезпечує процес компенсації (наприклад, якщо погіршується зір – загострюється слух, у сліпоглухонімих людей дуже розвинуті тактильні відчуття (навіть є спеціальна мова, розмовляють за допомогою дотиків))

-взаємодія відчуттів – зміна чутливості однієї аналізаторної системи за рахунок (під впливом) іншої (наприклад, слухова чутливість підвищується за рахунок зорових подразників, тобто якщо певний звук ми ще супроводжуємо відповідними зоровими подразниками, то слухова чутливість у людини посилюється (цей прийом використовується на різних концертах – ціле шоу, цей прийом використовується в гіпнозі))

-контрастність відчуттів – зміна інтенсивності та якості відчуттів під впливом попереднього чи супутнього подразника (наприклад, закон контрасту: темні предмети на світлому фоні виглядають темнішими, контрастнішими – цей ефект використовується в дизайні інтер’єру, дизайні одягу, цей ефект використовується в дизайні одягу, щоб скрити вади фігури; коли відчуття на контрасті – людина була в теплому приміщенні, вийшла в холодне – дуже холодно, або попили теплого чаю – поїли морозива – зуби відчувають контраст)

-синестезія – виникнення під впливом подразнення одного аналізатора відчуттів, характерних для іншого (наприклад, під впливом якихось звуків у людини можуть виникати якісь образи); найкраще розвинута у творчих людей (художників, композиторів-музикантів); розрізняють зорову і слухову синестезію, навіть є зорово-смакова синестезія

Властивості відчуттів:

-Якість відчуття – властивість, яка відрізняє одне відчуття від іншого; особливість певного відчуття, яка відрізняє його від інших відчуттів; якість відчуттів дає змогу відображати світ у всій різноманітності його властивостей (наприклад, різні кольорові тони, різні смакові елементи).

-Інтенсивність відчуття – кількісна характеристика; відображає їх насиченість (визначається силою подразника, що діє, і функціональним станом рецептора, який залежить від стану організму, значущості подразника і просторово-часових умов сприймання; вона виявляється в яскравості й виразності властивостей предметів і явищ, які відображає людина).

-Локалізація відчуття – залежить від розташування подразника (наприклад, локалізація відчуттів: звукові відчуття, слухові відчуття); відтворення в відчуттях місця перебування подразника (при цьому аналіз, який здійснюється дистантними рецепторами, дає інформацію про локалізацію подразника в просторі – наприклад, світло, звук зіставляються з їх джерелом).

-Тривалість – часова характеристика відчуттів. Вона залежить від часу дії подразника, його інтенсивності і функціонального стану організму. При дії подразника відчуття виникає не відразу, а через деякий проміжок часу, який називають латентним (прихованим) періодом відчуття.