67.Керівництво процесом соціалізації дитини: шляхи та умови

керівництво – традиційний вид педагогічної діяльності. Класний керівник постає формальним і фактичним лідером групи, носієм культури, організатором та учасником колективної творчої діяльності учнів, помічником, наставником, опікуном та товаришем своїх вихованців. Отримуючи і систематизуючи інформацію про них, про їхній психічний розвиток, соціальне оточення, він контролює хід цілісного виховного процесу, етапи становлення особистості кожного учня, його моральних якостей; аналізує характер здійснюваних на нього впливів і координує навчальну діяльність як усьго колективу, так і кожної дитини окремо.

Однією з найбільш серйозних проблем перехідного етапу розвитку суспільства є проблема зростання кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, що потребує розробки та упроовадження нових соціально-педагогічних технологій, які надають можливість удосконалювати процес їхньої соціальної адаптації для забезпечення рівних можливостей з іншими дітьми. Не оминула дана проблема і Комунальний заклад Сумської обласної ради Глухівську спеціалізовану школу-інтернат I-III ступенів імені М.І. Жужоми, де разом з дітьми, що виховуються у родинному оточенні, навчаються діти-сироти. Аналізуючи педагогічну практику, можемо сказати, що за час перебування дітей-сиріт у інтернатному закладі найважче підготувати їх до самостійного і відповідального вирішення власних проблем з урахуванням того, що на етапі життєвого старту вони не можуть розраховувати на підтримку родини.

У процесі взаємодії з такою категорією дітей нами були виявлені особливості, які необхідно враховувати у виховному процесі розвитку соціальної активності: психофізіологічні (психічний та поведінковий прояв основних властивостей нервової системи); мотиваційні (властиві для таких дітей інтереси); характерологічні (специфічні риси характеру, що проявляються у системі відносин особистості до себе самої, до інших членів соціуму; емоційно-вольові (типовий для дітей-сиріт емоційний стан, а також можливість вольової регуляції діяльності); соціально-психологічні (комунікативні якості особистості такої дитини, що проявляються в умовах взаємодії з людьми). Саме тому одним із найважливіших завдань класного керівника є підготовка дітей-сиріт до самостійного життя та здійснення процесу соціалізації в умовах навчально-виховного процесу.

Термін «соціалізація» увів американський соціолог Ф. Гідінгс, котрий у праці «Теорія соціалізації» вжив його в значенні, близькому до сучасного, – «розвиток соціальної природи або характеру індивіда, підготовка людини до соціального життя» [2].

Виходячи з визначення “соціалізації” (від лат. socialis — громадський) як “процесу залучення індивіда до системи суспільних відносин, формування його соціального досвіду, становлення й розвитку як цілісної особистості” [3, c. 314], можна стверджувати, що цей процес передбачає формування індивіда як під впливом цілеспрямованих факторів (виховання на різних рівнях), так і стихійних (наприклад, безпосереднє спілкування тощо). У контексті нашого дослідження під соціалізацією будемо розуміти:

- процеси інтеграції індивіда у суспільство, у різноманітні типи соціальних спільнот (група, соціальні інститути, соціальна організація) шляхом засвоєння ним елементів культури, соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються соціально-значущі риси особистості; включення його до системи соціальних зв’язків і відносин, необхідних для його становлення і життєдіяльності в даному суспільстві;

- способи формування умінь і соціальних установок індивідів, які відповідають їх соціальним ролям; процес становлення особистості, навчання і засвоєння індивідом норм, установок, зразків поведінки, притаманних суспільству, соціальній спільноті, групі [1].

Проведені у межах школи-інтернату дос¬лідження дають можливість виділити такі найбільш суттєві проблеми соціалізації дітей-сиріт: неадекватне самовизначення й само¬оцінка; обмеженість і одноманітність со¬ціальних контактів; замкнутість і обмеженість простору життєдіяльності; нерозуміння матеріальної сторони життя, інфантилізм; нездатність до усвідомленого вибору своєї долі; перевага негативного досвіду вза¬ємовідносин між людьми.

Варто зазначити, що спеціалісти і вчені, досліджуючи особливості соціалізації дітей і підлітків даної категорії, уважають проблему соціальної адаптації та інтеграції сиріт у суспільство найбільш складною. Для включення таких дітей у нормальне життя, у звичайний навчально-виховний процес, для залучення їх до соціальних цінностей та норм необхідно змінити спосіб життя цих дітей, їхнє ставлення до себе, до свого минулого, сучасного та майбутнього. У цьому процесі, безумовно, важлива роль належить саме класному керівнику.

Організовуючи навчально-виховний процес у школі-інтернаті, враховуємо специфіку діяльності з дітьми-сиротами, що передбачає використання таких напрямів роботи: діагностичний, консультативний, корекційно-розвиваючий, профілактичний, профорієнтаційний