65.Роль великих та малих груп у соціалізації особистості. Механізми соціалізації

Людина стає особистістю тільки в процесі соціалізації, тобто спілкування, взаємодії з іншими людьми. Поза людським суспільст­вом духовний, соціальний, психічний розвиток відбуватися не може.

Реальна дійсність, в умовах якої відбувається розвиток людини, називається середовищем. На формування особистості впливають різноманітні зовнішні умови, в тому числі географічні й соціальні, шкільні й сімейні. Коли педагоги говорять про вплив середовища, то мають на увазі, перш за все, середовище соціальне й домашнє. Перше відносять до дальнього оточення, а друге – до найближчого. Поняття соціальне середовище має такі загальні характеристики, як суспільний лад, система виробничих відносин, матеріальні умови життя. Найближче середовище - сім'я, родичі, друзі.

Великий вплив на розвиток людини, особливо в дитинстві, виявляє домашнє середовище. В сім'ї проходять перші, вирішальні для становлення, розвитку і формування роки життя людини. Сім'я визначає коло інтересів і потреб, поглядів і ціннісних орієнтацій. Сім'я ж, забезпечує й умови для розвитку природних задатків. Моральні і соціальні якості особистості також закладаються в сім'ї.

Взаємодія людини з суспільством має назву "соціалізація". Поняття про соціалізацію як процес повної інтеграції особистості в соціальну систему, в ході якого здійснюється її пристосування, сформувалося в американській соціології (Т. Парсонс, Р. Мертон). В традиціях цієї школи соціалізація розкривається за допомогою поняття "адаптація".

Поняття адаптація, будучи провідним поняттям біології, означає пристосування живого організму до умов середовища. Воно було екстрапольовано в суспільствознавство і стало означати процес пристосування людини до умов соціального середовища. Так виникли поняття соціальної і психічної адаптації, результатом якої є адаптованість особистості до різноманітних соціальних ситуацій, мікро- і макрогруп.

За допомогою поняття адаптація, соціалізація трактується як процес входження людини в соціальне середовище і її пристосування до культурних, психічних і соціальних факторів. Дещо інакше осмислюється сутність соціалізації в гуманістичній психології, представниками якої є Г. Олпорт, А Маслоу, К. Роджерс та ін. В ній соціалізація - це процес самоактуалізації "Я-концепції", само реалі­зації особистістю своїх потенційних творчих здібностей, переборю­вання негативних впливів середовища, що заважають її саморозвитку й самоутвердженню. Тут суб'єкт розглядається як саморозвиваюча система, як продукт самовиховання. Ці два підходи не суперечать один одному, а визначають двобічний процес соціалізації.

Соціалізація – це неперервний процес, що триває протягом усього життя. Він складається з етапів, кожен з яких "спеціалізується" на вирішенні певних завдань, без розв'язання яких наступний етап може не наступити, бути спотвореним або загальмованим. У вітчизняній науці при визначенні стадій (етапів) соціалізації вважають, що вона здійснюється більш плідно в трудовій діяльності. В залежності від відношення до трудової діяльності виділяють наступні її стадії:

— дотрудова, що містить увесь період життя людини до початку трудової діяльності. Ця стадія розділяється на два більш-менш самостійні періоди: рання соціалізація, що охоплює час від народження дитини до вступу її в школу; юнацька соціалізація — навчання в школі, технікумі, вузі;

— трудова стадія охоплює період зрілості людини;

— післятрудова стадія, що наступає в літньому віці у зв'язку з припиненням активної трудової діяльності.

А.В.Петровський виділив три макрофази соціального розвитку особистості на дотрудовій стадії: дитинство — адаптація індивіда, оволодіння нормами соціального життя; отроцтво – індивідуальна, що виражається в потребі індивіда в максимальній персоналізації, в потребі "бути особистістю"; юність – інтеграційна, що виражається в набутті рис і властивостей особистості, що відповідають необхідності й потребам групового та особистісного розвитку.

Які ж фактори соціалізації і формування особистості? Факторами соціалізації називають такі обставини, при яких створюються умови для здійснення процесу соціалізації. А.В.Мудрик виділив основні фактори спеціалізації, об'єднавши їх у чотири групи:

— мегафактори (мега - дуже великий, загальний) - космос, планета, світ, які тією чи іншою мірою через інші групи факторів впливають на соціалізацію всіх жителів планети або дуже великих труп людей, що проживають в окремих країнах;

— макрофактори (макро - великий) - країна, етнос суспільство, держава, які впливають на соціалізацію всіх жителів, які проживають в певних країнах (цей вплив опосередкований іншими групами факторів)

— мезофактори (мезо - "середній, проміжний") — умови соціалізації великих груп людей, що виділяються: за місцем і типом поселення, в якому вони живуть (регіон, село, селище, місто); за належністю до аудиторії тих чи інших мереж масової комунікації (радіо, телебачення, кіно та ін.); за належністю до тих чи інших субкультур.

— мікрофактори - це ті, які безпосередньо впливають на конкретну людину — сім'я і домашній осередок, група ровесників, мікросоціум, організації, в яких здійснюється соціальне виховання - навчальні, професійні, громадські та ін.

Вплив соціально-психологічних параметрівмалої групи на особистість

Найбільш ранні дослідження малих груп було проведено вСША в 20-х рр. ХХ ст. Це були дослідження так званих «контак-тних» груп, тобто груп, які трактувались як «факт присутностіінших». Ці дослідження виявили феномен фасилітації. Другийетап - це був етап переходу від вивчення коактних груп до ви-вчення взаємодіяльності індивідів в малій групі.

Було виявлено, що найважливішим параметром груповоївзаємодіяльності є не просто «факт присутності», а сумісна дія-льність. Було доведено, що ті ж самі проблеми в умовах сумісноївзаємодії вирішуються в групі більш коректно, ніж в умовах їхіндивідуального вирішення.

У більш детальних дослідженнях було встановлено також,що результати вирішення завдань у групі залежать також і від ха-рактеру самої діяльності, але ця ідея на даному етапі дослідженняне отримала розвитку.

Третій етап дослідження малих груп характеризується їх бі-льшою розгалуженістю. Дослідження малих груп було спрямова-но не тільки на виявлення впливу групи на індивіда, але й харак-теристики групи як малої групи: її структуру, типи взаємодій ін-дивідів у групі. Було удосконалено також і методи вимірюваннярізних групових характеристик.

У галузі дослідження малих груп поставлено багато важли-вих питань, проведено сотні цікавих і витончених у технічномувідношенні експериментів, вивчено в деталях численні процеси іефекти малих груп. Ці питання вирішувалися в рамках різних те-оретичних схем, з точки зору різних методологічних підходів, атому і відповіді на них отримано неоднозначні. До цих пір зали-шаються дискусійними такі питання, як визначення поняття «ма-ла група», принципи виділення малих груп, кількісні їх характе-ристики, зокрема її нижня і верхня межі.

Малі групи є відносно самостійними суб'єктами суспільнихвідносин. З одного боку, вони відображають ті суспільні відноси-ни, в які вони органічно включені, і трансформують їх у своєріднівнутрішньогрупові відносини, з другого - на основі особистихконтактів між членами групи виникає мережа емоційних, психо-логічних відносин. Обидві системи відносин - об'єктивних (сус-пільних) і суб'єктивних (психологічних) зливаються в єдину сис-тему міжособистісних групових відносин, що надає малим гру-пам особливої якості, яка відрізняє їх від інших соціальних груп.

Родовою ознакою малої групи є належність до соціальнихгруп, видовою - безпосередній стійкий особистісний контакт(спілкування, взаємодія). Прикладами малих груп є сім'я, вироб-нича бригада, шкільний клас, науковий, військовий та інший ко-лективи.

Мала група виконує функції зв'язуючого кільця в системі«особистість - суспільство». Людина усвідомлює свою належ-ність до суспільства і свої суспільні інтереси через належність допевних соціальних груп і організацій, завдяки яким вона береучасть у житті суспільства. Мала група відіграє важливу роль увихованні і становленні особистості, її соціалізації, будучи прові-дником тих ідей, настанов, цінностей і норм поведінки, які існу-ють у даному суспільстві як цілісній системі.

За напрямком впливів факторів, що соціалізують:

- інтериоризація - засвоєння, долучення до загальнолюдського досвіду, внаслідок чого цей досвід стає надбанням особистості, здійснює вплив на становлення особистості. Формування внутрішньої структури людської психіки, переведення елементів зовнішнього світу у внутрішнє "Я" особистості. Результатом інтеріоризації стає індивідуальність особистості.

- екстериоризація - об'єктивація внутрішнього світу людини в її практичній діяльності та спілкуванні.

За мірою цілеспрямованості:

- стихійні впливи на особистість соціального середовища, що мають іноді різноспрямований характер;

- цілеспрямовані впливи в умовах соціальних інститутів освіти та виховання в інтересах особистості й суспільства.

За позитивністю механізми соціалізації поділяються на (Н. Смелзер на основі підходу З. Фрейда):

- позитивні - ті, що формують бажані якості особистості: імітація (усвідомлені спроби дитини копіювати і наслідувати певну модель поведінки; ідентифікація (спосіб засвоєння дітьми поведінки батьків та інших значущих дорослих, соціальних установок, цінностей і норм як своїх власних);

- негативні - ті, що перешкоджають появі у дитини соціально небажаних форм поведінки: почуття сорому (зазвичай, асоціюється з відчуттям, що вас викрили і зганьбили), й почуття провини, (коли мова йде про покарання самого себе, пов'язується з внутрішніми переживаннями і муками совісті, незалежно від інших людей).