64. Психологічні основи соціалізації особистості: зміст соціалізації дитини і дорослого. Стадії та інститути соціалізації

П. Бергер і Т. Лукман розрізняють два етапи соціалізації - первинний і вторинний.

Первинна соціалізації відбувається в дитинстві. Цей процес має виражене емоційне забарвлення. Під час первинної соціалізації не виникає проблем з ідентифікацією, тому що немає вибору "значущих інших". Первинна соціалізація закінчується, коли в дитини формується поняття "узагальненого іншого".

Вторинна соціалізація - входження людини в нові сектори суспільства, у якому живе. Вона може сама обирати об'єкт для ідентифікації, цей вибір більш раціональний².

На думку соціологів, соціалізація ніколи не буває повною і ніколи не завершується.

Первинна соціалізація - (сфера міжособистісних відносин) превалює в першій половині життя. Агенти соціалізації - безпосереднє близьке оточення людини: сім'я, родичі, однолітки, учителі.

Вторинна соціалізація - (сфера соціальних відносин). Превалює в другій половині життя. Агенти соціалізації - всі, що знаходяться за близьким оточенням людини: адміністрація, ВНЗ, ЗМІ, політичні партії...

Визначено, що індивіди у віці від 60 до 74 років - це люди похилого віку, від 75 до 90 - старі, а після 90 - довгожителі^*273. Згідно з міжнародними критеріями (наприклад, ООН) населення країни вважається старим, якщо частка людей віком 65 років та старше перевищує 7 %, якщо в структурі суспільства 10-12 % громадян похилого віку - це демографічна старість суспільства. Для України цей показник - 12,5 %.

{ВНЗ як інститут соціалізації, належить не тільки до дотрудової стадії, а, радше, займає проміжне положення між стадією навчання й трудовою.}

Найбільш дослідженою є дотрудова стадія соціалізації. Найменш розробленою - післятрудова.

Процес постаріння населення в Україні накладається на формування в суспільстві нових ціннісних орієнтацій та настанов. У осіб похилого віку знижується рівень соціально-психологічної адаптації. В період трансформаційних перетворень адаптація осіб похилого віку ускладнюється ще й особистісними проблемами: необхідністю розуміння представників нових молодих когорт, "узагальнених інших", які в цьому випадку виступають як суспільство загалом. З іншого боку, і суспільство повинно враховувати, "пристосовуватися" до того, що значну його частину становлять люди похилого віку, що вікова структура має вигляд "сивого суспільства". Це проблема і західних суспільств із розвиненою ринковою економікою.

Результати моніторингу Інституту соціології НАН України свідчать, що більшість людей похилого віку відчувають значний дискомфорт, негативні соціально-психологічні риси. їм властиві матеріальні проблеми. Вони висловлюють незадоволеність умовами життя, своїм становищем у суспільстві загалом. Українське суспільство характеризується:

o масовим зубожінням більшої частини населення, особливо людей пенсійного віку;

o руйнуванням традиційних життєвих цінностей і стереотипів поведінки, кризою менталітету;

o суб'єктивною неготовністю людей до ринкових відносин;

o соціальною незахищеністю та безпорадністю населення перед суспільними змінами^*274.

Стадії соціалізації

Соціалізація охоплює весь життєвий цикл людини, від самого народження. Проте окремі соціологи розглядають соціалізацію як процес, притаманний певним життєвим періодам.

Зокрема, Жан Піаже розрізняє періоди когнітивного розвитку особистості:

1) від народження до 2 років - сенсомоторна стадія розвитку дитини (формується здатність зберігати в пам' яті образи предметів);

2) від 2 до 7 років - передопераціональна стадія (навчання розуміти символи та їх значення);

3) від 7 до 11 років - стадія конкретних операцій (вміння по-думки здійснювати дії, які раніше могли виконувати лише руками - підрахунок...);

4) від 12 до 15 років - стадія формальних операцій (навчання логічному мисленню, осмислення майбутнього, розв' язання моральних проблем.).

Діти послідовно проходять ці стадії, але з різною швидкістю^*275.

Е. Еріксон розрязняє вісім етапів в життєдіяльності людини, кожен з яких ставить перед особистістю виняткове завдання щодо формування певних психологічних характеристик. Криза, яка загрожує індивіду на кожному з етапів, може успішно розв' язатися чи ні. Суспільству та людині визначені рівнозначні ролі у формуванні особистості. Однак результати перших чотирьох періодів переважно детерміновані соціальним середовищем, а останніх чотирьох - внутрішніми, суб' єктивними факторами.