51. Психологічні характеристики групи. Структура групи.

Група — конкретна спільнота людей, залучених до типових для них різновидів і форм діяльності та об'єднаних системою відносин.

Поведінка і діяльність людей у групах регулюються спільними цілями, нормами, цінностями. Головні ознаки групи:

• зміст і характер спільної діяльності;

• цілі та завдання спільної діяльності;

• певний тип відносин між особами в групі;

• зовнішня та внутрішня організація;

• прийняті у групі норми та цінності;

• усвідомлення належними до групи особами своєї причетності до неї, наявність “ми-почуття”;

• наявність групових атрибутів (назва, символи тощо).

Найзагальнішими характеристиками групи з погляду управління є:

• Спрямованість групи. Охоплює соціальну цінність прийнятих групою цілей, мотивів діяльності, ціннісних орієнтацій і групових норм.

• Організованість групи. Виявом її є здатність групи до самоврядування та інтегративність як міра злитості, єдності, спільності осіб у групі між собою на противагу роз'єднаності.

• Мікроклімат, тобто психологічний клімат групи. Визначає самопочуття кожної особистості, її задоволеність групою, комфортність перебування в ній, коли кожний прагне бути серед інших людей, належати до групи, відчувати позитивні зустрічні емоції.

• Референтність — ступінь прийняття індивідами групових еталонів і лідерство — ступінь провідного впливу окремих осіб групи на групу загалом у розв'язанні важливих для неї завдань.

• Інтелектуальна активність і комунікабельність. Вони виражають характер міжособистісного сприйняття, утвердження взаєморозуміння, здатність знаходити спільну мову.

• Емоційна комунікабельність. Свідченням її є міжособистісні емоційні зв'язки, задоволення соціальної потреби в емоційно насичених контактах.

• Вольова комунікабельність. Це — здатність групи протистояти впливам інших груп, обставин, стійкість до стресу, надійність в екстремальних ситуаціях, спрямованість і наполегливість у конкурентних умовах.

Організаційна структура групи. Її утворюють структурні елементи, головна функція яких — управління основною діяльністю організації. Представлена вона трьома рівнями.

Корпоративний рівень. Його утворює група людей зверху піраміди, кожний з яких і всі разом становлять вище керівництво. У сферу їх діяльності входить:

• розроблення загальної стратегії управління, яка визначає головну діяльність і порядок її виконання;

• відповідальність за основний капітал компанії (фірми, підприємства), за її фінансову стабільність;

• з'ясування видів товарів і послуг, які повинна виробляти організація, щоб отримувати прибуток;

• поширення інших організаційних цінностей своєї фірми тощо.

На цьому рівні структури одночасно відбувається безліч взаємодій, виникає постійна необхідність коригування роботи, щоб звести до мінімуму можливість конфліктів, надмірної напруги тощо.

Керівний рівень. Його представляє група людей, які відповідають за вужчу сферу, ніж загальне управління, але ширшу, ніж конкретні виробничі проблеми.

До представників керівного рівня прислухається вище керівництво, з ними часто радяться або обговорюють питання, які визначають стратегію компанії, але вони завжди повинні зважати на думку вищого керівництва і чекати від нього остаточних розпоряджень у подібних справах.

Керівництво середньої ланки. Його діяльність обмежена виробництвом “продукту”, за яке керівники несуть відповідальність. Вони рідко вирішують, що саме виробляти, хоча вище керівництво часто радиться з ними. Головні їх обов'язки — організація роботи групи підлеглих, які під їхнім керівництвом вироблятимуть відповідну продукцію з мінімальними помилками, браком, трудовими конфліктами тощо. Такі керівники є ключовою ланкою кожної організації, позаяк несуть безпосередню відповідальність за виконання роботи.

Соціальна структура. Її утворюють робітники (кваліфіковані й некваліфіковані), службовці, спеціалісти і керівники.

Функціональна структура. Вона передбачає розподіл працівників переважно фізичної праці (основні й допоміжні) і працівників переважно розумової праці (адміністративно-управлінський персонал, виробничо-технічні, конторські працівники).

Соціально-демографічна структура. У ній виокремлюють групи за віком, статтю тощо.

Професійно-кваліфікаційна структура. До неї належать такі групи працівників: висококваліфіковані, кваліфіковані, малокваліфіковані, некваліфіковані, практики, із середньою спеціальною освітою, із вищою освітою.

Комунікативна структура. Цю структуру можна представити як мережу каналів, якими у групі відбувається обмін інформацією й думками. З огляду на їх статус виокремлюють формальні (встановлені адміністрацією відповідно до посадової організаційної структури і зв'язують людей по вертикалі та горизонталі всередині трудового осередку) та неформальні (виходять за межі організації й не збігаються з офіційно встановленими).

За іншою класифікацією комунікацій виокремлюють нисхідну інформацію, що йде “зверху вниз”, тобто від керівництва до підлеглих, з верхніх ешелонів управління на нижні, і висхідну інформацію, спрямовану “знизу вгору”, від безпосередніх учасників трудового процесу до керівників усіх рівнів.

У кожному трудовому осередку виокремлюють також структури впливу, очікувань і симпатій.

Структура впливу. Формується вона на основі взаємодій двох категорій осіб однієї групи — тих, що заявляють про свої бажання, і тих, хто ті бажання виконує.

Структура очікування. Виникає завдяки консенсусу однієї частини групи (одноголосне прийняття рішення, збіг думок) відносно того, якої поведінки варто очікувати від конкретних осіб, що входять до групи, у конкретних ситуаціях.

52-53. Основні види великих груп. Характеристика великих груп та їх роль у формуванні особистості.

На відміну від малих, великі групи недостатньо представлені у соціальній психології: процес їх дослідження набагато складніший і потребує особливого розгляду. Більш дослідженими є стихійні великі неорганізовані групи порівняно з організованими, довгоіснуючими (класи, нації тощо).

Л. Орбан-Лембрик виділяє такі ознаки, за якими можна класифікувати великі групи:

• За характером зв'язку (наявність залежності/незалежності від волі і свідомості членів групи). Так, належність людини до певного соціального класу, етнічної групи не залежить від волі людини, а визначена об'єктивно. На відміну від таких спільнот, великі групи можуть формуватися як свідоме прагнення індивідів до об'єднання на основі загальних цілей і цінностей. Так, з господарською метою люди створюють підприємства, комплекси, корпорації тощо; з науково-дослідницькою - науково-дослідні інститути, лабораторні комплекси тощо; з освітньою - школи, університети; з політичною - партії, громадські об'єднання тощо. Основу цих об'єднань становлять психологічні явища.

• За тривалістю існування (більш тривалі - класи, нації; менш тривалі - мітинги, аудиторії, натовп).

• За характером організованості (випадкові, стихійні - натовп, публіка; свідомо організовані - партії, асоціації).

• За характером існування (умовні - статево-вікові, професійні; реальні - мітинги, збори).

• За контактністю взаємодії (з тісними контактами членів і без них).

• За відкритістю/закритістю (закриті - колонія, військовий вуз; відкриті - колектив заводу тощо).