34. Дослідження ефекту помилкової унікальності.

Ефект помилкової унікальності - тенденція оцінювати себе вище середнього рівня щодо здібностей, досягнень і особистісних рис. Іншими словами, мова йде про те, що більшість людей мають завищену самооцінку в усякому разі, в тих країнах, де цей ефект був відкритий, тобто перш за все в західних країнах. Російсьеим психологам теж добре відомо, що більшість піддослідних в методиці Дембо-Рубінштейна поміщає себе на всіх шкалах вище середнього рівня розуму, здоров'я, пам'яті і т. д.. За даними одного кросскультурного дослідження Markus, Kitayama, 1991, американські студенти вважали, що в середньому тільки 30% людей перевершують їх за різним рисами і здібностям, тоді як японські студенти не продемонстрували майже ніяких ознак ефекту: у більшості випадків вони заявляли, що їх перевершують приблизно 50% студентів.

Для цього ефекту характерна недооцінка індивідом того факту, що пережиті ним стани і проблеми аж ніяк не унікальні і широко поширені.

У соціальній психології самооцінка та оцінка з боку інших нерозривно пов'язані між собою. Отже, можна сказати, самооцінка поєднує оцінки інших, прийняті особистістю як власна програма поведінки. Завдяки здатності до самооцінки людина набуває можливості значною мірою самостійно спрямовувати й контролювати свої вчинки та дії, самовиховуватися й удосконалювати себе. Вона характеризується ступенем адекватності: самооцінка, адекватна рівню домагань і реальним можливостям людини, сприяє правильному виборові тактик і форм поведінки в групі; за умов, коли рівень домагань людини та її реальні можливості не збігаються (неадекватна самооцінка), індивід починає неправильно себе оцінювати, що, своєю чергою, призводить до неадекватної поведінки в групі. Як наслідок у людини виникають емоційні зриви, підвищується тривожність, а це певним чином позначається на групових стосунках. Самооцінка особистості є динамічним утворенням, вона змінюється відповідно до рівня соціального благополуччя індивіда. Висока оцінка себе та своїх можливостей сприяє особистісному зростанню, самоутвердженню в соціумі та Структурі групових стосунків. Низька самооцінка, навпаки, заважає індивідуальному зростанню, гальмує розкриття індивідуальності, спричинює формування комплексів, які утруднюють процес стосунків (комплекс неповноцінності — перебільшене почуття власної слабкості й неспроможності; комплекс перевищення — тенденція перебільшувати свої фізичні, інтелектуальні, соціальні якості к здібності й т. п.). Із самооцінкою пов'язують феномени помилкового консенсусу та унікальності. Тенденція недооцінювати той факт, що здібності й бажана чи ефективна поведінка набули значного поширення, називається ефектом помилкової унікальності.

Люди можуть вважати себе володарями унікальних особливостей, більш привабливими, цікавими, ніж є насправді; це явище відоме як ефект помилкової унікальності (наприклад, Bosveld, Koomen, Plight & Plaiseier, 1995). Наприклад, багато людей думають, що їх розумові здібності вище середнього рівня. Точно так само іноді люди відкидають якусь ідею, думаючи, що всі інші приймають її, це явище отримало назву плюралістичне незнання (Prentice & Miller, 1996). Наприклад, студенти часто говорять, що їм не подобається алкоголь, хоча, на їх думку, він подобається іншим студентам (Prentice & Miller, 1993). І неправдиву унікальність, і плюралістична неведення можна пояснити тим, що погляди інших людей менш доступні нам в порівнянні з власними. Ці явища ще раз підкреслюють, як люди можуть іноді помилятися.

У певних особистісних атрибуціях люди демонструють ефект помилкової унікальності (Marks, 1984; Snyder, Fromkin, 1980). Наприклад, коли їх просять перерахувати свої найяскравіші здібності і оцінити, якою мірою інші люди володіють цими здібностями, вони зазвичай недооцінюють здібності рівних собі. Нам необхідно відчувати, що ми відрізняємося від інших і що деякі наші здібності унікально хороші. Таким чином, високооцінюванні навички та здібності є демонстрацією ефекту помилкової унікальності, в той час як установки і думки більшою мірою відображають ефект помилкової згоди.