- •1.Предмет, завдання, структура предмету «Соціальна психологія».
- •2.Теорії соціальної психології. Течії та напрямки вітчизняної та зарубіжної психології та їх роль у становленні «Соціальної психології» як науки.
- •3. Розвиток соціальної психології в Україні.
- •4. Роль та завдання соціальної психології у суспільстві.
- •5. Соціальна психологія в системі наук. Роль курсу у професійному та особистісному становленні фахівця, особистості.
- •6. Основні методи соціально-психологічних досліджень.
- •8. Застосування соціально-психологічних знань в окремих галузях практичної діяльності .
- •11. Розвиток особистості в системі суспільних відносин. Рольова поведінка та особливості її форсування у системі міжособистісних стосунків.
- •12. Спілкування в системі міжособистісних і суспільних відносин
- •13. Рольова поведінка та соціальні установки.
- •14. Культурна диверситивність людей. Соціально-психологічні дослідження гендеру.
- •15. Соціальна психологія спілкування та міжособистісних відносин
- •16. Спілкування як обмін інформацією. Специфіка обміну інформацією у комунікативному процесі.
- •17. Структура спілкування
- •Види спілкування
- •18.Види і форми комунікації
- •19. Особливості вербальної та невербальної комунікації. Причини неузгодженості вербального та невербального спілкування.
- •20. Характеристика мови як важливого засобу спілкування.
- •21) Бар'єри спілкування: причини та шляхи їх усунення
- •22) Стихійні процеси передачі інформації.
- •23) Функції та засоби масової комунікації.
- •24)Роль засобів масової комунікації у практичній діяльності політолога та формуванні особистості
- •25) Основні комунікативні бар’єри комунікації. Надійність комунікатора
- •26) Структура комунікативного процесу.
- •27) Закон «чутки» Олпорта
- •28) Прямий та непрямий спосіб переконання. Кредитний комунікатор (д. Майерс)
- •29) Макс Люшер «Сигнали особистості: рольові ігри та їх мотиви».
- •31.Самоефективність у концепції Алберта Бандури.
- •32. Локус котролю за Юліаном Ротером.
- •33.Набута безпорадність, міркування на користь власного «я», оптимізм, «захисний песимізм», помилковий консенсус у формуванні «я»-концепції.
- •34. Дослідження ефекту помилкової унікальності.
- •35. «Мотиви підтримки самоповаги» та його рівні (Абрам Тессер).
- •36. Феномени «морального лицемірства», «нога в дверях» та їх прояви.
- •37. Характеристика Стенфордського тюремного експерименту Філіпа Зімбаро щодо формування установок та виконання соціальних ролей особистістю.
- •38. Соціально-психологічні основи взаємодії. Місце взаємодії у структурі спілкування.
- •39.Інтеракція як організація спільної діяльності. Вплив людини на людину. Типи взаємодії.
- •40. Агресія як деструктивна взаємодія та її дослідження у соціальній психології.
- •51. Психологічні характеристики групи. Структура групи.
- •Великі в кількісному відношенні утворення людей розділяються на два види:
- •54. Стихійні групи. Формування поведінки натовпу. Психологія класів і соціальних рухів.
- •55. Соціально-психологічні аспекти української ментальності.
- •58. Класичні експерименти соціальної психології з досліджень конформізму.
- •59. Психологія малої групи: поняття, межі, класифікація.
- •60. Психологічна структура та динамічні процеси в малій групі.
- •61. Психологія дитячих груп різного віку. Неформальні групи підлітків та старшокласників, юнацтва.
- •62. Психологія сім’ї, її педагогічний потенціал
- •63.Лідерство та керівництво в малих групах. Теорії лідерства
- •64. Психологічні основи соціалізації особистості: зміст соціалізації дитини і дорослого. Стадії та інститути соціалізації
- •65.Роль великих та малих груп у соціалізації особистості. Механізми соціалізації
- •66.Соціальні установки та їх дослідження у соціальній психології
- •67.Керівництво процесом соціалізації дитини: шляхи та умови
- •68.Соціально-психологічна служба та її роль у суспільстві та діяльності особистості. Соціально-психологічна служба школи, сім’ї
- •69. Структура комунікативного процесу. Комунікативні бар’єри
- •70.Специфіка формування груп на сучасному етапі соціокультури (класифікація г. Діркса).
16. Спілкування як обмін інформацією. Специфіка обміну інформацією у комунікативному процесі.
Спілкування (як обмін інформацією) відіграє велику роль у нашому житті. Існує безліч засобів, за допомогою яких може передаватися інформація від партнера до партнера, від людини до людини. До таких способів можна віднести мова, паузу в мові, тембр голосу, тональність, міміку, жести і сміх. У загальному розумінні їх можна поділити на дві основні групи – вербальні і невербальні.
Одним з основних засобів спілкування як і раніше залишається так звана «система словесних знаків», яка використовується в якості шляху передачі і засвоєння суспільно-історичного досвіду людства. Володіння такою системою дозволяє людям обмінюватися думками, розуміти один одного і просто спілкуватися.
Спілкування, як обмін інформацією, використовує прийоми комунікатора (специфічного кодування переданих даних) і реципієнта (декодування отриманого повідомлення). У разі різної системи кодування (наприклад, використання різних мов) і комунікатор, і реципієнт не зможуть знайти взаєморозуміння для здійснення спільної діяльності.
До вербальної комунікації відноситься мова, яку розрізняють як зовнішню і внутрішню. При цьому зовнішнє мовлення охоплює усну та письмову мову.
Діалог характеризує найпростіші сторони спілкування. Психологія йому відводить досить важливу роль. Прикладом може служити залежність успішності переговорів від ефективності діалогу.
Монолог також характеризує усне мовлення, але тільки однієї людини. В основному, такий тип спілкування використовується для доповідей і лекцій. Тут є підвищені вимоги до підбору слів, чіткому побудови пропозицій і суворої логіці.
Спілкування, як обмін інформацією, досить широко використовується в сучасному світі у вигляді письмової мови. Вона виникла дещо пізніше усного мовлення, і основне її призначення – це донесення інформації людям, що знаходяться вдалині. Інструментом такого спілкування є знакова система.
До невербальних засобів спілкування можна віднести міміку, зовнішність людини, жести, сміх, обмін фотографіями, предметами, малюнками, а також просторове розміщення співрозмовників. Дані кошти є ефективним доповненням мовних висловлювань. Найбільше значення серед них має зовнішність людини, представлена у вигляді одягу і манер.
Для задоволення потреб людства у спільній діяльності виділяють три сторони спілкування:
– перцептивна (сприйняття людьми один одним);
– комунікативна (обмін між людьми інформацією);
– інтерактивна (взаємодія між людьми в процесі спілкування).
Для узагальнення викладеного матеріалу необхідно виділити такі основні види спілкування:
– «Контакт масок», що представляє собою формальне спілкування. Як обмін інформацією, він використовує звичні маски, що відображають ввічливість, строгість, байдужість, скромність і співчутливість. У великому місті часто людина його використовує, щоб відгородитися від інших.
– Формально-рольове спілкування, чітко регламентований у змісті та засобах. В основу його закладається соціальна роль співрозмовника, а не його особистість.
– Ділове спілкування, при якому враховуються особливості віку, характеру, особистості і настрою співрозмовника. Однак на перше місце ставляться інтереси справи, а особистісні характеристики – на друге.
– Духовне або міжособистісне спілкування, що дозволяє друзям торкнутися будь-яку тему. При ньому необов’язково використовувати слова – розуміння одного можливо по рухах, виразу обличчя, інтонації. Таке спілкування стає реальним тільки при відмінному знанні особистості співрозмовника, а також якщо співрозмовник добре обізнаний про інтересах, переконаннях іншого, і тому легко можуть бути відтворені його реакції.