Вопрос 47. Цiлепокладання в навчально-виховному процесi –

Вопрос 48. Цiлеформулювання та цiлереалiзацiя на уроцi

Функціонування будь-якої системи, у тому числі уроку, завжди пов'язане з процесом цілепокладання та цілереалізації.

Цілепокладання — це процес формування мети на основі врахування особливостей виконавців діяльності, у ході якого передбачається досягнення певних результатів.

Мета уроку - основа ефективної діяльності вчителя та учнів, що визначає характер їхньої взаємодії. Вона реалізується у спільній діяль¬ності всіх учасників навчально-виховного процесу.

У дидактиці зміст цілепокладання знайшов відображення у триєдиній меті уроку, яка конкретизує можливості навчання, розвитку та виховання учнів під час опануваннями учнями навчального матеріалу. Мета уроку не виникає стихійно, а узгоджується із цільовими уста¬новками, визначеними до курсу або розділу, стандартами освіти, ураховує особливості учнівського колективу та відображає можливості вчителя. У меті уроку формулюється ключовий результат, до якого повинні прагнути учасники навчального процесу, і якщо вона визначена нечітко чи вчитель погано уявляє собі шляхи та способи її досягнення, ефек¬тивності уроку важко досягти.

Суттєвими ознаками цілі є: • модель бажаного результату; • прагнення його досягти. Способи визначення цілей навчання (за М. Кларіним): • через зміст предмета (вивчити певне явище тощо); • через діяльність учителя (ознайомити учнів із..., продемонстру¬вати прийоми тощо); • через внутрішні процеси інтелектуального, емоційного, особистісного й інших видів розвитку учнів (формувати вміння, навички..., роз¬вивати мислення... тощо); • через діяльність учнів (дослідити певне явище, розв'язати задачі тощо).

Педагогічне цілепокладання включає наступні етапи:

1) діагностика виховного процесу, аналіз результатів попередньої діяльності;

2) моделювання педагогом виховних цілей і завдань;

3) організація колективного цілепокладання;

4) уточнення цілей і завдань, внесення коректив, складання програми педагогічних дій.

Ц. передбачає виділення перспективних, проміжних цілей (А.С.Макаренко визначав ці цілі як близькі, середні і далекі перспективи), а також постановку виховних завдань як шляхів їх досягнення. У педагогіці прийнято розрізняти власне педагогічні завдання (СПЗ) та функціональні педагогічні завдання (ФПЗ). СПЗ - це завдання, спрямовані на зміну учня, його особистісних якостей (формування відповідальності), а ФПЗ - завдання окремого педагогічного дії (наприклад, одним із завдань проведення шкільної дискотеки буде навчання дітей вмінню організовувати своє дозвілля).

Завдання повинні визначатися вихідним рівнем розвитку особистості, колективу; обов'язково виражати те, що необхідно змінити в особистості, бути діагностично (їх результати можна перевірити); конкретними, досяжними за планований термін.

Цілереалізація — це процес, під час якого ціль із внутрішньої мети переходить у наслідок - результат діяльності. 

Вопрос 49. Цiлiнiсть пед процессу

Для того щоб досягти наміченої мети, навчання та виховання повинно бути організованим, тобто необхідно надати форму керованого процесу, в якому буде належним чином поєднаними взаємодія вчителів та учнів, отримані певні результати. Такий процес називається навчально-виховним, або педагогічним. Педагогічний процес - це процес, в якому соціальний досвід вихователів переплавляється в якості особистості вихованців.

Головна особливість - цілісність навчально-виховного процесу. Це слід розуміти як необхідність збереження в ньому всіх найважливіших складових частин. Якщо щось з процесу випадає, вилучається, то він вже не буде цілісним і не зможе забезпечувати вирішення завдань на належному рівні. Тому завжди необхідно стежити, щоб у навчально-виховному процесі були всі ланки. Забезпечення єдності навчання, виховання і розвитку на основі цілісності становить головну сутність педагогічного процесу.

Педагогічний процес - внутрішньо пов'язана сукупність багатьох процесів. У ньому нероздільність злиті процеси навчання, освіти, виховання, розвитку та формування особистості. Але це - не механічне поєднання процесів виховання, навчання, розвитку, - а нове якісну освіту, що підкоряється особливим закономірностям. Спільність і єдність педагогічного процесу підкреслюють підпорядкування всіх складових його процесів єдиної мети. Складні відносини всередині педагогічного процесу виражаються в єдності і самостійності процесів, що його утворюють; в цілісності і співпідпорядкованості входять до нього процесів; в наявності загального і збереженні специфічного.

У чому ж специфіка окремих процесів, що утворюють цілісний педагогічний процес? Вона виявляється при виділенні головних (домінуючих) функцій кожного з процесів. Домінуюча функція процесу навчання - навчання, процесу виховання - виховання, процесу розвитку - розвиток. Але кожен з цих процесів виконує в цілісному процесі і супутні функції: виховання здійснює не тільки виховну, а й розвиваючу, і освітню функції, а навчання немислимо бей супутнього йому виховання та розвитку.

Вопрос 50. Форми навчання як дидактична категорiя (+ что в лекциях)

Форма навчання (або педагогічна форма) - це стійка завершена організація педагогічного процесу в єдності всіх його компонентів. (Див. додатковий ілюстративний матеріал.)

Функції форм навчання:

1) навчально-освітня - вона створює найкращі умови для передачі ЗУНов, формування практичних здібностей;

2) виховна - послідовне введення школяра в різноманітні види діяльності, формування позитивних якостей особистості;

3) організаційна - чітка організація методичної подачі матеріалу, строгий відбір допоміжних засобів;

4) психологічна - вироблення в учнів певного діяльнісного біоритму, тобто звичка до роботи в один і той же час;

5) розвиваюча - змістовна форма навчальних занять у сукупності з активними методами;

6) інтегрірующе-дифференцирующая - колективна та індивідуальна діяльність дітей, взаємообмін інформацією, індивідуальний і диференційований підхід до учнів;

7) систематизує й структурує - розбивка всього навчального матеріалу по годинах і темам, формам організації навчання (що вивчається на уроці, що виноситься на домашню роботу), враховує форми організації навчання;

8) стимулююча - мобілізація учнів на активне засвоєння матеріалу;

9) доповнює і координуюча - тобто форми організації доповнюють і коректують один одного.

У педагогіці всі форми навчання за ступенем складності поділяються на:

прості;

складові;

комплексні.

Прості форми навчання побудовані на мінімальній кількості методів і засобів, присвячені, як правило, одній темі (змісту). До них відносяться:

бесіда;

екскурсія;

вікторина;

залік;

іспит;

лекція;

консультація;

диспут;

культпохід;

"Бій ерудитів";

шаховий турнір;

концерт

Складові форми навчання будуються на розвитку простих форм навчання або на їх різноманітних поєднаннях, це:

урок;

конкурс профмайстерності;

святковий вечір;

трудовий десант;

конференція;

КВН.

Наприклад, урок може містити в собі бесіду, вікторину, інструктаж, опитування, доповіді та ін

     Комплексні форми навчання створюються як цілеспрямована добірка (комплекс) і складових форм, до них відносяться:

дні відкритих дверей;

дні, присвячені обраній професії;

дні захисту дітей;

тижня театру, книги, музики, спорту і т.д.

Вопрос 51. Форми організації навчання

Способом існування і виявлення змісту, його організації е форма. Форми навчання належать до діяльнісного компонента процесу навчання і тому тісно пов'язані з методами.

Форма організації навчання - зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя й учнів, що здійснюється у встановленому порядку і в певному режимі.

До загальних форм організації навчання належать урочна і позаурочна, у кожній з яких використовують фронтальну, групову та індивідуальну форми організації навчальної роботи. Критерієм такого поділу є не кількість учнів, а характер зв'язків між ними в процесі пізнавальної діяльності.

Фронтальна форма організації навчальної діяльності учнів передбачає спільну діяльність класу для реалізації навчальних завдань. Учні під керівництвом учителя одночасно виконують спільну для всіх роботу, обговорюють, порівнюють та оцінюють її результати. Це сприяє формуванню довірливих стосунків між педагогом та школярами, стійких пізнавальних інтересів. Фронтальна форма може бути реалізована в процесі проблемного чи пояснювально-ілюстративного викладу матеріалу, виконання репродуктивних чи творчих завдань. При цьому необхідно враховувати індивідуальні особливості кожної дитини, а не націлюватись на абстрактного ідеального учня, запобігати нівелюванню пізнавальних можливостей і рівня сформованості знань, умінь та навичок школярів.

Групова форма організації навчальної діяльності учнів передбачає поділ їх на групи для розв'язання однакових чи різних завдань. Під час поділу на групи слід брати до уваги індивідуальні особливості кожного школяра, його навчальні можливості для виконання завдання. Кількість учнів у групах має становити 3-6 осіб. Результати спільної роботи в групах за вмілого керівництва вчителя, стимулювання пізнавальної діяльності дітей завжди значно вищі порівняно з виконанням цього завдання кожним учнем самостійно. Робота в групі формує колективну відповідальність та індивідуальну допомогу кожному як з боку вчителя, так і з боку однокласників. Групова форма роботи найбільш доцільна під час проведення практичних і лабораторних робіт з природничих дисциплін, формування навичок усного мовлення на уроках рідної та іноземної мов, уроків трудового навчання для розв'язання конструктивно-технічних завдань. Проте під час організовування групової роботи можуть виникнути певні труднощі: сильні учні іноді гальмують ініціативу і самостійність слабших; окремі групи не можуть ефективно працювати без ретельної і постійної допомоги з боку вчителя; робота в групах під час уроку іноді порушує ритм та чітку організацію заняття.

Індивідуальна форма організації навчальної роботи передбачає постановку перед кожним учнем спеціально дібраного відповідно до рівня його підготовки і навчальних можливостей завдання для самостійного розв'язання. Такі завдання спрямовані на роботу з підручником, навчальною і методичною літературою, джерелами інформації (довідники, словники, енциклопедії, хрестоматії, карти), на розв'язування задач, прикладів, організацію спостережень та експериментів, написання есе, творів, рефератів, доповідей. Індивідуальну роботу часто використовують у процесі програмованого навчання. У дидактичній літературі розрізняють індивідуальну й індивідуалізовану форми організації навчання. Індивідуальна характеризується тим, що учень виконує спільне для всього класу завдання, не контактуючи з іншими учнями, але в єдиному для всіх темпі. Індивідуалізована форма спрямована на самостійне виконання специфічних завдань з урахуванням індивідуального темпу навчально-пізнавальної діяльності кожного школяра. Важливими функціями вчителя є стимулювання пізнавальної діяльності, постійний контроль за виконанням завдань, своєчасна допомога у подоланні навчальних утруднень. Індивідуальну роботу можна організовувати на всіх етапах уроку: під час засвоєння нових знань, їх закріплення, формування вмінь і навичок, узагальнення і повторення навчального матеріалу, контролю знань. Та попри значні переваги індивідуальних форм роботи їхнім недоліком є обмеження спілкування між учнями, взаємодопомоги у навчанні.

Конкретними (специфічними) формами організації навчання є: урок, практикум, семінарське і факультативне заняття, навчальна екскурсія, співбесіда, індивідуальна та групова консультація, гурткова робота, домашня робота учнів.

Кожна із форм навчання має свою структуру, яка відображає впорядкованість усіх її елементів, ознак. Доцільність застосування певної форми визначається конкретною дидактичною метою, змістом і методами навчальної роботи.

Класифікують форми організації навчання за різними критеріями:

- за кількістю учнів, що беруть участь у діяльності: колективні, групові, парні, індивідуальні;

- за місцем проведення навчання: шкільні (уроки, робота в майстернях, лабораторіях, на пришкільній ділянці) і позашкільні (домашня робота, екскурсії);

- за тривалістю навчання: класичний урок (45 хв.), урок-пара(90 хв.);

- за дидактичними цілями: форми теоретичного навчання (лекція, факультатив, гурток, конференція), форми комбінованого навчання (урок, семінар, домашня робота, консультація), форми практичного навчання (практикуми, праця в майстернях, на пришкільних ділянках).

Усі організаційні форми навчання тісно взаємопов'язані: одні спрямовані на успішне засвоєння учнями знань (урок, екскурсія), інші забезпечують творче застосування цих знань на практиці (практикуми, виробнича практика).

Вибір форм організації навчання залежить від основних завдань освіти і виховання, особливостей змісту предмета, конкретних цілей заняття, навчальних можливостей учнів, способів керівництва вчителем пізнавальною діяльністю учнів.