2.Залучення дітей до корисної діяльності

Особливістю цього методу є його втілення в будь-якій діяльності школярів при скритій позиції вихователя, внаслідок чого виховання протікає вільно та невимушено. Ефективне використання цього методу потребує:

1. наявності та усвідомлення дітьми перспективи, заради якої виконується діяльність;

2. щоб мета та зміст діяльності захоплювали дітей, викликали позитивне ставлення до процесу діяльності, його учасників, наслідків тощо;

3. наявності зразку, якому б діти слідували природно та добровільно;

4. організації активної самостійної позиції кожного учня, попередження пасивності;

5. опори на громадську думку дитячого колективу.

Основними формами реалізації зазначеного методу виступають доручення, корисна справа, творча гра та змагання.

Доручення у виховній роботі використовується з метою поповнення особистісного дефіциту, привчання дитини до позитивних вчинків та висвітлення кращих сторін її вдачі.

Корисна справа не доручається кимось, а виконується з власної ініціативи, а особливістю – реальний бажаний результат: квітник на шкільному подвір’ї, вимиті вікна.

Творча гра як метод виховання спирається на природні властивості дитини переживати реальні ситуації майбутнього життя в уявній формі. Ігрова діяльність дає можливість варіативної поведінки, знімає страх непоправної помилки, дає можливість фантазувати.

Змагання в шкільному віці виступає як різновид гри, що готує дітей до виборювання першості в певному виді діяльності.

77. Регулюючі методи виховання.

Особливе місце серед форм реалізації методів виховання займають покарання та заохочення. Особливість ця зумовлена історично (це одні з перших методів виховання, описані в історико-педагогічних джерелах), особистісно та технологічно, бо стосується найгострішої ситуації у вихованні – оцінки особистості, що часто-густо найефективніше впливає на вихованця. Але, незважаючи на це, віднести їх до основних методів виховання немає підстави. Перш за все нагадаємо, що в основу класифікації, в межах якої відбувається розкриття питання, покладено двосторонність виховання, що реалізується в єдності свідомості та поведінки. Відповідно до цього виділяються два основні методи виховання – формування свідомості та формування поведінки, реалізація яких приводить до появи новоутворень в особистості: прирощення свідомості (не знав, а тепер знаю) та прирощення досвіду поведінки (не вмів, а тепер умію). Використання ж покарань і заохочень не додає нового, а лише підсилює (заохочення) або послабляє (покарання) те, що вже є. На цій підставі є сенс виділити третій допоміжний метод виховання і назвати його регулюючим. До форм його реалізації крім покарання та заохочення можна віднести ще приклад та громадську думку.

Заохочення та покарання як форми реалізації регулюючого методу виховання потребують дотримання всіх принципів педагогічного процесу, але доленосним для них є принцип амбівалентності, що базується на відчутті міри. Його порушення при здійсненні заохочення та покарання приводить до втрати сенсу педагогічної взаємодії, і саме з нього випливає основне правило виховного впливу.

Приклад як форма реалізації регулюючого методу виховання базується на механізмах наслідування. Психологічний сенс його дії полягає в бажанні бути зовнішньо й внутрішньо схожим (несхожим), іти опліч (всупереч) тощо. У такому трактуванні приклад не значить «взірець для наслідування», вірніше буде сказати – це усвідомлене прийняття (або неприйняття) наявної системи норм, поглядів, поведінки.

Громадська думка є також дієвим регулятором поведінки, з нею рахуються, їй прагнуть відповідати. Особливо значущою є громадська думка референтної для дитини спільноти, що міняється в залежності від вікових, індивідуальних і типологічних особливостей дитини та географічних, соціальних і демографічних особливостей довкілля.