Дерево цілей

Чітка постановка дидактичних цілей, що усвідомлені учнями, забезпечує зближення змісту діяльності вчителя й учнів, особистісну спрямованість навчання. У практиці навчання виокремлюють виховні, розвивальні та освітні цілі.

Таксономія (наука про способи класифікації систем дійсності)цілей за Блумом:

1. Знання. Ця категорія означає запам'ятовування та відтворення матеріалу, який вивчається. Йдеться про запам'ятовування і відтворення термінів, конкретних фактів, методів і процедур, основних понять, правил, принципів, цілісних теорій.

2. Розуміння. Показником розуміння значення вивченого може бути здатність людини встановлювати зв'язок одного матеріалу з іншим, перетворювати його із одної форми вираження в іншу, переводити його з однієї «мови» на іншу (наприклад, зі словесної у графічну, математичну і навпаки). Як показник розуміння може також бути інтерпретація матеріалу учнем (пояснення, короткий виклад), прогнозування майбутніх наслідків, що випливають із наявних даних.

3. Застосування. Цей елемент засвоєння означає уміння використовувати вивчений матеріал у конкретних умовах і нових ситуаціях. Сюди входить застосування правил, методів, уміння розбивати матеріал на складові понять, законів, принципів, теорій.

4. Аналіз. До цієї категорії належить виділення частин цілого, виявлення взаємозв'язку між ними, осмислення принципів організації цілого. Навчальні результати характеризуються осмисленням не тільки змісту навчального матеріалу, а і його внутрішньої структури. Учень, який добре оволодів цією категорією навчальних цілей, бачить помилки й огріхи в логіці міркувань, бачить різницю між фактами і наслідками, оцінює значимість даних.

5. Синтез. Ця категорія означає вміння комбінувати елементи, щоб одержати ціле з новою системною властивістю. Таким новим продуктом може бути повідомлення, план дій, нова схема тощо.

6. Оцінка. Як категорія навчальних цілей, вона означає вміння оцінювати значення того чи іншого матеріалу для конкретної мети. Судження і умовиводи учня мають засновуватися на чітких критеріях. Учень оцінює логіку побудови матеріалу у вигляді письмового тексту, оцінює відповідність висновків уже даним і т.д

Виходячи з мети ПП, формування особистості для самореалізації в основних сферах життєдіяльності можна відокремити наступні задачі:

• Надати кожному учню рівень освіченості, що відповідає ступеню навчання.

• Забезпечити індивідуальний розвиток, стимулювати творчу активність та самореалізацію в різних видах діяльності.

• Формувати систему моральних цінностей.

• Забезпечити турботу про здоров’я дитини та її соціальну захищеність.

Ціль педагогічного процесу – формування особистості, готової до самореалізації в основних сферах життєдіяльності (родина, робота, суспільство, дозвілля), у соціально-економічних умовах, що змінюються, на основі турботи про здоров’я, моральність і розвиток здібностей дитини.

Питання 30

Дидактика як педагогічна теорія навчання.

Своїм походженням термін «дидактика» сягає грецького «didasko» - вивчаючи. Коменський визначив дидактику як загальне мистецтво усіх вчити всьому.

Дидактика – це частина педагогічної теорії, що вивчає навчання на більш загальному рівні. Є складовою загальної педагогіки.

Ввів поняття – Ратке.

Узагальнив, обґрунтував теорію навчання – Коменський.

Об’єкт д.: процес навчання як передача соціального досвіду від одного покоління до іншого .

Предмет д.: зв'язок викладання та учіння (діяльність вчителя та діяльність учнів).

Дидактика має свій категоріальний апарат, який поєднує:

• Специфічні поняття: урок, метод навчання, навчання

• Філософськи категорії: сутність, явище, причинв

• Загально педагогічні: педагогіка, виховання, педдійсність, ПП.

• Поняття, запозичені з інших наук: алгоритм, система.

Питання 31

Навчання як дидактична категорія

Навчання – це процес взаємодії викладання та учіння з метою передачі та засвоєння соціального досвіду.

Його двоякість полягає в єдності

• викладання й учіння, де викладання виступає як управління учінням;

• змістовної та процесуальної сторін: чому і як навчати;

• навчання та виховання в кожнім елементі навчального процесу.

Методологічною основою навчання є

• філософія пізнання (гносеологія);

• теорія управління;

• психологічне вчення про вищу нервову діяльність і психічні функції людини.

Види навчання.

1. Пояснювально – ілюстративне навчання. Пояснення в поєднанні з наочністю – головний метод такого навчання, сприйняття та запам'ятовування інформації – провідні види діяльності учнів, а безпомилкове відтворення вивченого – головна вимога до результату навчання та основний критерій його ефективності.

Пояснювально-ілюстративне навчання має ряд переваг перед іншими його видами. Воно

• полегшує сприйняття та розуміння складної інформації,

• забезпечує досить ефективне керування навчальним процесом,

• заощаджує час та енергетичні витрати його учасників.

До недоліків пояснювально-ілюстративного навчання можна віднести:

• подачу учням «готових» знань;

• звільнення від необхідності самостійно та продуктивно мислити при їх освоєнні;

• незначні можливості для індивідуалізації та диференціації навчання;

• перевантаження пам'яті при збільшенні обсягу навчальної роботи.

2. Проблемне навчання побудоване на самостійному добуванні знань у процесі вирішення навчальних проблем, що відбувається за рахунок розвитку творчого мислення та пізнавальної активності учнів.Технологія проблемного навчання спрямована на реалізацію наступних етапів:

1. створення проблемної ситуації як інтелектуального утруднення (навчальна проблема, що відбиває проблемну ситуацію, повинна бути досить важкою, але посильною для учнів);

2. ревізія наявних знань і вмінь, виявлення їх недостатності для вирішення поставленої проблеми;

3. пошук відсутніх для рішення проблеми знань, осяяння;

4. рішення проблеми;

5. верифікація (перевірка на практиці) отриманих логічним шляхом результатів;

6. висновки, як систематизація й узагальнення отриманих знань і умінь їх добувати.

Перевагамипроблемного навчання є:

• самостійне добування знань шляхом власної творчої діяльності;

• інтерес до процесу виконання навчальної праці,

• міцність та дієвість результатів навчання.

До недоліків варто віднести:

• слабку керованість пізнавальною діяльністю учнів,

• велику варіативність шляхів вирішення проблеми;

• значні витрати часу на досягнення поставлених цілей.

• Даний вид навчання спрямований більше на засвоєння процесу вирішення проблеми та формування механізмів пізнання, учіння та творчості, ніж на отримання нових знань, хоча сьогодні це швидше достоїнство, ніж недолік, тому що протиставляти змістовну й процесуальну сторони навчання немає сенсу.

3. Програмоване навчання. У його основі лежить система послідовних дій (операцій), виконання яких веде того, кого навчають, до заздалегідь запланованого результату. Цей вид навчання дозволяє контролювати кожен крок просування учня шляхом пізнання й надавати йому своєчасну допомогу, рятуючи від багатьох негараздів, втрати інтересу та інших негативних наслідків, що супроводжують слабо керований процес.

Кожен учень у програмованому навчанні працює самостійно в посильному для нього режимі. Педагог виступає організатором навчання і консультантом при утрудненнях.

Програмоване навчання буває машинним, коли програма подається через комп'ютер, і безмашинним, коли учні користуються спеціально створеними програмованими підручниками та навчальними посібниками

4. Комп'ютеризоване навчання.

Найбільш ефективно комп'ютеризоване навчання використовується в трьох напрямках:

1. для підвищення якості навчання з окремих предметів, орієнтоване на кінцевий результат процесу;

2. для розвитку когнітивних здібностей шляхом формування умінь вирішувати поставлені задачі, самостійно мислити, володіти навичками роботи з інформацією тощо;

3. для автЗнання – це відтворення в свідомості об'єктивної реальності у вигляді фактів, правил, понять, ідей, принципів тощо, даних у певній системі.Описуючи реальні явища або вказівки щодо діяльності, знання бувають емпіричними (факти, правила, вимоги тощо) і теоретичними, що розглядають зв’язок між емпіричними системами й усередині них(ідеї, теорії, принципи, закони й ін.). Знання – це відтворення в свідомості об'єктивної реальності у вигляді фактів, правил, понять, ідей, принципів тощо, даних у певній системі.Описуючи реальні явища або вказівки щодо діяльності, знання бувають емпіричними (факти, правила, вимоги тощо) і теоретичними, що розглядають зв’язок між емпіричними системами й усередині них(ідеї, теорії, принципи, закони й ін.). оматизованого тестового контролю якості засвоєння.

Якість комп'ютеризованого навчання визначається показниками обчислювальної техніки, що використовується, та якістю комп'ютерних навчальних програм. Галузі, що їх забезпечують, є досить молодими, тому мають перспективу подальшого розвитку та вдосконалення.

Питання 32-33

Зміст навчання, його основні компоненти та зв'язок між ними. Знання як компонент змісту навчання.

Знання – це відтворення в свідомості об'єктивної реальності у вигляді фактів, правил, понять, ідей, принципів тощо, даних у певній системі.Описуючи реальні явища або вказівки щодо діяльності, знання бувають емпіричними (факти, правила, вимоги тощо) і теоретичними, що розглядають зв’язок між емпіричними системами й усередині них(ідеї, теорії, принципи, закони й ін.). Знання – це відтворення в свідомості об'єктивної реальності у вигляді фактів, правил, понять, ідей, принципів тощо, даних у певній системі.Описуючи реальні явища або вказівки щодо діяльності, знання бувають емпіричними (факти, правила, вимоги тощо) і теоретичними, що розглядають зв’язок між емпіричними системами й усередині них(ідеї, теорії, принципи, закони й ін.). Знання – це відтворення в свідомості об'єктивної реальності у вигляді фактів, правил, понять, ідей, принципів тощо, даних у певній системі.Описуючи реальні явища або вказівки щодо діяльності, знання бувають емпіричними (факти, правила, вимоги тощо) і теоретичними, що розглядають зв’язок між емпіричними системами й усередині них(ідеї, теорії, принципи, закони й ін.). Знання – це відтворення в свідомості об'єктивної реальності у вигляді фактів, правил, понять, ідей, принципів тощо, даних у певній системі.Описуючи реальні явища або вказівки щодо діяльності, знання бувають емпіричними (факти, правила, вимоги тощо) і теоретичними, що розглядають зв’язок між емпіричними системами й усередині них(ідеї, теорії, принципи, закони й ін.). Знання – це відтворення в свідомості об'єктивної реальності у вигляді фактів, правил, понять, ідей, принципів тощо, даних у певній системі.Описуючи реальні явища або вказівки щодо діяльності, знання бувають емпіричними (факти, правила, вимоги тощо) і теоретичними, що розглядають зв’язок між емпіричними системами й усередині них(ідеї, теорії, принципи, закони й ін.). Знання – це відтворення в свідомості об'єктивної реальності у вигляді фактів, правил, понять, ідей, принципів тощо, даних у певній системі.Описуючи реальні явища або вказівки щодо діяльності, знання бувають емпіричними (факти, правила, вимоги тощо) і теоретичними, що розглядають зв’язок між емпіричними системами й усередині них(ідеї, теорії, принципи, закони й ін.). Знання – це відтворення в свідомості об'єктивної реальності у вигляді фактів, правил, понять, ідей, принципів тощо, даних у певній системі.Описуючи реальні явища або вказівки щодо діяльності, знання бувають емпіричними (факти, правила, вимоги тощо) і теоретичними, що розглядають зв’язок між емпіричними системами й усередині них(ідеї, теорії, принципи, закони й ін.). Знання – це відтворення в свідомості об'єктивної реальності у вигляді фактів, правил, понять, ідей, принципів тощо, даних у певній системі.Описуючи реальні явища або вказівки щодо діяльності, знання бувають емпіричними (факти, правила, вимоги тощо) і теоретичними, що розглядають зв’язок між емпіричними системами й усередині них(ідеї, теорії, принципи, закони й ін.).

використовується, та якістю комп'ютерних навчальних програм. Галузі, що їх забезпечують, є досить використовується, та якістю комп'ютерних навчальних програм. Галузі, що їх забезпечують, є досить використовується, та якістю комп'ютерних навчальних програм. Галузі, що їх забезпечують, є досить використовується, та якістю комп'ютерних навчальних програм. Галузі, що їх забезпечують, є досить Знання– це відтворення в свідомості об'єктивної реальності у вигляді фактів, правил, понять, ідей, принципів тощо, даних у певній системі.Описуючи реальні явища або вказівки щодо діяльності, знання бувають емпіричними (факти, правила, вимоги тощо) і теоретичними, що розглядають зв’язок між емпіричними системами й усередині них (ідеї, теорії, принципи, закони й ін.).

Знання усвоюються у процесі розумової діяльності шляхом усвідомленого сприйняття та застосування інформації. Для ефективного засвоєння знать треба дотримуватись певних умов:

1. Створення образу – щоб у душі дитини виникав образ того, про що йдеться.

2. Скоротити образ до сигналу (опорні конспекти).Сам сигнал інформації не несе, її несе образ, у ньому закодований, а засвоєний сигнал є своєрідним ключем до потрібної інформації в пам'яті учня.

3. Систематизація матеріалу – вчитель має розподіляти матеріал на головне і другорядне.

4. Багаторазове повторення.

Задача вчителя в цьому випадку – створити такі умови в навчанні, при яких кожен учень мав би реальну можливість і бажання засвоїти пропонований матеріал щонайкраще, щоб із пасивного слухача він перетворився на співавтора, оцінювача й опонента одночасно.

Питання 34

Способи діяльності як компонент змісту навчання

Способи діяльності – це уміння та навички.

Уміння – це узгоджена система розумових і практичних дій, спрямованих на досягнення ясно усвідомленої мети.Чи, іншими словами – цезнання в дії,тому що уміння завжди сполучені із застосуванням знань.

Навичка – це точна, безпомилково виконувана діяльність, що в силу багаторазового повторення стала автоматичною.

Класифікуючи відповідно до цього способи діяльності (уміння і навички), ми розподілили їх на чотири групи:

1. загальнонавчальні: читати, писати, рахувати, конспектувати, складати план, тези, анотації, працювати з комп'ютером тощо. Вони формують механізмучіння;

2. інтелектуальні: виділяти головне, аналізувати, порівнювати, систематизувати, узагальнювати, синтезувати й ін. Вони формують механізм пізнання світу і себе в світі;

3. комунікативні способи діяльності, що базуються на умінні спілкуватися з різними людьми в різних ситуаціях. Сюди входить навчання вербальної (за допомогою усного й письмового слова) та невербальної (за допомогою міміки, погляду, жесту, пози й ін.) комунікації. Це уміння говорити й слухати, задавати питання та відповідати на них, мати свою позицію та відстоювати її тощо. Вони формують механізм спілкування;

4. спеціальні уміння та навички, що стосуються конкретного навчального предмета, розкривають його суть і специфіку, дають у руки інструментарій пізнання визначеної ділянки дійсності.

Перші три групи умінь і навичок лежать в основі особистісних механізмів (учіння, пізнання, спілкування) і формуються в процесі викладання всіх навчальних предметів. Четверта – забезпечує ці процеси і робить свій внесок у конкретно наукову та світоглядну позицію учня. Вона відпрацьовується лише даним предметом.

Питання 35

Досвід творчої діяльності як компонент змісту освіти

ДТД полягає в тому, що учню не можна ні показати, ні пояснити, як це – творче мислити. Це є формуванням механізму творчості.

Два попередні компоненти – знання та способи діяльності – спрямовані на передачу вже відомих знань і репродукцію вмінь. Однак повноцінна підготовка наступного покоління до життя в суспільстві потребує не тільки споживання вже відкритого та зробленого попередніми поколіннями, але й руху вперед, створення нового, виходу за межі відомого. Для забезпечення цього процесу необхідно навчити дітей робити крок у нове, незвідане. Цій меті служить третій компонент соціального досвіду – досвід творчої діяльності (ДТД) та його формування в навчально-виховному процесі.

У результаті передачі ДТД відбувається становлення четвертого особистісного механізму – механізму творчості, креативності, виходу за межі відомого. Творчість у даному випадку виступає одночасно як уролі якісної характеристики навчально-пізнавального процесу (творче мислення, творча діяльність, творчі здібності тощо), так і в ролі способу особистісного розвитку (виконання творчих завдань з метою розвитку пам'яті, уваги, мислення, здібностей тощо).

Питання 36-38

Пізнавальна, оцінювальна та практична проблемність у навчанні.

Пізнавальна проблемність лежить в основі пізнання світу дитиною. Вчений теж пізнає світ, але різниця виявляється в рівні істини, що пізнається: дитина пізнає відкриту істину – те, що вже знають інші, а вчений – закриту – те, чого не знає ніхто. Механізм пізнання буде однаковий в обох випадках. Це:

1. постановка проблеми, вміння побачити протиріччя, сформулювати запитання, направити розумову діяльність на його вирішення;

2. формулювання гіпотези як передбачуваного шляху та результату вирішення проблеми (їх може бути декілька);

3. доказ або спростування гіпотези (як те, так і інше – інтелектуально продуктивні процеси);

4. перевірка правильності логічної побудови (гіпотези) на практиці;

5. висновки як узагальнені результати проведеного дослідження.

Використання пізнавальної проблемності в навчанні спрямоване на розвиток теоретичного, логічного, абстрактного мислення.Воно має на меті засвоєння механізму та відпрацювання технології дослідницької діяльності.

Оцінювальна проблемність використовується для розвитку критичного,аналітичного мислення. Її назва говорить про те, що дитина повинна оцінити, тобто, висловити власну аргументовану думку щодо обраного явища або предмету.

Етапи оцінювальної проблемності наступні:

1. виявлення двох сторін одного протиріччя, в межах якого здійснюється оцінка: «правильно – неправильно», якщо оцінюється відповідь; «позитивне – негативне», якщо оцінюється герой, вчинок та ін.; «подібне – різне», якщо проводиться порівняльна оцінка двох чи декількох явищ тощо;

формування власної думки з даного питання. Не просто «правильно чи неправильно», а «я думаю, що ...», «я вважаю ...». Залишаючи за учнем право на власну думку, ми залишаємо за ним і право на помилку.

2. аргументаціяцієї думки, тобто, добір найбільш переконливих фактів на її користь;

3. уміння відстояти власну думку, тобто вибудувати правильну логічну і тактичну лінію її захисту, чи відмовитися від неї при наявності іншої, більш доказової думки.

Практична проблемність одержала свою назву завдяки власній суті, яка полягає в тім, що нових знань дитина не отримує, а переносить раніше засвоєні знання в нову ситуацію, застосовує їх на практиці. При цьому розвивається практичне мислення, що дозволяє використовувати весь арсенал наявних знань у будь-якій практичній ситуації та оптимально сполучати теорію з практикою.

Питання 39

Досвід емоційно-ціннісних відносин як складова частина соціального досвіду та компонент змісту освіти

Досвід емоційно-ціннісних відносин як компонент соціального досвіду й змісту навчання являє собою наслідок людських потреб, що спонукають останніх до діяльності.

У педагогічному процесі досвід емоційно-ціннісних відносин виступає як сукупність мотивів, потреб, інтересів,ціннісних орієнтацій, які реалізуються в освітній сфері. Вони виходять за межі тільки пізнавального відношення особи до світу, включаючи в себе відносини моральні, естетичні, трудові тощо. У навчанні, крім відношення до матеріалу, що вивчається, це відношення до навчального предмету, вчителя, школи, до людей, до діяльності, до цінностей тощо, тобто, усе те, що в сукупності являє собою особистість,а формування особистості – це ціль виховання. Таким чином, четвертий компонент соціального досвіду поєднує навчання з вихованням і дозволяє синонімізувати поняття «зміст навчання» та «зміст освіти».

Досвід емоційно-ціннісних відносин (згода – незгода, прийняття – неприйняття, любов – нелюбов, бажання – небажання та ін.) формується в процесі адекватних переживань(радість, засмучення, страх, сором, задоволення тощо), викликаних як змістом навчання, його технологією, так і взаєминами між учасниками педагогічного процесу. Якщо реакція учнів на дії вчителя на уроці неадекватна, то запланований ним результат навряд чи буде досягнуто.

Питання 40

Документи, що визначаюсь зміст освіти в сучасній школі: навчальний план, програма, підручник.

Основні документи, що відображають зміст – навчальні плани, навчальні програми та навчальна література.

Навчальний план – це нормативний документ, що визначає режим і зміст роботи сучасної школи.

Режим:

• Тривалість навчального року,

• Кількість навчальних годин,

• Загальнотижневі навантаження,

• Перелік предметів.

Змістовно навчальні плани в Україні містять у собі державний і шкільний компоненти.

Державний компонент націлений на забезпечення соціально необхідного обсягу й рівня освіти в країні. Він відпрацьовується й методично забезпечується структурами Міністерства освіти і науки України. До складу державного компонента входять обов'язкові для вивчення

• літературно-мовні предмети (рідна, державна й іноземна мови та літератури),

• математика й основи інформатики,

• суспільні дисципліни (історія, географія з елементами економіки, правознавство),

• природничі предмети (фізика, хімія, біологія з елементами екології),

• предмети естетичного циклу (музика, образотворче мистецтво),

• трудове навчання та фізична культура.

Шкільний компонент навчального плану з'явився в противагу єдиному, обов'язковому, однаковому для всіх навчальному плану радянського періоду. Його метою є забезпечення індивідуалізації та диференціації навчання в сучасній школі. Це – предмети за вибором.

Навчальні програми – це нормативні документи, що включають у себе перелік знань, умінь і навичок з кожного окремо взятого предмету і рекомендації з їх засвоєння. Створюються вони наоснові й відповідно до навчальних планів. У даний час у школі діють два типи програм – типові навчальні програми й робочі.

Типові програми окреслюють коло базових знань, умінь та навичок, систему провідних світоглядних ідей, дають загальні рекомендації методичного характеру з урахуванням засобів навчання, необхідних і достатніх для ефективного засвоєння навчального предмету. Вони затверджуються Міністерством і носять рекомендаційний характер. На їх основі створюються робочі програми, в яких наповнюється шкільний компонент навчання, враховується інформаційне, методичне, технічне й ін. забезпечення школи, науково-методичний рівень педагогічного колективу та підготовленість учнів.

Крім цього в окремих випадках навчання ведеться за авторськими програмами, що розробляютьсяпередовими вчителями на основі навчально-виховних систем, створених ними в процесі багаторічної творчої праці. Якщо ці програми стосуються основних предметів, то вони затверджуються методичною радою обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, якщо ж вони розробляються для спецкурсів за вибором, факультативів тощо, то при наявності позитивних рецензій затверджуються радою школи.

Зміст навчання предмету докладно розкривається в навчальній літературі. До неї відносяться шкільні підручники, навчальні й методичні посібники, довідники, книги для додаткового читання, атласи, карти, збірки задач і вправ, зошити на друкованій основі, решебники, навчальні таблиці тощо. Перелічене в своїй єдності представляє собою методичний комплекс, від якості якого в значній мірі залежить ефективність навчання.

У дидактиці навчальна література виступає, з одного боку, як засіб навчання, а з іншого – як джерело й умова самостійного добування знань. Її задача – змістовне й технологічне забезпечення навчального процесу відповідно до вікових особливостей, навчальних можливостей, потреб та інтересів школярів. У навчанні вона виконує інформаційну функцію (містить необхідну для передачі інформацію), технологічну (показує шляхи та способи її засвоєння), мотиваційну (формує мотиви навчання, різнобічні інтереси й потреби в знаннях, навчанні та пізнанні) та розвиваючу (розвиває мислення, пам'ять, увагу, здібності, сприяє становленню та розвитку особистісних якостей та відносин).

Особливе місце в переліку літератури займає підручник, що, в ідеалі, при мінімальному обсязі дає максимальні можливості для навчання й самоосвіти. Він має містити в собі необхідний і достатній обсяг систематизованого, лаконічного, проблемного, доступного для сприйняття й наступного опрацювання фактичного та теоретичного матеріалу. Крім передачі та засвоєння певної інформації підручник повинен учити школяра вчитися, тобто, формувати механізми навчання й пізнання.

Питання 41-44

Методи навчання як дидактична категорія. Класифікація методів. Словесні та наочні методи навчання.

Метод навчання – це спосібвзаємодії учителя та учня (викладача та студента) з метою передачі та засвоєння соціального досвіду. До составу методу входять прийоми, дії та операції.

Прийом – основний компонент методу навчання, спрямований на вирішення більш простих задач.

Дидактичні прийоми містять в собі дії як елемент дійсності. Дії бувають сенсорними, вербальними, розумовими, вольовими та ін.

Спосіб здійснення дії – це операція.

Функції методів.

• Виховна – реалізується у співпраці двох сторін, що передбачає виконування кожною з них певної ролі.

• Розвиваюча – служить для формування механізмів прирощування, в основі яких лежить вихід за межі відомого та досягнутого.

• Спонукальна – направлена на розвиток інтересу дітей до матеріалу.

• Контрольно-корегуюча – забезпечує виявлення рівню та якості реалізації усіх попередніх функцій і корегує дії у разі необхідності.

Класифікація методів навчання. Моно-, бі-, три- та полі класифікація.

До монокласифікацій можна віднести класифікації методів навчання за джерелом знань, за шляхом засвоєння матеріалу, за дидактичними цілями, за пізнавальною активністю учнів, за рівнем засвоєння матеріалу, за провідними функціями тощо.

• За джерелом знаньметоди навчання поділяються на словесні (джерело - слово), наочні (образ), практичні (дія).

• За шляхом засвоєння (пізнання): індуктивний (від часткового до загального), дедуктивний (від загального до частки) і традуктивний (за аналогією);

• За дидактичними цілями: методи засвоєння знань, формування умінь і навичок, застосування, закріплення, перевірки та контролю знань, умінь і навичок

• За пізнавальною активністю учнів: пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемного викладу, частково-пошуковий, дослідницький;

• За рівнем засвоєння матеріалу: такі, що сприяють первинному його засвоєнню (інформаційно-розвиваючі та пошукові), та такі, що сприяють закріпленню й удосконаленню набутих знань (усілякі вправи)

• За провідними функціями методів навчання та багато інших.

Добікласифікацій відноситься класифікація методів навчання за ступенем активності вчителя та самостійності учнів (М.І. Махмутов). У ній попарно представлені методи викладання та відповідні їм методи учіння

Методи викладання		Методи учіння
1	Інформаційно-повідомлюючий	Виконавський
2	Пояснювальний	Репродуктивний
3	Інструктивно-практичний	Продуктивно-практичний
4	Пояснювально-спонукальний	Частково-пошуковий
5	Спонукальний	Пошуковий

До трикласифікацій можна віднести класифікацію методів навчання задидактичною метою і відповідними їй діяльностями вчителя й учнів (В.О. Оніщук).У цій класифікації виділяються п'ять основних методів: комунікативний, пізнавальний перетворюючий, систематизуючий і контрольний.

1. Комунікативний метод призначений для передачі та засвоєння готових знань. Діяльність учителя полягає у викладі матеріалу, а учнів – у його сприйнятті. Формою реалізації цього методу може бути усний виклад, бесіда, робота з книгою тощо.

2. Пізнавальний метод використовується з метою придбання знань шляхом спостережень, моделювання, демонстрації й ін., у ході яких відбувається самостійне осмислення, аналіз, узагальнення, систематизація матеріалу, що вивчається. Діяльність учителя спрямована на організацію пізнавальної діяльності учнів і керування нею. До цього методу належать робота з наочним приладдям, демонстраційний експеримент, спостереження тощо.

3. Перетворюючий метод спрямований на засвоєння та творче застосування умінь і навичок. Користуючись ним, діти виконують вправи, вирішують проблемні задачі, беруть участь у практичній і виробничій діяльності. Вчитель забезпечує їх пізнавальну активність шляхом проблемної подачі матеріалу, постановки навчальних задач та часткової участі в їх вирішенні. Цей метод реалізується шляхом вирішення задач, виконання вправ, лабораторних та практичних робіт тощо.

4. Систематизуючий метод використовується для узагальнення та систематизації вивченого матеріалу. У ході його реалізації використовується узагальнююче викладення матеріалу (діяльність учителя), бесіда, складання таблиць, графіків, створення моделей (діяльність учнів). Завдання вчителя полягає в організації цілісного бачення досліджуваної проблеми.

5. Контрольний метод націлений на виявлення якості засвоєних знань і умінь та їх корекцію в разі потреби. Діяльність учнів полягає у виконанні контрольних і самостійних робіт, практичних завдань, відповідей на поставлені питання тощо. Вчитель при цьому повинен адекватно оцінити процес і результат навчальної діяльності школярів.

До полікласифікацій можна віднести класифікацію методів навчання, запропоновану Ю.К. Бабанським, у якій він спробував на основі цілісного підходу поєднати максимальне число існуючих класифікацій. У своїй класифікації він виділяє три групи методів навчання відповідно до тих аспектів, які вони розкривають.