16. Естетичне виховання молодших школярів засобами природи.

Естетичне виховання є органічною складовою частиною виховання, необхідною умовою формування всебічно розвиненої особистості. Естетичне виховання при вивченні природознавства являє собою систему педагогічної діяльності, яка включає сприйняття й осмислення естетичних якостей природи під час спостережень, на уроках, спілкування з її красою у позакласній роботі, у процесі художньої творчості та природоохоронної праці дітей. Засобами естетичного виховання при цьому є сама природа, а також відображення її краси у слові, музиці, художніх полотнах. Залучити дітей до краси природи — важливе завдання вчителя.

Велика роль у збагаченні інтелектуального багажу молодших школярів належить сезонним екскурсіям і прогулянкам, під час яких діти сприймають красу природи рідних місць у різні пори року в її динаміці, в розвитку. Важливо показати їм безмежне багатство барв у тихі сонячні дні «бабиного літа», урочисту красу білосніжної зими, весняне пробудження природи. Для молодших школярів, у яких естетичний досвід ще незначний, для спостережень слід обирати об'єкти, які характеризуються виразністю, максимально концентрують у собі естетичні якості. Важливо включити в процес сприйняття всі органи чуттів: зір, слух, нюх, дотик; ставити перед дітьми завдання, які б спрямовували їхню увагу на естетичні властивості об'єктів природи. Так, молодші школярі вважають, що листя на деревах восени лише жовте, бо цей колір переважає у природі.

Пізнання краси неможливе без яскравого, емоційного слова вчителя. Він не лише сам яскраво описує спостережувані явища, а й допомагає дітям підібрати образні порівняння, епітети, метафори, синоніми.Передавати свої враження від побаченого і почутого допоможе образне слово: творчість класиків, видатних майстрів слова. Вчитель привчає описувати побачене, почуте, пригадуючи відповідні уривки з поезії і прози. Для кращого сприйняття творів живопису доцільно використати прийом введення в уявну ситуацію: запропонувати дітям порівняти зображене на картині з тим, що вони спостерігали в оточуючій природі.Важливим джерелом і засобом формування в учнів естетичного ставлення до природи є праця. На працю не можна дивитися лише з вузьких, утилітарних позицій, треба, щоб діти відкривали в ній красу і романтику, радість творчості. Завдання вчителя — звернути увагу на красу колективної праці, трудового ентузіазму, на основі яких розвивається краса людських стосунків.

16. Характеристика природознавчих понять.

Знання будь-якої науки, відображаючи певну частину реальної дійсності, яка є предметом її пізнання, складають систему понять. Система – це «не набір і не сума понять, це не просто скоординована множина, а обов’язково ієрархія, яка має ступеневу організацію і нові в порівнянні з окремими поняттями функції. У змісті системи понять виділяють інваріантне ядро, як пояснюючу теоретичну частину, і периферію, як прагматичну частину, яка пов’язана із застосуванням понять. Зміст таких систем понять складає не тільки сукупність істотних ознак, але і наслідки, які з них витікають» .

Кожний навчальний предмет – це система наукових знань, адаптованих до вікових особливостей розумового розвитку дітей кожної вікової групи і загальних цілей навчання.

У процесі формування в учнів понять і розкриття закономірностей (сталих взаємозв’язків) природи слід пам’ятати, що однією з рис системи понять є рухомість і динамічність, бо всі поняття нерозривно пов’язані між собою. Відмінність між ними релятивна, відносна, оскільки за певних умов одне поняття переходить в інше. Все ж різниця між ними існує і відображає відносну сталість та якісну визначеність предметів і явищ.

Як у науці, так і в навчанні, розвиток понять відбувається двома шляхами:

1) виникнення нових понять; 2) розширення (за обсягом), поглиблення (за змістом), уточнення і сходження на вищий ступінь узагальнення (абстракції).

Кожне поняття на певному відрізку процесу навчання (засвоєння змісту теми розділу, класу, курсу початкової школи) має свій початковий і кінцевий рівень сформованості, визначений у програмі та підручниках.

Кожне поняття має чітко визначений зміст (істотні ознаки), обсяг (одиничне чи загальне) і зв’язки його з іншими поняттями. Вони визначають освітню мету процесу навчання у межах теми.

Установлення взаємозв’язків між сформованими поняттями здійснюється за тими істотними ознаками, які входять у їх зміст. Наприклад, формується елементарне поняття «перелітний птах». Зміст його – «відлітає на зиму в теплі краї». Після засвоєння поняття з’ясовується причина відльоту птахів. У цьому випадку причинно-наслідковий зв’язок відображає зв’язок між об’єктом і умовами його існування. Дуже важливо для початкових класів, щоб діти осмислювали сутність зв’язків. Це досягається як індуктивним, так і дедуктивним шляхом.

Психолого-педагогічними дослідженнями доведено, що в період шкільного навчання в розвитку дитини не існує обґрунтованого поділу на етапи, на яких спочатку б розвивалися конкретні, індивідуальні поняття, а потім, в певний вік, абстрактні, загальні поняття. Утворення понять слід швидше розглядати як безперервний процес, в якому непомітні переходи від конкретних до абстрактних понять.

Поняття, як форма знань, відображає об’єктивний хід діяльності, внаслідок якої утворюється в свідомості людини:

а) чуттєве сприймання;

б) засвоєння або актуалізація уявлень про окремі об’єкти чи їх групи;

в) розумова діяльність, спрямована на виявлення істотних ознак;

г) узагальнення і словесне вираження сутності поняття;

д) введення терміну, яким позначається поняття.