6)Антична філософія.Загальна характеристика

Філософія зародилася практично одночасно у трьох найбільших осередках стародавньої цивілізації - Китаї, Індії, Греції і Римі. Майже у цей час відбувається зародження філософії у стародавньому Вавилоні та Єгипті. Однак тут філософська думка не набула рівня, властивого більш розвиненим рабовласницьким країнам. Ми розглянемо сукупність філософських вчень, що розвивалися в давньогрецькому (з кінця VII ст. до н. с. до початку VI ст. н. е.) і пізніше в давньоримському (з II ст. до н. с. до початку VI ст. н. е.) суспільствах. Це так звана антична філософія (від лат. antiguitas -давнина, старовина). Саме тут виробляється стиль філософствування та проблематика, які визначили подальший розвиток філософії на Європейському континенті. Філософія античного світу виростає з міфології та епосу греків, що позначилося на її розвитку.

У розвитку античної філософії вирізняють три основних етапи.

Перший етап охоплює VIІ-V ст. до н. е. Його називаютьнатурфілософським, або ранньою класикою. У центрі уваги філософів того етапу перебували проблеми фізики (природи), Космосу, Всесвіту.

Другий етап - висока класика. Він охоплює V-IV ст. до н. е. У цей період відбувається антропологічний поворот у грецькій філософії - помітна чітка тенденція теми людини в системі інших проблем.Третій етап у розвитку античної філософії-(кінець IV ст. до н. е. - початок VI ст. н. с.) - пізня класика, або завершальний етап античної філософії. До нього, у свою чергу, входять періоди: елліністична філософія (IV-! ст. до н. е.)олександрійська філософія (І ст. до н. е. - початок VI ст.), давньоримська філософія (II ст. до н. е. -VI ст.). Для цього етапу характерне не стільки висування нових ідей, скільки осмислення, уточнення, коментування ідей і вчень, створених мислителями попереднього періоду. Крім того, якщо на двох перших етапах розвитку поняття античної філософії збігається з поняттям давньогрецької філософії, то на третьому етапі розвитку сюди додалися і філософські досягнення інших, культурно споріднених з Грецією регіонів.

34. Антропологічний матеріалізм фейєрбаха.

Одним з перших критиків Гегелівської філософії став Л. Фейєрбах (1804-1872 pp.) У своїх працях “До критики філософії Гегеля”, “Сутність християнства” та ін. Фейєрбах остаточно переорієнтує класичну філософію на проблеми людини, її сутності, відчуження і свободи. Центром філософії Фейєрбаха стала морально-етична та антропологічна проблематика.

Свою філософську концепцію Фейєрбах ґрунтує на протилежних філософському ідеалізму засадах.

Перш за все, Фейєрбах намагається переосмислити традиційне для класичної філософії поняття суб’єкта. Суб’єктом для нього виступає не пізнавальна істота, основна ознака якої - наявність розуму, а цілісна людина, в єдності її духовних, тілесних і родових (суспільних) якостей. Людину Фейєрбах розуміє як вищу природну істоту, вищу - завдяки тому, що вона є родовою (суспільною) істотою.

Значне місце в творчості Фейєрбаха посідає критика релігії. Для нього атеїзм був безпосередньо пов’язаний з моральною і політичною вимогою звільнення людських сил і оновлення суспільства. Причиною релігії Фейєрбах вважав почуття залежності, безсилля, страху перед природними силами, непідвладними людям. Людське безсилля породжує богів. Релігія, вважав Фейєрбах, паралізує активність і творчі сили людини, тому він пропонує замінити релігійний культ культом людини, перенести любов до Бога на людей. Своєрідним продовженням релігії Фейєрбах вважав ідеалістичну філософію. Тому критику релігії він поєднує з критикою ідеалізму. Відчуження від людини, її родової сутності - це те, до чого приходять і релігія, і ідеалізм.