18.Концепція епічного театру Бертольда Брехта. Його особливості.

Драматург розрізняв два види театру: драматичний (арістотелівський) та епічний. Він підкреслював свою приналежність до другого. Письменника не задовольняли традиційні принципи античної трагедії, висунуті Аристотелем. Він називав арістотелівський театр фаталістичним, оскільки драматурги висвітлювали нездоланну владу обставин над людиною. Брехт прагнув до іншого театру - дієвого, активно-Письменник вважав, що людина завжди зберігає здатність до вільного вибору і відповідального рішення за найскладніших ситуацій. Він писав: "Завдання "епічного театру" - змусити глядачів відмовитися... від ілюзії, начебто кожний на місці героя діяв би так само" І Брехт виступав проти того, щоб герої були "рупорами ідей" автора: "На сцені реалістичного театру місце лише живим людям, з усіма їх .суперечностями, пристрастями і вчинками".

В "епічному театрі" Брехта змінюється художня організація п'єс Фабула, історія дійових осіб перериваються авторськими коментарями, ліричними відступами, зонгами (піснями) тощо. Драматург намагається позбавити п'єси неперервного розвитку подій. На його думку, театр - завжди творчість, яка відрізняється від правдоподібності сьогодні недостатньо лише природної поведінки героїв за певний обставин. Брехт зазначав, що правдиве відтворення дійсності не пояснити обмежуватися зображенням суспільних обставин, якими не можна пояснити загальнолюдські категорії. Тому невипадково автор вдається до міфу, символу, до жанру притчі або п'єси-параболи. Ці форми довали змогу "подолати зовнішнє, зазирнути в глибинну сутність речей".

Новаторство письменника виявляється і в тому, що він зумів поєднати традиційні прийоми розкриття естетичного змісту (характери, конфлікти, фабула) з відокремленим рефлексуючим началом. Прийом "відчуження" у Брехта - принцип філософського пізнання світу, мета якого - викликати у глядачів аналітичне, критичне ставлення до зображених подій". Він вважав, що драматургія і театр покликані впливати передусім не на почуття, а на інтелект людини ("глядач повинен не співпереживати, а сперечатися"), що найважливішим у п'єсі є не змальовані події, а висновки та узагальнення, які випливають з них.

Теорія "епічного театру" була узагальнена Брехтом у деяких запропонованих ним зіставленнях:

ДРАМАТИЧНА ФОРМА ТЕАТРУ

Сцена "втілює" дію, залучає глядача до подій

Виснажує його активність, збуджує емоції

Переносить глядача в інше оточення, ставить його в центр подій та змушує співпереживати

Збуджує інтерес до розв'язки, звертається до почуттів ЕПІЧНА ФОРМА ТЕАТРУ

Сцена розповідає про дію, ставить глядача в позицію спостерігача

Стимулює його активність, змушує приймати рішення

Показує глядачеві інше оточення, протиставляє його обставинам та змушує вивчати

Збуджує інтерес до розвитку подій, звертається до розуму

19. Проблема відповідальності у драмі Бертольда Брехто Життя Галілея.

Історія науки знає немало прикладів, коли видатний дослідник, зазнаючи утисків і принижень від влади, змушений був відмовитись від свого вчення. Однак знаємо й імена науковців-ентузіастів, які за свої переконання готові були вмерти, бо вірили, що знання можуть перетворити суспільство з безликої покірної церкві маси на здоровий душею й розумом народ. Одним із творів, присвячених проблемі стосунків ученого й суспільства, відповідальності науковця за свої відкриття, є драма видатного німецького письменника Бертольда Брехта "Життя Галілея".

"Я вірю в людину, а отже, вірю в її розум!" — палко стверджує головний персонаж п'єси Галілео Галілей. Услід за геніальними Бруно та Коперником він прагне осягнути таємниці астрономії, дослідити, як влаштований Всесвіт, дізнатися про рух кожної з планет. Дарма друзі не раз і не два попереджають ученого, що священнослужителі незадоволені його діяльністю, вважають її непотрібною. Навіщо марно витрачати час, коли давно відомо, що людина — істота божественна, і Бог поставив її в центр Всесвіту, поселивши на нерухому планету, навколо якої обертається Сонце й інші небесні тіла? Невже Галілей ставить під сумнів авторитет праць Аристотеля й, навіть страшно припустити, самої церкви? "Істина — дитя часу, а не авторитету", — відповідає дослідник, не зважаючи на попередження та поради. І врешті-решт заявляє на всю Італію: Земля обертається навколо своєї осі й навколо Сонця, інші планети не випромінюють світла, а в Юпітера є супутники...

Ці заяви стають відкриттям не тільки для інших науковців, а й для простого люду. Недарма Галілей відмовляється писати свої праці латиною, вважаючи, що простий селянин теж, можливо, хоче більше дізнатися про світ, у якому живе. Памфлетисти та мандрівні співці підхоплюють нові ідеї і поширюють їх по всіх містах.

Твердження вченого спричинили появу нових настроїв у суспільстві: народ прославляє Галілея, порівнює рух планет навколо Сонця з підлабузництвом служителів церкви до кардинала, починає розмови про те, що хоче сам керувати своїм та державним життям.

Відкриття головного героя п'єси стали конкурувати з постулатами церкви, підриваючи її авторитет. Здається дивним, що всі ці зрушення у свідомості людей викликала всього на всього одна наукова гіпотеза, але це дійсно так. Автор п'єси показує нам, як вчені-новатори можуть вплинути на суспільний лад у країні.

Однак можновладці-сучасники не визнали відкриття Галілео Галілея. їм не потрібні теорії, які б не підтверджували владу кардинала над усіма людьми. І хоч учений намагається відстояти науку, говорячи, що "сума кутів трикутника не може бути змінена згідно з потребами церковної влади", його голос тоне в сотнях обурених голосів священнослужителів, які не зупиняються перед погрозами та шантажем. І Галілей не витримує. Він оголошує своє вчення безглуздим і єретичним, тим самим відштовхнувши розвиток науки назад. Авторитет церкви відновлено, а в суспільстві знову панують депресивні настрої.

Блиснувши яскравою зіркою в затуманених умах сучасників, образ Галілея побляк і стерся з пам'яті. Так може здатися на перший погляд. Насправді ж видатний астроном не скорився: доживаючи під суворим наглядом інквізиції, він таємно продовжує працювати. Чому? Бо досліднику не дає спокійно жити гостре почуття відповідальності за свої відкриття, мрія про майбутнє освічене суспільство. Він, хто відчув спричинені новими ідеями зрушення, не міг залишити наукову діяльність навіть під страхом аутодафе, розумів, що без істини людство ще довго житиме в темряві, а отже, треба працювати далі.

Бачимо, що, взявши за приклад життєвий шлях Галілея, Бертольд Брехт талановито показав нам, що вплив нових винаходів на суспільство безмежний, тому кожен учений повинен відчувати відповідальність за свої теорії та відкриття.