7. Філософська думка Стародавньої Індії про проблеми людини і Всесвіту.

Зародки філософського мислення в Індії Стародавньої Індії сягають глибокої давнини (2500-2000 рр. До н.е.). Зміст цього мисленння відображають Веди, Брахмани і Упанішади. Веди – стародавні пам'ятники індійської літератури, написані віршами і прозою. До складу Вед входять "саліхіти" – чотири збірники віршованих гімнів, молитов і заклинань, що частково перемежаються прозою. Брахмани – це своєрідні коментарі до текстів Вед, у яких особлива увага звертається на тлумачення одвічного смислу ритуалів. Упанішади – завершальний етап у розвитку Вед. Це загальна назва різних за своїм характером і обсягом трактатів релігійно-філософського плану.

Принципи, закладені у Ведах, Брахманах і Упанішадах, стали основою таких світоглядних систем: 1) брахманізм; 2) бхагаватизм; 3) буддизм; 4) джайнізм. При цьому слід зауважити, що буддизм і джайнізм офіційно не визнавали вищого авторитету Вед, але, все-таки, як свідчить історія, вони на них спирались, логічно випливали з них.

Характерною особливістю стародавньоіндійського світогляду є те, що в ньому простежується органічний процес переходу від міфологічно-релігійного світогляду до філософії.

Аналіз перших, власне вже філософських, систем даршан, можна, наприклад, подати через такі школи, як йога, санкх'я, міманса, веданта, вайшешика, н'яя, чарвака-локаята.

Філософські ідеї школи йога виходять із своєрідного з'ясування питання про сутність відношення душі і тіла, духовного і тілесного. Сутність цього відношення (за йогою) у безперервному самовдосконаленні душі і тіла шляхом самозаглиблення людини у свій внутрішній світ, що реалізується через безпосереднє бачення і переживання.

Світогляд у санкх "і базується на уяві, що в світі існують два самостійних начала: пракріті (субстрактна першопричина) і пуруша ("Я", дух, свідомість).

Особливістю староіндійської філософської школи міманса є те, що вона визнає реальність зовнішнього світу і заперечує роль Бога у створенні цього світу.

Стародавня індійська філософська школа веданта яскраво представляє об'єктивно-ідеалістичну систему. Веданта бере свій початок у вченнях Упанішад. Основою веданти є обгрунтування існування Брахмана (Бога), який є кінечною і єдиною основою буття. Людська душа (Атман) тотожна з Брахманом і його емпіричним втіленням.

Оригінальність філософської школи н'яя виявляється в тому, що вона є вершиною староіндійської логіки і теорії пізнання.

Серед філософських шкіл Стародавньої Індії виняткове місце посідає чарвака-локаята, яка не визнає авторитету Вед, не вірить у життя після смерті, заперечує існування Бога, оригінальне визначає начала буття і сутність процесу пізнання.

Однак, головною особливістю, визначником є те, що у філософії Стародавньої Індії сформульовано ідею активно-діяльної сутності, під якою розуміється єдність душі і тіла, духовного і тілесного, свідомості і матерії.

8. Буддизм як релігійно-філософський світогляд.

Філософія буддизму була породжена самим духом Древньої Індії, у якій на той час, зложилася найбільш багата світова культура пошуку «істини» - пошуку духовного звільнення, просвітління. Культура ця сторіччями створювалася лісовими пустельниками, йогинами й аскетами, що практикували різні методи медитації й шукали способів знайти істину. У число цих пустельників протягом семи років входив і Будда. У філософії буддизму втілився його духовний досвід переживання істини

Традиційно, філософіяя буддизмуу беере свійій відлік із проповідіі Буддии про «чотир шляхетні істини», які відкрилися він у стані просвітління. Теми істин: 1) про страждання; 2) причині страждання; 3) про усунення причини страждання; 4) про шляху, що веде до припинення страждань

Відповідно до першої істини, все існування людини є страждання, незадоволеність, розчарування. Навіть щасливі моменти його життя в остаточному підсумку приводять до страждання, оскільки вони пов'язані з «роз'єднанням із приємним». Хоча страждання універсально, воно не є споконвічним і неминучим станом людини, оскільки має свою причину — бажання володіти чим або або спрагу задоволень, — яка лежить в основі прихильності людей до існування в цьому світі. Така друга шляхетна істина

Третя істина говорить, що причина страждання, оскільки вона породжена самою людиною, подвластна його волі й може бути їм же й усунута — щоб покласти кінець стражданням і розчаруванням, треба припинити випробовувати бажання

Про те, як досягти цього, говорить четверта істина, що вказує восьмеричний шляхетний шлях: «Цей благий восьмеричний шлях такий: правильні погляди, правильні наміри, правильна мова, правильні дії, правильний спосіб життя, правильні зусилля, правильне усвідомлення й правильне зосередження».

Таким чином, восьмеричний шлях включає три основніі тридцятилітні: культуру поводження (правильні думка, слово, дія), культуру медитації (правильні усвідомлення й зосередження) і культуру мудрості (правильні погляди).

Із всіх чотирьох шляхетних істин саме восьмеричний шляхетний шлях становить філософію буддизму. Будда не просто говорить про можливість звільнення, але й указує шлях, випливаючи якому кожна людина власними силами, без допомоги Будди, здатний досягти волі й сам стати буддою. Все це дуже відрізняється від інших відомих религий — жодне релігійне навчання не визнає, що людина може своїми зусиллями зробити себе богоподібною істотою

Іншими важливими положеннями навчання Будди є три характеристики буття (трилакшана): страждання (духкха), мінливість (анитья) і відсутність незмінної душі (анатман), а також вчення про взаємозалежне виникнення всіх речей (пратитья самутпада).

У світі немає нічого вічного — усяке існування має початок і кінець, а раз так, то не може бути й незмінної душі.