1.Поняття та структура світогляду.Специфіка філ.Світогляду

Світогляд це результат духовного осягнення світу . предмет: людина-світ. Світогляд –сукупн уявлень і образів що підпорядк процесу визначення люд в світі.З точки зору людини Св- система основих житт настанов.Життєве бачення світу політичні наукові погляди.Світогляд найвища форма самоусвідомлення людини. Структура: 1.світовідчуття(світ і ставлення до нього в чуттєво емоц формі; не до окремого явища а до світу в цілому. 2 ) світосприйняття(світ як предметна реальність: знання і просторово-часові уявлення формують світ. 3) світорозуміння – світ як цілісність , абстрактнемислення і теор пізнання. Специфіка : осмислення уже сформованих уявлень про світ . Філософія прийшла на заміну реліг і міфолог світогляду. Оперує науковими фактами і лог міркуваннями. На відміну від реліг міфолог- не колективне , а індивідуальний світогляд. Це рефлексія. Погляд у себе.

2. Специфіка фылософ світогляду. Філософія, безсумнівно, нерозривно пов'язана з типами світогляду, що їй передували. Без цього зв'язку ми не в змозі зрозуміти її виникнення. Але, разом з тим, виникнення філософії означало розрив з попередніми типами світогляду, виникнення якісно нового типу світорозуміння. Європейська філософія виникає наприкінці VII - початку VI століття до нашої ери в Стародавній Греції. Приблизно в цей же час зароджується філософія в Індії і Китаї. Цей збіг навіть сьогодні важко пояснити, з огляду на відсутність зв'язку між цими регіонами в той час. К. Ясперс називає цей час "осьовим". Саме тоді, на його думку, яка, утім, поділяється багатьма, зародилася сучасна культура і людина стала "сучасною" людиною. Тоді людина вперше підіймається до усвідомлення буття світу і свого власного буття, до усвідомлення своєї свідомості, роблячи його предметом рефлексії. Тут відбувається перехід від колективної свідомості, якою є міф, до індивідуальної, з'являються люди, що ставлять перед собою завдання усвідомлення світу і прагнуть донести свої погляди до інших людей.

Філософія відрізняється від міфу, насамперед, способом розгляду проблем. Вона намагається осмислити світоглядні проблеми. Там, де міф і релігія звертаються до традиції і віри, філософія звертається до розуму, інтелекту, намагається дати раціональне обґрунтування проблем. Емпіричні спостереження, логічні висновки, узагальнення і докази ставить вона на місце фантастичних вимислів і сліпої віри. Усе і вся піддає вона неупередженому суду розуму, тільки в ньому бачачи єдину опору. Своєю основною задачею ставить вона пошук істини, істини неупередженої і безкорисливої.

3.Предмет філософії.

Це найзагальніші закони розв природи суспільства і свідомості людини: онтологія(про буття) , гносеологія(про пізнання) , аксіологія(про цінності) , методологія( про сист принципів і способів, логіка( про засоби доведення і спростування) , соц. Філософія( про сусп. І особистість) , етика ( про мораль як форму свідомості) , естетика( про прекрасне і ставлення до нього) .

Предм філ. Рухл і мінливий, він всеосяжний і не може бути визначений конкретно, за предметом розділ філ. Школи.

4.структура філософ знання. Вона відносна, бо кожна філ. Система має власну структуру. Між основними розділами філ. Немає жорстких кордонів, їх зміст переплітається.

онтологія(про буття) , гносеологія(про пізнання) , аксіологія(про цінності) , методологія( про сист принципів і способів, логіка( про засоби доведення і спростування) , соц. Філософія( про сусп. І особистість) , етика ( про мораль як форму свідомості) , естетика( про прекрасне і ставлення до нього) .

Структура – це відносно сталий спосіб (закон) зв'язку елементів того чи іншого складного цілого.

Структура відбиває упорядкованість внутрішніх і зовнішніх зв'язків об'єкту, що забезпечують його сталість, стабільність, якісну визначеність. Структурні зв'язки різного роду пронизують всі процеси, які відбуваються у системних об'єктах.

Об'єкт є системою, якщо його можна розбити на взаємопов'язані і взаємодіючі частини чи елементи. Ці частини, як правило, мають власну структуру, а тому можуть бути представлені як підсистеми вихідної, більшої системи. Виділені таким чином підсистеми в свою чергу можуть бути розбиті на взаємопов'язані підсистеми другого і наступних рівнів. На певному етапі їх поділу можуть бути виділені елементи, подальший поділ яких означатиме вихід за рамки дослідження даної системи.

В світі не може бути тіл без структури, без здатності до внутрішніх змін. Кожен матеріальний об'єкт має невичерпну кількість внутрішніх і зовнішніх зв'язків, здатність до переходу з одного стану до іншого. Завдяки багатоманітності структурних рівнів матерії кожна матеріальна система є поліструктурною. Наприклад, у суспільстві є економічна структура, політична структура, соціальна структура тощо. В системах природи кожному структурному рівню матерії відповідає певна структура об'єктів. В залежності від досягнутого рівня пізнання або мети дослідження в теорії можуть розкриватися то один, то інший компонент структури. При вивченні ступеня ізоморфізму систем виявляється насамперед такий компонент їх структури, як загальні закони функціональних відносин, дослідження яких являє собою одне з найважливіших завдань кібернетики. Якщо ж вивчаються специфічні особливості побудови систем, природа їх властивостей та взаємодій, то на перший план висувається матеріальний зміст структури, тобто сукупність складових системи елементів в їх взаємозв'язку один з одним. Структура системи більш стійка, ніж її окремі властивості. Проте, структура не є незмінною, інваріантним аспектом системи. Коли кількісні зміни в системі виходять за межі міри і викликають її якісні зміни, останні завжди виступають як зміна структури системи. Зв'язок елементів в системі підпорядковується діалектиці взаємовідносин частини і цілого. При поєднанні елементів в цілісну систему її властивості виявляються відмінними від алгебраїчної суми властивостей її компонентів.