Тема 2.1. Українська революція. План

1. Лютнева революція в Росії, утворення Української Центральної Ради.

2. Український Національний Конгрес та його рішення.

І Універсал Центральної Ради.

3. Генеральний Секретаріат та його діяльність.

1. З усіх учасників війни Росія зазнала найтяжчих втрат:

   • понад 8 млн. чоловік вбитими, пораненими та полоненими;

   • війна та прорахунки уряду призвели до ще більшої кризи в усьому суспільстві;

   • зменшилось виробництво продуктів, промислових виробів, різко зросли ціни;

   • голод став звичайним явищем, особливо серед жителів міст;

   • це викликало широке невдоволення, страйки.

23 лютого 1917р.

розпочалась Лютнева буржуазно-демократична революція. Цар Микола ІІ зрікся престолу. Ситуацію використали опозиційні партії, кадети, меншовики, есери, які 2 березня створили Тимчасовий уряд.

З революційної ситуації вирішили скористатись демократичні сили України, які створили в Києві Раду об’єднаних громадських організацій. Такі громадські комітети були створені в усіх українських губерніях, вони:

• роззброювали поліцію і жандармерію;

• створювали робітничі дружини для охорони підприємств і дотримання порядку;

• запроваджували 8-годинний робочий день і ін.

4 березня 1917р.

Була створена Центральна Рада як представницький орган народної влади, до якої крім лідерів ТУП (Товариство Українських Поступовців, засноване 1908р.) увійшли представники інших партій, організацій, товариств. На початку своєї діяльності Центральна Рада звернулась з відозвою до українського народу: закликаючи дотримуватись спокою; обирати українців на всі керівні посади; збирати кошти в український національний фонд; творити нове спільне життя.

14 березня 1917р.

із заслання повернувся М.Грушевський. він очолив Центральну Раду і вперше після перемоги лютневої революції сформулював мету – автономія України у складі Російської федерації.

Загальноросійські партії в Україні рішуче заперечували право Центральної Ради стати справжнім органом державної влади і погрожували багнетами відповісти на проголошення автономії.

В таких умовах слід було відновити діяльність старих і створити нові українські партії, які вже в квітні почали активно діяти:

• Українська Соціал-демократична Робітнича Партія (УСДРП) – на чолі з В.Винниченком;

• Українська Партія Соціалістів Революціонерів (УПСР, селянська) – на чолі з Ковалевським;

• Українська Партія Соціалістів – Федералістів (УПСФ) – на чолі з С.Єфремовим (після березневого з’їзду 1917р. ТУП перейменовано на УПСФ).

М.Грушевський, вийшовши з ТУП, вступив до найчисельнішої і найвпливовішої партії – УПСР, яка нараховувала 75 тис. осіб.

6 Квітня 1917р. У Києві зібрався Український національний конгрес

(900 делегатів).

Після вступної промови М.Грушевського, конгрес заслухав і обговорив ряд доповідей і прийняв відповідні резолюції:

• висунув вимоги щодо національно-територіальної автономії України;

• федеративного устрою в Росії;

• участі представників України в майбутній міжнародній мирній конференції.

Соціально-економічних питань конгрес не порушував.

На третій день роботи конгресу відбулись вибори нового складу Центральної Ради.

Головою Центральної Ради обрано таємним голосуванням М.Грушевського, заступниками С.Єфремова, В.Винниченка.

6-8 травня 1917р.	І Всеукраїнський військовий з’їзд (700 делегатів). Обрано Генеральний військовий комітет, завданням якого було – проводити українізацію армії.
На поч. червня	ІІ Всеукраїнський військовий з’їзд (2500 учасників). Учасники з’їзду на Софіївському майдані після молебня й урочистого виконання Гімну Україну заприсяглися підтримувати Центральну Раду і боротись за проголошення автономії України.

3. Враховуючи революційні настрої та домагання українського народу, Центральна Рада почала висувати перед Тимчасовим Урядом свої вимоги.

В середині травня 1917р. до Петрограда виїхала делегація від Ц.Р., яку очолювали С.Єфремов, М.Ковалевський, В.Винниченко для переговорів з Тимчасовим урядом. Декілька тижнів делегація чекала на відповідь і повернулась до Києва.

10 червня 1917р.	Виконавчий комітет Ц.Р. схвалив текст І Універсалу, яким проголошувалася автономія України.
15 червня 1917р.	створено Генеральний Секретаріат у складі 8 генеральних секретарів та писаря, яким став Павло Христюк.

Секретаріат виконував обов’язки уряду, його очолював В.Винниченко, він же був секретарем внутрішніх справ.

Проголошення І Універсалу занепокоїло Тимчасовий Уряд і прихильників “єдиної неподільної Росії”. Втрачаючи авторитет серед населення Росії уряд вирішив піти на деякі поступки Україні.

До Києва була відправлена делегація від Тимчасового Уряду на чолі з есером Керенським.

Переговори з Ц.Р. закінчились взаємним визнанням, а їх рішення знайшли відображення в ІІ Універсалі ЦР, зміст якого був опублікований

3 липня 1917р.

Повернувшись до Петрограда, делегація складала звіт перед Тимчасовим Урядом, який було засуджено і не схвалено.

Швидко після цього до ЦР надійшла тимчасова інструкція від Тимчасового Уряду, де йшлося про:

• позбавлення Центральної Ради законодавчих прав;

• підпорядкування Генерального Секретаріату Тимчасовому уряду;

• Обмеження території України до 5 губерній, крім Харківської, Херсонської, Катеринославської, Таврійської.