Тема 5.2. Утвердження сталінського режиму в Україні План

1. Громадсько-політичне життя в 30-ті роки.

2. Судові процеси.

3. Стан культури. “Розстріляне відродження”.

1. В кінці 20-х – на початку 30-х років політична система радянського союзу ззовні зберігала усі атрибути демократії. Однак фактично перетворилась на тоталітарну і ввійшла в історію під назвою сталінщина.

(Тоталітаризм – всеохоплюючий).

З утвердженням більшовицької влади в Україні була заборонена діяльність політичних партій:

• лівих есерів;

• комуністів-боротьбистів;

• української комуністичної (укапісти) і ін., які пропонували альтернативні шляхи розвитку.

Зокрема боротьбисти виступали за самостійність України в рівноправному союзі з іншими соціалістичними республіками.

Вже з грудня 1922р. вищий представницький орган в Україні – з’їзд рад – став однопартійним – більшовицьким, а також відбулось об’єднання комуністичної партії з державним апаратом. Ключові посади у владних структурах могли належати виключно членам правлячої комуністичної партії. Так здійснювалась монополія на владу.

Одночасно в суспільстві утверджувалась монополія комуністичної ідеології, що базувалась на марксистсько-ленінському вченні:

• контроль усіх засобів духовного життя – пресу, радіо, освіту, культуру;

• запровадження цензури;

• переслідування віруючих, релігійних конфесій.

Партійно-державний апарат встановив також монопольний контроль над економікою. Це і стало фундаментом тоталітарного режиму:

• одержавлення всіх форм власності;

• утвердження командно-адміністративних методів керівництва економікою.

Отже, в країні встановилась диктатура більшовицької партії, а її органи перебрали на себе всі функції державної влади.

Очолював партійно-державну систему Сталін. У Радянському Союзі склався культ його системи.

В 20-30-ті роки керівниками України були люди, що сумлінно виконували його волю:

1925-1928рр. – ЦК КП(б)У очолював Каганович;

1928-1938рр. – С.Косіор;

з 1938р. – М.Хрущов.

2. Захисною реакцією тоталітарного режиму були масові репресії, оскільки при наявності широкої опозиції цей режим не зміг би існувати.

Ідейним обґрунтуванням масового терору стала теорія Сталіна про неминуче загострення класової боротьби в міру просування до соціалізму та необхідність в зв’язку з цим посилення пильності і боротьби з “ворогами народу”.

Знаряддям здійснення репресій були каральні органи (ДПУ) – державне політичне управління, підпорядкованого наркомату внутрішніх справ (НКВС).

У 1934р. замість ДПУ створили Головне управління держбезпеки.

Органи ДПУ-НКВС розгорнули масові жорсткі репресії проти всіх прошарків населення.

Репресії здійснювались антиконституційними позасудовими “трійками” у складі:

• першого секретаря обкому партії;

• начальника обласного управління внутрішніх справ;

• прокурора області.

Найбільшого масштабу репресії досягли в другій половині 30-х років, було ув’язнено в таборах НКВС більше 5 млн. чоловік.

Листопадовий пленум ЦКВКП(б) 1933р. дійшов висновку, що в Україні основною небезпекою є буржуазний націоналізм.

• Репресії проти селянства (розкуркулювання, штучний голодомор 1932-1933рр.)

• Боротьба з підпільними націоналістичними організаціями

1930р.

по сфабрикованій справі проти “Спілки визволення України” було засуджено 45 чоловік, серед них політичні діячі УНР: С.Єфремов – заступник голови ЦР в 1917р.; В.Чеховський – голова уряду УНР.; А.Ніковський – міністр закордонних справ.

Після процесу над СВУ в Україні (1930-1937рр.) “розкрито 15 великих підпільних терористичних і диверсійних організацій націоналістів”, зокрема “Український національний центр”, його керівником оголосили М.Грушевського, вислали в Кисловодськ, де в 1934р. вчений помер при нез’ясованих обставинах.

Великий український режисер, засновник театру “Березіль” (1922р.) Лесь Курбас загинув під час масових розстрілів, присвячених 20-річчю Жовтневої революції. Це відбулось в урочищі Жандармах. Його палачем став капітан НКВД Матвєєв, із персонального пістолета розстріляв за кілька днів 1111 чоловік. Після цього він написав доповідну записку начальству, в якій жалівся на втому і біль в руці. За заслуги перед батьківщиною Матвєєв був нагороджений цінним подарунком і путівкою в санаторій.

3. Жертвами репресій стали десятки тисяч діячів національної культури. Лише за один 1934р. було розстріляно 28 письменників, серед них М.Зеров, Г.Косинка, К.Буревій та ін. протягом 1934-1938рр. було заарештовано більше половини членів і кандидатів у члени Спілки письменників України. Був розігнаний театр “Березіль”, його керівник, драматург Лесь Курбас загинув у концтаборі. Культурний процес потрапив під контроль партійно-державних чиновників. Якщо 20-ті роки ввійшли в історію України як період “національного відродження”, то 30-ті роки дослідники назвали “розстріляним відродженням”.

Отже наслідком репресій став занепад української національної культури, інтелектуального потенціалу української нації.

Шляхом репресій відбулось остаточне утвердження тоталітарного режиму абсолютної політичної влади Й.Сталіна.