80. Антигельмінтики, їх дія, застосування.

У зв’язку з морфологічними, фізіологічними, біологічними та іншими особливостями між окремими класами і групами гельмінтів, місцями їх локалізації в організмі господаря і іншими особливостями, вони мають різну чутливість до одних і тих же антгельминтиками. Водночас, антгельмінтіки, в силу своєї хімічної природи і відмінностей в фармакодинамиці, діють по різному на одні й ті ж групи гельмінтів.

Механізм дії антгельминтиков поки вивчений недостатньо. У недалекому минулому дію антгельминтиков оцінювалося двома категоріями: гельмінтоціди (Vermicida) і гельмінтогонние (Vermifida), а пояснення якого механізму дії не було. Засоби, що діють переважно на енергетичні процеси – посилюючі анаеробне дихання або подваляющіе гліколіз, що діють на активність різних ферментів (нілверм, акрихін, аміноакріхін, осарсол, фенотіазін, препарати миш’яку, нафтамон, хлорохін, тіобензол та ін.) У практиці використовують наступні препарати, що відносяться до цієї групи (солі піперазину): піперазин адипінат, піперазин сульфат, піперазин фосфат, діетил карбомазін. Ці препарати викликають параліч нервово-м’язової системи гельмінтів, тому що володіють антіхлорергіческім дією, чим порушують проходження імпульсів. Солі піперазину широко застосовуються проти аскарид, а діетілкарбомазід проти філярій та легеневих нематод.

81. Спеціальні методи виявлення хворих. Поняття діагностичної дегельмінтизації.

Дегельмінтизація діагностична - метод стимуляції відходження члеників гельмінтів з калом шляхом застосування субтерепевтичної дози протиглистовою кошти, що використовується при діагностиці гельмінтозів.

Бактеріологічне дослідження застосовується для виявлення патогенних бактерій в матеріалі від хворих тварин або їх трупів, виявлення мікробів в об'єктах зовнішнього середовища, кормах, м'ясі і т.д. Досліджуваний матеріал по можливості збирають в асептичних умовах у стерильний посуд (від трупів не пізніше 2-3 годин після смерті тварин, у ряді випадків доцільний вимушений забій 1-2-х з групи хворих тварин) і доставляють найближчим часом в НЕ консервованому, консервованому (30%-им водним розчином гліцерину або вазеліновим маслом, 0,5%-им розчином фенолу), замороженому (допускається при туберкульозі та ін) вигляді з супровідним документом в лабораторію (в ньому зазначені дата взяття, характер і джерело матеріалу, основні клінічні ознаки хвороби і патологоанатомічні зміни, мета дослідження). Бактеріологічні дослідження включає: бактеріоскопію мазків досліджуваного матеріалу, виділення чистої культури бактерій з наступним вивченням морфологічних, культуральних, біохімічних, антигенних і патогенних властивостей бактерій. Мікроскопія дозволяє виявити в матеріалі мікробів, вивчити їх морфологію (форму, розмір, взаємне розташування клітин, структурні компоненти: капсули, суперечки, джгутики, включення) і тинкторіальні властивості. Для цього з патологічного матеріалу готують мазки-відбитки з органів, тканин або препарати-мазки з іншого досліджуваного матеріалу, висушують на повітрі, фіксують (частіше фламбирования або хімічним способом) і забарвлюють тим чи іншим методом залежно від спрямованості дослідження. Забарвлення мікробів проводять простим (один барвник) і складним методами (основний і додатковий барвник, допоміжні реактиви). Складні методи (Грама, Ціль-Нільсена, Романовського-Гімза, Гінса та ін) дозволяють відрізнити одну групу мікробів від іншої, виявити окремі елементи мікробної клітини (спори, капсули). Для виявлення деяких бактерій (напр., збудника туберкульозу) патологічний матеріал попередньо обробляють одним з методів збагачення, підвищуючи в ньому концентрацію бактерій і позбавляючись від сторонніх мікробів. При виявленні бактерій використовують і люмінесцентну мікроскопію. Для визначення рухливості мікробів використовують мікроскопію молодий (12-24 ч.) живої культури за допомогою препаратів «роздавлена ??або висяча крапля», а також на основі зростання бактерій в напіврідкому МПА. Виділення культури бактерій проводять шляхом посіву матеріалу на відповідні (залежно від поживних потреб збудника) поживні середовища. Посів на щільні живильні середовища в бактеріологічних чашках проводять шляхом розтирання шпателем декількох крапель матеріалу по поверхні середовища. При дослідженні паренхіматозних органів убитих або загиблих тварин обпалюють або фламбіруйте шматочок органу, потім надрізають його стерильними ножицями і за допомогою пінцета проводять надрізаної поверхнею по живильному середовищі в чашці. У рідку середу посів матеріалу роблять пастерівської піпеткою. З метою отримання зростання ізольованих колоній (при їх пересеве отримують чисту культуру бактерій) мікробів частіше використовують дробовий посів або пересівши (метод Дрігальского) на кілька чашок з щільним середовищем. Чисту культуру отримують також висіваючи патматеріал на елективні середовища, зараженням лабораторних тварин і прогріванням містить спори матеріалу у водяній бані при 800 С 30 хв. Засіяні чашки і пробірки інкубують в термостаті при оптимальній для зростання кожного виду бактерій температурі (частіше 370 С) протягом зазвичай 1-2 діб (деяких випадках до 30-60 діб, наприклад збудник туберкульозу). Для ідентифікації виділених бактерій вивчають тільки чисті культури. Ідентифікацію проводять всебічним вивченням їх культуральних, морфологічних, біохімічних, серологічних і патогенних властивостей. При оцінці росту на рідких поживних середовищах визначають ступінь і характер помутніння середовища, характер осаду, наявність плівки і пристінкового кільця. При вивченні росту мікробів на твердих середовищах звертають увагу на характер росту (убогий, пишний, однорідний або неоднорідний), число колоній, їх величину, форму, структуру, колір, прозорість. Біохімічна активність вивчають найчастіше на диференційно-діагностичних середовищах (Гисса, Кліглера, Ендо, Крістенсена та ін), визначаючи при цьому цукролітичні, протеолітичні і редуцирующие властивості.