- •1.Зміст і завдання паразитології
- •2. 5. Форми співжиття організмів. Форми біотичних відносин в природі.
- •3. Методи прижиттєвої і посмертної діагностики гельмінтозів.
- •4. Локалізація гельмінтів в організмі тварин, людини.
- •6.Прижиттєва діагностика гельмінтозів
- •8. Загальна характеристика нематодозів.
- •9. Описати методику гельмінтологічного розвитку.
- •10.Класифікація гельмінтозів
- •11.Паразитоценологія, їх предмет і завдання
- •12.Дослідження молюсків на зараженість личинками гельмінтів
- •13.Збитки, які спричиняють гельмінтози
- •14.Загальна характеристика цестодозів
- •15.Дослідження малощетинкових червів на зараженість личинками гельмінтів
- •16. Інвазія та інвзійні хвороби.
- •17. Загальна характеристика трематодозів
- •18. Методика дослідження риб та м’яса на зооантропонози
- •19. Основні заходи щодо ліквідації паразитичних хвороб.
- •22. Загальна характеристика моногеноїдозів
- •23. Взаємовідносини між паразитом і хазяями.
- •27. Спеціальні методи виявлення хворих. Поняття діагностичної дегельмінтизації.
- •28. Мета і завдання гельмінтології
- •29. Особливості вивчення гельмінтозоонозів
- •30. Описати методику повного гельмінтологічного розтину
- •31.Загальна характеристика основних нематодозів людини
- •32.Розвиток стьожака широкого
- •33.Методика дослідження різних тканин і секретів організму людини і тварин.
- •34.Розвиток печінкового сисуна.
- •Як розвивається печінковий сисун
- •35. Особливості будови та процесів життєдіяльності цестод
- •36. Методика культивування яєць і личинок
- •37.Описати анатомію та біологію круглих червів класу нематод
- •Епітеліально-м'язовий мішок
- •Травна система
- •Кровоносна та дихальна системи
- •Видільна система
- •Нервова система
- •Статева система
- •38.Загальна характеристика гельмінтозоонозів
- •39. Методи прижиттєвої діагностики гельмінтозів
- •40. Загальна характеристика трематодозів
- •41. Зооантропозні захворювання. Біологія та цикл розвитку Дифілоботріозу
- •42. Методика дослідження риби на моногеноїдози
- •43. Розвиток дигенетичних сисунів
- •44. Зооантропозні захворювання. Біологія та цикл розвитку Опісторхозу
- •45.Методика дослідження обєктів довкілля на забрудненість яйцями гельмінтів
- •46.Протозоологія
- •47. Поширення паразитизму в тваринному світі
- •48. Методика гельмінтологічного розтину
- •49. Теніїдози при яких людина є дефінітивним хазяїном збудником
- •50. Основні заходи профілактики гельмінтозів
- •51. Методика дослідження риби на опісторхоз
- •52.Тооксоплазмоз тварин
- •53. Дегельмінтизація
- •54. Методика дослідження навколишнього середовища на присутність яєць гельмінтів
- •55. Хвороби що викликаються саркодовими
- •56. Форми перебігу інвазійної хвороби
- •57Методика відбору консервування та транспортування матеріалу при гельмінтозах
- •58. Цестодози
- •59.Заходи оздоровлення зовнішнього середовища від збудників гельмінтів
- •60. Описати методику проведення капіляроскопії
- •72. Методики якісного гельмінтологічного дослідження.
- •76. Хвороби, що викликаються джгутиковими.
- •77. Загальна характеристика нематодозів.
- •78. Методи посмертної діагностики гельмінтозів.
- •79. Розвиток цестод.
- •80. Антигельмінтики, їх дія, застосування.
- •81. Спеціальні методи виявлення хворих. Поняття діагностичної дегельмінтизації.
- •82. Особливості будови та процесів життєдіяльності скребликів.
- •83. Роль паразитів в коливаннях чисельності тварин.
- •84. Дослідження безхребетних на зараженість личинками гельмінтів.
- •85. Зміст і завдання паразитології.
- •90. 87. Методи прижиттєвої і посмертної діагностики гельмінтозів.
- •88. Локалізація гельмінтів в організмі тварин, людини. Класифікація гельмінтів за місцем локалізації в організмі
- •Методи виявлення гельмінтів у організмі людини
- •86. 89. Форми біотичних відносин в природі.
- •91.Цикли розвитку гельмінтів
- •93. Описати методику гельмінтологічного розтину
- •94.Класифікація гельмінтозів
- •95.Паразитоценологія її предмет і завдання
- •96.Дослідження молюсків на зараженість личинками гельмінтів
- •97.Мета і завдання гельмінтології
- •98. Особливості вивчення гельмінтозоонозів
- •99.Описати методику повного гельмінтологічного розтину
- •100.Загальна характеристика основних нематодозів людини
- •101.Розвиток стьожка широкого
- •102.Методика дослідження різних тканин і секретів організму людини і тварини.
- •103.Розвиток печінкового сисуна
- •104.Особливості будови та життєдіяльності цестод
- •105.Методика культивування яєць та личинок
46.Протозоологія
Паразитологія (від грец. παράσιτος – дармоїд, нахлібник і λόγος – слово, вчення, наука) – наука про біологію й екологію паразитів, їх взаємини з хазяями й оточуючим середовищем, викликані ними хвороби і заходи боротьби з ними у людини, тварин і рослин. Вона вивчає морфологію, фізіологію та функціональні пристосування у процесі формування паразитизму, як явища, причини і механізми розвитку багатьох хвороб людини, домашніх і диких тварин і рослин.
Медична паразитологія розробляє питання біології і екології паразитів людини, викликаних ними хвороб, методи їх діагностики, лікування і профілактики.Явище паразитизму дуже поширене у природі, особливо багато видів паразитів серед типів Найпростіших, Плоских і Круглих червів. Хвороби людини, які зумовлені патогенними найпростішими, гельмінтами або членистоногими, називаються інвазійними, на відміну від інфекційних хвороб, що викликані патогенними мікроорганізмами, спірохетами, вірусами тощо.
Людина, інвазована паразитами, може стати джерелом зараження не тільки оточуючих, але і самої себе. Таке явище отримало назву автоінвазії. Повторне зараження людини паразитом, яким раніше інвазувалася та перехворіла, називається реінвазією.
Джерелом інвазії можуть бути носії паразитів – хворі тварини, людина. Наприклад, людина, хвора на аскаридоз, трихоцефальоз, дифілоботріоз або інший гельмінтоз, постійно виділяє в оточуюче середовище інвазійні яйця. Люди, які перенесли амебіаз, лямбліоз, можуть виділяти назовні цисти дизентерійної амеби, лямблій і сприяти зараженню оточуючих.
Згідно з уніфікованою номенклатурою інвазійних хвороб, які позначаються відповідно до зоологічної назви збудника, до родової назви паразита додається закінчення "аз" або "оз" (амеба – амебіаз, лейшманія – лейшманіоз, трихомонада – трихомоноз та ін.).
Захворювання, збудники яких передаються людині через кровосисних членистоногих, отримали назву трансмісивні. До них відносяться паразитарні (малярія, лейшманіоз, трипаносомози, філяріози) та інфекційні (висипний і поворотний тифи, чума та ін.) захворювання.
Облігатно-трансмісивні захворювання поширюються переважно через кровосисних комах, які є специфічними переносниками. Наприклад, збудник малярії передається малярійним комаром, збудник лейшманіозів – москітами та ін.
На основі взаємин, що складаються між паразитом і хазяїном, паразитарні хвороби поділяються на дві групи: зоонози й антропонози.
Зоонози – це хвороби, збудники яких можуть паразитувати як у людини, так і у тварин (лейшманіози, трипаносомози, балантидіаз та ін).
Антропонози – хвороби, збудники яких паразитують тільки в людини (малярія, амебіаз, трихомоноз, ентеробіоз та ін.).
Серед паразитарних хвороб особливу групу складають природно-вогнищеві захворювання. Це інфекційні та інвазійні захворювання, які можуть тривалий час існувати на певних територіях, незалежно від людини.
Вчення про природну осередкованість трансмісивних хвороб було розроблене у 1939 році академіком Є.Н.Павловським на прикладі шкірного лейшманіозу та кліщового енцефаліту.
Природний осередок хвороби – це ділянка території з властивим біоценозом, до складу якого входять: організми – збудники хвороб людини, організми – носії збудників хвороб, організми – переносники збудників від тварин до здорового реципієнта.
Збудниками природно-осередкових трансмісивних хвороб можуть бути віруси, бактерії, найпростіші та гельмінти.
Природний резервуар збудника – хребетне або членистоноге, в організмі яких збудник може тривалий час зберігатися і від нього передаватися безпосередньо або через переносника до здорового організму.
Переносниками збудників природно-осередкових трансмісивних хвороб можуть бути кліщі, комарі, мухи, москіти, воші, блохи, які забезпечують циркуляцію збудника захворювання в осередку.
Розрізняють специфічних (облігатних, справжніх) і факультативних переносників. В організмі специфічного переносника збудник проходить цикл розвитку, розмноження. Переносник здатний заражати хазяїна-реципієнта через короткий проміжок часу. Наприклад, москіт – специфічний переносник лейшманій, комар роду Аnopheles – малярійних плазмодіїв.
В організмі факультативного переносника збудник також може розмножуватися, але цей процес триваліший, для зараження необхідна більша кількість збудника тощо.
Природні осередки трансмісивних захворювань можуть знаходитися як у дикій природі, так і в зоні активної діяльності людини (синантропні осередки).
З протозойних захворювань природна осередкованість встановлена для лейшманіозу, токсоплазмозу, трипаносомозу. Серед гельмінтозів до природно-осередкових інвазій відносять опісторхоз, шистосомоз, дифілоботріоз, альвеококоз, трихінельоз та ін.
Знання фауни хвороботворних паразитів людини, їх біології і екології, вивчення шляхів передачі інвазії, вплив паразитів на людину, а також чутливість паразитів до різних чинників – все це необхідно для розробки заходів боротьби з паразитарними хворобами людини
