49. Теніїдози при яких людина є дефінітивним хазяїном збудником

Теніїдози, гельмінтози людини і тварин, що викликаються паразитуючими в кишечнику стрічковими глистами сімейства теніїд. Частіше за інших зустрічаються теніоз і теніарінхоз. Збудник теніоза — ціп'як свинячий (Taenia soliurn); його довжина до 1,5—2 м-код, голівка з 4 присосками і віночком крюків (за допомогою яких він прикріпляється до стінки тонкої кишки), за нею шийка і тіло з безліч члеників з яйцями. Личинки ціп'яка — цистіцерки (фінни) — паразитують в м'язах і інших тканинах свині, яка заражається ними, поїдаючи корм, забруднений фекаліями хворого теніозом. Людина заражається теніозом при споживанні фіннозной свинини. При попаданні в шлунково-кишковий тракт людини яєць свинячого ціп'яка личинки паразита, проникаючи через стінки капілярів, розносяться з потоком крові в різні органи і тканини, розвиваючись там в цистіцерки і викликаючи цистицеркоз . Т. виявляються шлунково-кишковими (нудота, болі в животі і т. д.) і нервовими (дратівливість, швидка стомлюваність і ін.) розладами, рідше — помірним недокрів'ям. Збудник теніарінхоза — ціп'як бичачий (Taeniarhynchus saginatus); його довжина до 6—7 м-код, голівка без крюків. Фінни бичачого ціп'яка паразитують у великої рогатої худоби; дороги зараження ті ж, що і при теніозе. Прояви захворювання — шлунково-кишкові і нервові розлади; цистицеркоз не розвивається.

Лікування Т. — фенасал, екстракт чоловічої папороті, насіння гарбуза; при цистицеркозі — операція. Профілактика — гігієнічний вміст худоби, ветеринарно-санітарний нагляд за м'ясом; дотримання правил особистої гігієни і кулінарної обробки м'яса; медичні огляди тих, що працюють.-х.(сільськогосподарський) тваринами.

50. Основні заходи профілактики гельмінтозів

В неблагополучних щодо, гельмінтозів господарствах проводять комплекс профілактичних і оздоровчих заходів, який повинен бути включений у загальний протиепізоотичний план і становити складову частину технології виробництва продуктів тваринництва. Напрям цих заходів залежить від специфічних особливостей біології збудника, епізоотології гельмінтозу, зональних природно-географічних і господарських умов.

Перспективний план оздоровлення тварин від основних гельмінтозів складаєтеся із організаційно-господарських, загальних і спеціальних профілактичних заходів.

Організаційно-господарські заходи включають: планування протигельмінтозних заходів, облік і контроль за виконанням планових заходів, профілактичне карантинування тварин, які надходять у господарство, визначення санітарних днів і пропаганду гельмінтологічних знань.

Загальні профілактичні заходи: дотримання санітарно-гігієнічних правил годівлі і водопою тварин, систематичне знезаражування гною і посліду, утилізація або знищення трупів, табірне утримання худоби та птиці, стійлово-вигульне вирощування телят, гельмінтологічна оцінка пасовищ і водойм, зміна пасовищ, вирощування каченят і гусенят без водоймищ. Табірно-польове вирощування каченят організовують від 20- до 50-денного віку на відокремлених майданчиках, засіяних багаторічними травами, де обладнані намети і напувалки з проточною водою.

Спеціальні заходи включають: аналіз статистичних даних про захворюваність і смертність тварин від інвазійних хвороб, періодичне проведення діагностичного обстеження тварин методами копроскопії, розтину трупів, ретельний ветеринарно-санітарний контроль м'ясних туш, а також лабораторне дослідження наземних і водних безхребетних — проміжних і резервуарних живителів паразитичних червів.

Гельмінтологічна оцінка пасовищ. Проводять її шляхом обстеження пасовищних ділянок, водойм і безхребетних тварин (молюсків, ракоподібних та ін.) на зараженість личинковими стадіями паразитичних червів, виявлення потенціальної можливості зараження тварин гельмінтозами.

Дегельмінтизація тварин. Здійснюють її з метою лікування та профілактики гельмінтозів. Лікувальну або вимушену дегельмінтизацію проводять при появі клінічних ознак в будь-яку пору року. Профілактичну дегельмінтизацію проводять відповідно до плану: восени перед переведенням тварин на стійлове утримання і навесні перед вигоном на пасовище. Ефективна преімагінальна дегельмінтизація, яка передбачає звільнення організму тварин від гельмінтів, що не досягли статевої зрілості. Діагностичну дегельмінтизацію проводять у тих випадках, коли звичайні методи гельмінтокопроскопії не дають змоги виявити паразитичних червів або їх яйця або личинки.

Антгельмінтики застосовують груповим методом шляхом вільного згодовування препаратів у суміші з кормом (іноді випоювання з водою). Перед груповою дегельмінтизацією худобу і птицю поділяють на групи за віком, живою масою і загальним станом, розміщують на обмежених вигулах або майданчиках. Слабих тварин виділяють в окремі групи і піддають індивідуальній обробці. Не застосовують антгельмінтики самкам за два тижні до родів і протягом двох тижнів після них та виснаженим тваринам. Після дегельмінтизації тварини повинні перебувати на майданчику протягом 2—3 діб, після чого збирають екскременти і піддають їх знезараженню або знищенню.

Ефективність дегельмінтизації перевіряють за допомогою контрольних гельмінтокопроскопічних обстежень худоби та птиці через тиждень при цестодозах, через два тижні — при нематодозах і через три тижні при трематодозах.

Хіміопрофілактика гельмінтозів має велике значення серед спеціальних протигельмінтозних заходів. Вона передбачає застосування антгельмінтиків у малих дозах, які регулярно згодовують худобі й птиці в суміші з кормом або сіллю. Проводять її проти нематодозів худоби у пасовищний період, а птиці такі препарати призначають цілорічно з різною періодичністю.

Заключною ланкою спеціальних протигельмінтозних заходів є дезинвазія приміщень, вигулів і обладнання. Розрізняють поточну, профілактичну й заключну дезинвазію. Поточну дезинвазію проводять через 3—7 днів після кожної чергової дегельмінтизації та відправлення худоби чи птиці на забій. Профілактичну дезинвазію здійснюють навесні і восени, а заключну — після видужання усіх тварин, хворих на певний гельмінтоз.