52.Тооксоплазмоз тварин

Однією з найбільш поширених у світі і надзвичайно небезпечних інвазійних хвороб тварин і людей є токсоплазмоз. На сьогодні хворобу зареєстровано більш ніж у 300 видів ссавців і 60 видів птахів. Джерелом токсоплазмозної інвазії для людей, в основному, є свійські тварини.

За даними науковців до 90 % котів і собак в різних країнах світу уражені збудниками токсоплазмозу. Особливо висока ураженість токсоплазмами зареєстрована серед гризунів. В синантропних вогнищах джерелом інвазії є велика рогата худоба, вівці, кози, верблюди, коні, віслюки, свині, м’ясоїдні тварини, качки, гуси, індики, цесарки, папуги та інші тварини.

Основними факторами, які зумовлюють широке розповсюдження токсоплазмозу, є такі:

• велика чисельність безпритульних котів;

• величезна репродуктивна здатність паразитичних організмів і виключна стійкість у зовнішньому середовищі ооцист, яких виділяють коти;

• інвазійність усіх стадій життєвого циклу токсоплазм для ссавців і багатьох видів птахів;

• адаптація їх до широкого кола проміжних хазяїв;

• тривале перебування цист в організмі інвазованих тварин;

• значна кількість джерел, шляхів зараження і факторів передачі збудників інвазії.

Збудником токсоплазмозу є одноклітинний паразитичний організм Toxoplasma gondii з групи цистоутворюючих кокцидій (тип Apicomplexa, клас Sporozoa, ряд Eucoccidiida, родина Eimeriidae, рід Toxoplasma. Він має форму півмісяця або дуги. Кінці його тіла загострені. Зустрічаються одноклітинні організми овальної і круглої форм. Ядро розташоване в середній частині паразита або ближче до краю. Toxoplasma gondii добре фарбується за Романовським-Гімза. При цьому ядро набуває рожевого кольору, а цитоплазма – голубого.

Дефінітивними хазяями одноклітинних організмів є коти, проміжними – хребетні тварини і людина. Цикл розвитку токсоплазм включає чергування статевого (в кишечнику котів) і безстатевого (в організмі ссавців і птахів) стадій розмноження. У процесі безстатевого розмноження в організмі проміжного хазяїна утворюються дві форми паразита: трофозоїти і тканинні цисти.

Трофозоїти з’являються у тканинах тварин у гострій стадії хвороби. Вони є чутливими до хіміопрепаратів. Цисти мають власну щільну оболонку, через яку не проникають антитіла та лікарські препарати. Вони зберігаються в організмі десятки років і зумовлюють хронічний перебіг хвороби.

Основним джерелом зараження токсоплазмами тварин є пероральне проникнення в їх організм спорульованих ооцист. Для м’ясоїдних тварин (перш за все собак і котів) – заковтування сирого м’яса (овець, свиней, гризунів) з цистами токсоплазм.

Людина може заразитися токсоплазмами при вживанні в їжу погано термічно обробленого м’яса з цистами або псевдоцистами паразита, сирого молока (особливо від кіз), в якому можуть знаходитися ендозоїти токсоплазм. Крім того, необхідно враховувати можливість зараження людини через спорульовані ооцисти токсоплазм (при контакті з котами або предметами догляду за ними, забрудненими спорульованими ооцистами.

Зараження котів може відбуватися не лише через м’ясо з цистами токсоплазм, а і при заковтуванні спорульованих ооцист паразита. Проте після цього виділяють ооцисти не більше ніж 50 % інвазованих токсоплазмами котів.

Максимальну інвазованість собак в м. Києві токсоплазмами (до 100 %) зареєстровано в літні місяці (червень і липень), лютому та квітні. Із віком ураженість собак збудником Т. gondii зростає. Зокрема, антитіла до токсоплазм виявлені у 32 із 34 обстежених тварин у віці від 6 до 8 років. Це становить 94,1 %. Наведений результат є максимальним показником ураження тварин збудником токсоплазмозу. Це на 36 % більше, ніж у значно молодших собак (2-4 роки).

Важливим епізоотологічним показником є ураженість паразитичними організмами тварин різної статі. Встановлено, що немає суттєвої різниці щодо зараження збудниками токсоплазмозу самців і самок собак.

Досить поширеною є хвороба серед котів. 57,1 % тварин виявилися носіями одноклітинного паразитичного організму Т. gondii. Однак, у кішок зараження токсоплазмами відбувається майже вдвічі частіше, ніж у котів.

Клінічні ознаки хвороби у м’ясоїдних тварин проявляються пригніченням, втратою апетиту, підвищенням температури тіла. Найбільш чутливими до дії токсоплазм є органи зору і центральна нервова система. При цьому виникає запалення рогівки і передньої камери ока, зміна розмірів зіниці і реакції на світло, сліпота, кон’юнктивіт, порушення координації рухів, підвищення внутрішньочерепного тиску, гідроцефалія, важкість при ковтанні корму та їжі. Закінчується хвороба парезами і паралічами кінцівок. Парези супроводжуються розслабленням сфінктерів прямої кишки і сечовидільного каналу (мимовільне виділення фекалій і сечі). Тварини гинуть через 10-15 діб при наявності паралічів кінцівок.

Діагноз на токсоплазмоз встановлюють комплексно на підставі епізоотологічних, клінічних, патолого-анатомічних даних та результатів лабораторних досліджень (мікроскопічних, серологічних, копроскопічних, біологічних).

Лабораторні дослідження на токсоплазмоз здійснюють шляхом:

• виявлення і ідентифікація ендозоїтів, цист в патологічному матеріалі і ооцист токсоплазм в фекаліях методом мікроскопії;

• виділення ендозоїтів або цист токсоплазм від білих мишей з наступною диференціацією збудників;

• виявлення специфічних антитіл в сироватці крові.

В лабораторію для дослідження на токсоплазмоз направляють:

• від підозрілих тварин проби нативної або консервованої сироватки крові (1-2 мл), мертвонароджений або абортований плід, його паренхіматозні органи, головний мозок, очі і шматочки плаценти;

• від загиблих або вимушено забитих тварин – серце, легені, печінку, селезінку, нирки, лімфатичні вузли і головний мозок;

• від підозрілих у захворюванні котів – проби фекалій.

Патологічний матеріал (абортований або мертвонароджений плід) і проби фекалій направляють в лабораторію ветеринарної медицини у день їх відбору, сироватку крові – не пізніше 2 діб з часу її отримання.

Фекалії котів досліджують флотаційними методами. При позитивному результаті під мікроскопом виявляють неспорульовані ооцисти. Однак, відсутність ооцист при копроскопічних дослідженнях не завжди є надійним тестом відсутності в організмі токсоплазм. Це пов’язано з тим, що період виділення ооцист порівняно короткий і, як правило, завершується до появи клінічних ознак хвороби.

Ооцисти токсоплазм необхідно диференціювати від наступних паразитичних організмів: ооцист роду Cystoisospora, видів Hammondia hammondi і Besnoitia darlingі, спороцист роду Sarcocystis. Ооцисти цистоізоспор також виділяються неспорульованими (як і ооцисти токсоплазм), однак, перші значно крупніших розмірів.

Спороцисти S. hirsuta i S. gigantea мають довжину приблизно таку ж як і ооцисти токсоплазм. Однак, у перших форма більш витягнута, а головне – вони уже виділяються у зовнішнє середовище спорульованими і містять в собі 4 спорозоїти.

Для індикації токсоплазм запропоновані сучасні імунохімічні і молекулярно-генетичні методи, зокрема імуноферментний аналіз, імуноблоттінг, гібридомні технології, полімеразна ланцюгова реакція та інші.